Торакальна онкологія: сучасні методи діагностики, лікування та профілактики пухлин органів грудної порожнини

Результати лікування хворих на рак легень в Тернопільській області

Ш.Р. Бабанли, В.В. Гуменюк, В.Й. П’ясецький, А.В. Яременко

Тернопільський обласний комунальний клінічний онкологічний диспансер

Рак легень у структурі онкологічної захворюваності займає 1-ше місце серед чоловічого населення України (18,4% від усіх злоякісних новоутворень). Щороку в Україні діагностується 17 тис. нових випадків раку легень, а помирають близько 14 тис. хворих.

Мета — аналіз результатів радикального лікуванння хворих на рак легень у Тернопільській області за 15 років. Проаналізовано результати у 391 радикально оперованого хворого і результати спеціального лікування хворих на рак легень за 1996–2010 рр.

За це період у Тернопільський обласний комунальний клінічний онкологічний диспансер поступили 5833 хворих на рак легень. У 2010 р. звичайний показник захворюваності на 100 тис. населення становив 35,7 (в Україні — 36,3 за 2009 р.); смертність — 30,7 на 100 тис. населення (в Україні 35,1 за 2009 р.). Прооперовано всього 391 (7,0%) хворий. Проведено 74 розширені пневмонектомії з лімфаденектомією (у 15 хворих із внутрішньоперикардіальним перев’язуванням судин), 198 лоб- і білобектомії (у 19 хворих — органозберігаючі бронхопластичні операції), 54 сегментектомій і атипових крайових резекцій. У зв’язку із застосуванням при обстеженні хворих комп’ютерної томографії та неоад’юантної поліхіміотерапії починаючи з 2005 р. у відділенні не було жодної пробної торакотомії. Після операції померли 9 (2,4%) хворих. Охоплення спеціальним лікуванням у 2010 р. становило 40,9% (в Україні — 40,4% за 2009 р.), показник летальності хворих на рак легень до року — 62,3% (в Україні — 65,2% за 2009 р.), 5-річна виживаність лікованих в І–ІІ стадії — 34,8%, нелікованих — 14,9%; лікованих у ІІІ стадії — 15,7%, нелікованих — 9,0%; лікованих у ІV стадії — 3,1%, нелікованих — 1,4%.

Висновки: 1.Протягом багатьох років показники охоплення спеціальним і радикальним лікуванням хворих на рак легень у Тернопільській області є стабільними — 40,9% , в Україні — 40,3%. 2.Неоад’юантна поліхіміотерапія дозволяє підвищити операбельність хворих на рак легень на 12%.

Хирургическая коррекция синдрома верхней полой вены при инвазивных резистентных опухолях средостения

В.В. Бойко, А.Г. Краснояружский, В.А. Хащина, П.И. Корж

Торакальное отделение ГУ «Институт общей и неотложной хирургии НАМН Украины», Харьков

При опухолях средостения резистентных к химио- и лучевой терапии верхняя полая вена и ее притоки поражаются наиболее часто с развитием синдрома верхней полой вены (СВПВ). Прогрессирующий венозный стаз верхней половины туловища и верхних конечностей ухудшает гемодинамику, уменьшая приток крови к правым отделам сердца с развитием циркуляторной гипоксии, уменьшению объема циркулирующей крови, сердечного выброса, что относит этот вид поражения к жизнеугрожающим осложнениям.

В наших наблюдениях СВПВ наблюдался у 107 пациентов в период с 1990 по 2010 г. С 2003 г. оперировано 26 пациентов, в лечении которых использовались сосудистые протезирующие и шунтирующие операции. Диагностика СВПВ основывалась на клинической картине, данных компьютерной томографии, каваграфии, УЗИ с допплерографией. Как правило, отсутствие отдаленного метастазирования диктовало необходимость внедрения радикально расширенных операций с применением вспомогательного кровообращения и протезирования ВПВ после удаления опухоли. Учитывая анатомо-топографические особенности верхней полой вены и сосудов, впадающих в нее, выделяем следующие уровни поражения(классификация ИОНХ АМНУ): I тип — поражение плечеголовного ствола, подключичных и яремных вен (одностороннее, двухстороннее); II тип — поражение верхнего сегмента верхней полой вены; III тип — поражение среднего сегмента верхней полой вены; IV тип — поражение нижнего сегмента верхней полой вены в месте впадения в правое предсердие.

При обширных неудалимых опухолях верхней полой вены выполняли обходные венозные яремноаурикулярные и подключичноаурикулярные шунты с циторедукцией, которые позволяли купировать СВПВ. В ряде случаев обходной яремноаурикулярный шунт использовали как вспомогательное оперативное вмешательство при радикальных удалениях опухолей переднего средостения больших размеров. I, II и III тип инвазии опухоли в верхнюю полую вену относили к клиническим ситуациям, при которых выполнение обходного яремноаурикулярного шунтирования как первого этапа радикальной операции было обязательным.

При радикальном удалении опухоли средостения с лимфодиссекцией медиастинальных коллекторов производили протезирование ВПВ бифуркационным синтетическим протезом, формируя аннонимо-субклявиа-кавальный или аурикулярный шунт. При IV типе инвазии опухоли в верхнюю полую вену принципиальной является необходимость сохранения венопредсердного сегмента, который топографоанатомически содержит синоаурикулярный узел.

Динамічні показники захворюванності, діагностики, лікування хворих на рак стравоходу у Вінницькому регіоні

Б.А. Болюх, А.А. Ткач, С.М. Притуляк, П.І. Київський, О.В. Стрижалковський, С.А. Лисенко, О.О. Луцкер, Я.В. Тацюк

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Вінницький обласний клінічний онкологічний диспансер

Рак стравоходу (РС) вважається однією з найбільш злоякісних пухлин людини з несприятливим прогнозом. На Вінничині захворюванність на цю патологією стабільно є однією з найвищих у державі. Внаслідок низки причин спеціальне та радикальне хірургічне лікування РС проводиться досить рідко.

Мета — вивчити динамічні показники захворюванності, діагностики та лікування пацієнтів із РС. Проаналізовано дані про стан діагностики та лікування 1311 хворих на РС, зареєстрованих у Вінницькому обласному клінічному онкологічному диспансері (ВОКОД) протягом 1998–2010 рр.

Захворюванність на РС у Вінницькій області за останні 13 років знизилася на 0,6 на 100 тис. населення, але продовжує залишатись однією з найвищих в Україні (2009 р. — 5,7 на 100 тис. населення). За період з 1998 по 2010 р. покращилися показники діагностики РС. За цей час майже у 2 рази збільшилася частка хворих, у яких діагностовано І та ІІ стадію злоякісного процесу (2010 — 64,3%). Водночас у 2 рази зменшилася частка пацієнтів із встановленою ІV стадією новоутворення (2010 — 16,5%). Показник морфологічної верифікації діагнозу РС зріс на 40% (2010 р. — 89,8%).

Незважаючи на зростання частки хворих, які отримали спеціальне лікування з приводу раку стравоходу, цей показник залишається загалом невисоким (2010 р. — 64%). Самостійна телегаматерапія є найбільш часто використованим методом лікування цієї паталогії (25%). Комбіноване та комплексне лікування отримує незначна кількість хворих на РС (8%). Проведення радикального хірургічного лікування при злоякісних новоутвореннях стравоходу можливе лише у обмеженої кількості пацієнтів (16%). У торакальному відділенні ВОКОД виконано 202 оперативних втручання у радикальному об’ємі, з них: операція Люїса — 103 випадки; операція Гарлока — 67 хворих; тотальна екстирпація стравоходу за Черноусовим — 10 пацієнтів; операція Добромислова — Торека — 2 випадки. З 2009 р. впроваджено у практичну діяльність онкоторакального відділення ВОКОД та виконано: 42 стентування стравоходу саморозширюючими металевими стентами та 7 шунтуючих паліативних оперативних втручань.

Комбинированная терапия рака пищевода

Г.В. Бондарь, А.Ю. Попович, Н.Г. Семикоз, А.И. Ладур, Б.П. Кондратюк, А.В. Сидюк, Р.В. Звездин, О.Н. Марусов

Донецкий областной противоопухолевый центр

Совершенствование методов хирургического лечения рака пищевода (РП) при отсутствии заметной положительной динамики в своевременной и, тем более, ранней диагностике не ведет к существенному улучшению отдаленных результатов. Поиски путей повышения выживаемости в отдаленные сроки сосредоточены в значительной степени на разработке способов комбинированного лечения.

Проанализированы результаты хирургического лечения 44 больных РП, у которых предоперационная лучевая терапия (РОД — 3Гр., СОД — 30 Гр.) сочеталась с эндолимфатической химиотерапией 5-ФУ (5,0 Гр).

Среди пролеченных больных 81,8% мужчины. Пациенты со стадиями T2N0–1M0 составили 38,64%, T3N0-1M0 — 47,73%, у 13,65% пациентов опухоль распространялась на смежные структуры (трахея, аорта, верхняя полая вена, непарная вена). Возраст больных колебался в пределах от 30 до 70 лет, большинство пациентов (84,6%) были в возрасте 50–69 лет. В результате курса предоперационной химиолучевой терапии у 36 (81,8%) больных отмечено улучшение проходимости пищи по пищеводу вплоть до полного исчезновения дисфагии. При контрольном рентген-исследовании перед операцией практически у всех пациентов отмечено увеличение просвета ранее суженного пищевода в зоне поражения, в 36 (81,8%) случаях отмечено уменьшение протяженности опухоли на 1–4 см, в 6 (13,6%) — констатирована стабилизация процесса, в 2 (4,6%) — прогрессирование. 25 (56,8%) пациентам выполнена субтотальная резекция пищевода (операция типа Льюиса), остальным — экстирпация пищевода с одномоментной пластикой желудком. В ближайший послеоперационный период различные осложнения отмечались у каждого четвертого больного: пневмония, плеврит, подкожная эмфизема, пневмоторакс, парез голосовых связок. В 4 (9,1%) случаях диагностирована несостоятельность анастомоза, которую удалось купировать у 3 больных. После операции умерли 2 (4,5%) больных, в обоих случаях после паллиативных операций (R2): 1 — вследствие несостоятельности анастомоза и 1 — на фоне абсцедирующей пневмонии. В послеоперационный период при наличии показаний (Т4, N+) пациенты получали адъювантую химиолучевую терапию.

При комбинированном лечении не отмечено достоверного роста послеоперационных осложнений и летальности. 2-летняя выживаемость в исследуемой группе больных составила 58,8%. Отдаленные результаты изучаются.

Внутриартериальная полихимиотерапия в лечении метастатических плевритов при раке молочной железы

Г.В. Бондарь, И.Е. Седаков, А.В. Глазков, Е.В. Бутенко, Я.В. Денисенко

Донецкий областной противоопухолевый центр

Цель данной работы — обоснование целесообразности применения методики катетеризации внутренней грудной артерии для проведения регионарной полихимиотерапии в лечении метастатических плевритов при распространенном раке молочной железы.

В исследование вошли 119 больных раком молочной железы, которым проводилось паллиативное комплексное лечение по поводу вторичного метастатического плеврита с 1997 по 2006 г. В зависимости от метода лечения пациентки были распределены на две группы. В 1-ю вошли 44 пациентки, которым проводилась селективная внутриартериальная полихимиотерапия (ВА ПХТ) через внутреннюю грудную артерию в режиме длительной инфузии с использованием дозатора лекарственных веществ на фоне адекватной гормонотерапии. Во всех случаях использовался разработанный в клинике метод катетеризации внутренней грудной артерии через верхнюю надчревную артерию. Лечение проводилось препаратами первой линии по модифицированным схемам CMF и АCMF. 2-ю группу составили 75 пациенток, которым в плане паллиативного лечения проводилась системная ПХТ на фоне гормональной терапии в сочетании с внутриплевральным введением химиопрепаратов.

При оценке эффективности лечения больных исследуемой группы выявлено: полный эффект наблюдался у 17 (38,6±3,1%) пациенток, частичный эффект — у 19 (43,2±5,5%) женщин, стабилизация процесса выявлена в 6 (13,6±4,5%) случаях, прогрессирование заболевания — в 2 (4,5±3,1%) наблюдениях. В контрольной группе больных выявлена следующая эффективность проведенного паллиативного лечения: полный эффект выявлен у 6 (8,0±3,8%) больных, частичных эффект — в 29 (38,7±7,5%) случаях, стабилизация процесса выявлена в 28 (37,3±6,3%) наблюдениях, прогрессирование заболевания отмечено у 12 (16,0±6,7%) пациенток. Различия распределений оценки эффективности лечения больных контрольной и исследуемой группы по шкале RECIST является статистически значимым (p=0,02).

Использование внутриартериальной ПХТ в лечении метастатических плевритов при раке молочной железы показало статистически значимое повышение эффективности в сравнении с системной ПХТ. Анализ качества жизни больных данной группы и изучение отдаленных результатов лечения позволит более точно определить целесообразность ее применения.

Выживаемость больных кардиоэзофагеальным раком после лечения.

М.В. Бурмистров, Э.Р. Тикаев, Е.И. Сигал, Р.Ф. Еникеев, А.А. Морошек

КГМА, Казань, Россия

Представлен опыт лечения кардиоэзофагеального рака (КЭР). Показана результативность дифференцированного подхода в лечении КЭР в зависимости от его типа.

Цель работы — изучить выживаемость после лечения КЭР в зависимости от операции. За 12 лет (1998–2009) в отделении хирургии пищевода Онкологического диспансера г. Казани было 224 пациента с КЭР. Больные, согласно классификации Siewert, были распределены на 3 группы. Эти группы подразделены на подгруппы, в зависимости от выполненной операции. Это трансхиатальная (ТХ) экстирпация пищевода, резекции пищевода трансторакальным (ТТ) доступом (право- или левосторонним) и гастрэктомии (ГЭ).

В 1-ю группу вошли 35 (15,6%) пациентов с КЭР І типа. Из них 17 (48,6%) произведена ТХ-пластика пищевода и 18 (51,4%) — ТТ. Во 2-й группе было 107 (47,8%) человек с КЭР ІІ типа, из которых 32 (29,9%) прооперированы из ТХ-доступа, 49 (45,8%) больных из ТТ-доступа (операции типа Льюиса и Герлока) и 24 (24,3%) выполнили ГЭ с резекцией пищевода. В 3-й группе было 82 (36,6%) человека с КЭР ІІІ типа. Из них 2 (2,4%) больным произведена колопластикой, 8 (9,8%) — прооперированы из ТТ-доступа и 71 (87,8%) пациенту выполнена ГЭ. При КЭР І типа после ТХ операций в течение 1 года наблюдалось 70,6% пациентов, до 3 лет — 41% и до 5 лет — 35,2%. После ТТ-операций — 64,7; 53 и 47,0% больных. При КЭР ІІ типа после ТХ-операций в течение 1 года наблюдалось 53,5% пациентов, до 3 лет — 17,8% и до 5 лет — 14,3%. После ТТ-операций — 82; 34 и 32% больных. И после ГЭ 1 год наблюдалось 54% пациентов, до 3 лет — 41,6% больных и до 5 лет — 29%. При КЭР ІІІ типа после ТХ-операций в течение 1 года наблюдалось 0% пациентов. После ТТ-операций в течение 1 года наблюдалось 83,3% пациентов, до 3 лет — 66,6% и до 5 лет — 66,6% больных. После ГЭ 1 год наблюдались 70,5% больных, до 3 лет — 42,6%, до 5 лет — 41,1% пациентов.

При КЭР І типа возможно проведение ТХ- и ТТ-пластик пищевода. При КЭР ІІ типа выполнение ГЭ неблагоприятно. И при КЭР ІІІ типа ТХ-пластика неблагоприятна.

Радикальность больных кардиоэзофагеальным раком после хирургического лечения

М.В. Бурмистров, Э.Р. Тикаев, Е.И. Сигал, Р.Ф. Еникеев, А.А. Морошек

КГМА, Казань, Россия

Нами изучена радикальность лечения 224 пациентов с кардиоэзофагеальным раком (КЭР). Цель работы — изучить радикальность после лечения КЭР в зависимости от произведенной операции. За 12 лет в отделении хирургии пищевода Онкологического диспансера г. Казани находились на лечении 224 пациента с КЭР.

Все больные, согласно классификации Siewert, были распределены на три группы. Эти группы подразделены на подгруппы, в зависимости от выполненной операции. Это трансхиатальная (ТХ) экстирпация пищевода, резекции пищевода трансторакальным (ТТ)-доступом (право- или левосторонним) и гастрэктомии (ГЭ). В 1-ю группу вошли 35 (15,6%) пациентов с КЭР І типа. Из них 17 (48,6%) произведена ТХ-пластика и 18 (51,4%) — ТТ. Во 2-й группе было 107 (47,8%) человек с КЭР ІІ типа, из которых 32 (29,9%) прооперированы из ТХ-доступа, 49 (45,8%) больных — из ТТ-доступа (операции типа Льюиса и Герлока) и 24 (24,3%) — выполнили ГЭ. В 3-й группе было 82 (36,6%) человека с КЭР ІІІ типа. Из них 2 (2,4%) больным произведена эзофагогастрэктомия с колопластикой, 8 (9,8%) — прооперированы из ТТ-доступа и 71 (87,8%) пациенту выполнена ГЭ.

Выявлено, что среднее количество пораженных лимфоузлов, удаленных в процессе хирургического вмешательства составило 5,2±0,2. При КЭР І типа во время выполнения ТХ-операций, среднее количество составило 5,3±0,5 (минимум — 1, максимум — 8). А после ТТ-операций — 6,1±0,7 (минимум — 1, максимум — 11). При КЭР ІІ типа во время ТХ-операций в среднем удалено 4,9±0,5 лимфоузлов (минимум — 1, максимум — 12). А при ТТ — 5±0,43 лимфоузлов (минимум — 1, максимум — 11). И при ГЭ — 4,8±0,38 пораженных лимфоузлов (минимум — 1, максимум — 10). При КЭР ІІІ типа во время ТХ-операций в среднем выявлено 3±2 лимфоузла (минимум — 1, максимум — 5), а при ТТ-операциях — 8,1±1,7 (минимум — 1, максимум — 18). И при ГЭ — 4,6±0,3 (минимум — 1, максимум — 15).

Наиболее радикальными оказались ТТ-операции при КЭР І и ІІІ типа. Наименее радикальными были ТХ-пластики при КЭР ІІІ типа.

Реконструктивно-пластичні оперативні втручання в комплексному лікуванні злоякісних пухлин грудної стінки

В.Л. Ганул, Б.О. Борисюк, А.В. Ганул, А.В. Семиволос, О.І. Кобзєв, В.М. Совенко, А.І. Шевченко, Л.В. Бороров, С.М. Крахмальов

Національний інститут раку, Київ

Злоякісні пухлини грудної стінки (ЗПГС) представлені широким спектром як первинних пухлин скелета і м’яких тканин, так і вторинних — метастатичних, а також пухлин, які проростають грудну стінку із сусідніх органів і анатомічних структур: молочної залози, легень, середостіння. Первинні ЗПГС відзначаються відносно рідко. Різні за ґенезом і характером пухлини відповідно потребують різних лікувальних підходів, які об’єднуються однією загальною вимогою як стандартом лікування щодо первинних і метастатичних пухлин — комплексна терапія з використанням хіміотерапії, променевої терапії та розширених оперативних втручань. Радикальне хірургічне втручання із додержанням усіх правил онкології продовжує залишатися основним етапом лікування і найбільш значимим у відношенні прогнозу захворювання.

Мета — покращити результати лікування хворих зі ЗПГС, розширити показання до оперативних втручань. Проаналізовано результати комплексного і хірургічного лікування 61 пацієнта з первинними і вторинними злоякісними пухлинами грудної стінки.

Розроблені тактичні підходи в лікуванні великих місцево-розповсюджених пухлин. У клінічній практиці при ЗПГС ми успішно застосували внутрішньо артеріальну селективну хіміотерапію (ВАХТ). При цьому лікувальний ефект — частковий або повний регрес пухлини зареєстрований у 79,1% пацієнтів. У режимі неоад’ювантного лікування ВАХТ використана у 12 прооперованих хворих і самостійний метод лікування — також у 12 хворих. Нами вперше в Україні виконана пластика дефекту грудної стінки з повним відновленням каркасу з використанням титанових пластин. Успішно застосовуються методики реконструкції та пластики дефектів після резекції грудини з використанням алотрансплантата з крила здухвинної кістки та з використанням синтетичних матеріалів. Всього прооперовано 49 пацієнтів, із них 31 — з реконструктивно-пластичним заміщенням дефекту грудної стінки.

Висновки. 1.Використання методів реконструктивної хірургії у хворих із місцево-розповсюдженими ЗПГС дозволяють значно розширити показання до оперативних втручань. 2.Радикальне видалення пухлини із резекцією грудної стінки в поєднанні з наступною реконструкцією дефекту і створення жорсткого каркасу дозволяє досягти хороших функціональних і косметичних результатів, а також значно покращити якість життя хворих цієї категорії.

Вибір лікувальної тактики при гігантських пухлинах, локалізованих у грудній порожнині

В.Л. Ганул, Б.О. Борисюк, А.В. Ганул, А.В. Семиволос, О.І. Кобзєв, В.М. Совенко, А.І. Шевченко, Л.В. Бороров, С.М. Крахмальов

Національний інститут раку, Київ

Пухлини середостіння є одним із найскладніших розділів у клінічній онкології. Їх ембріологічне і гістогенетичне різноманіття, топографо-анатомічні особливості, своєрідна клінічна картина значно ускладнює діагностику і уточнення нозологічної форми пухлини. Особливі труднощі виникають при лікуванні гігантських пухлин (ГП) внутрішньогрудної локалізації. До ГП належать пухлини, які займають >50% об’єму геміторакса, або розповсюджуються в переднє і заднє середостіння одночасно. Проблематичними залишаються питання тактики лікування, операбельності, вибору оптимального оперативного доступу, передопераційної підготовки і післяопераційної тактики ведення цих хворих, своєчасна корекція тяжких соматичних порушень, викликаних компресією пухлини життєво важливих органів.

Мета — розробити алгоритм діагностики і тактику лікування хворих із ГП, локалізованими у грудній порожнині. Проаналізовані результати комплексного і хірургічного лікування 64 пацієнтів з доброякісними 21 (32,8%) і злоякісними 43 (67,2%) ГП з локалізацією у грудній порожнині.

Розроблені тактичні підходи в діагностиці великих пухлин. У нашій клініці при ГП грудної порожнини ми успішно застосовували як системну, так і внутрішньо-артеріальну селективну хіміотерапію. Об’єктивна відповідь у вигляді часткового регресу пухлини зареєстрована у 69,7% пацієнтів. Усі пацієнти з доброякісними новоутвореннями успішно прооперовані. При злоякісних ГП оперативне втручання виконано 36 (83,7%) хворим, радикально прооперовано 32 (88,9%) пацієнта. Із 53 оперативних втручань при гігантських пухлинах комбіновані операції становили 44 (83%). Враховуючи гігантські розміри пухлин, ми успішно застосували модифікований доступ «clamshell»: черездвоплевральний доступ по IV міжребір’ю з поперечною стернотомією доповнили продольною стернотомією нижнього відрізку грудини і косою лапаротомією в дылянцы підребер’я.

Висновки. 1. Усі доброякісні пухлини підлягають видаленню, незалежно від розмірів. 2. Використання неоад’ювантної хіміотерапії при ГП дає можливість значно розширити показання до оперативних втручань. 2. Радикальне видалення ГП грудної порожнини є обов’язковим етапом у їх комплексному лікуванні.

Результати хірургічного лікування хворих із метастатичним ураженням легень

В.Л. Ганул, Л.В. Бороров, А.В. Ганул, Б.О. Борисюк, А.І. Шевченко, О.І. Кобзєв, В.М. Совенко, А.В. Семиволос, Ю.М. Кондрацький

Національний інститут раку, Київ

Значне місце за частотою метастатичного ураження при злоякісних новоутвореннях різних локалізацій займають легені, при первинному обстеженні метастази в легенях виявляють у 6–15% хворих зі злоякісними пухлинами. Після лікування у разі прогресування процесу, як правило, в більшості випадків виявляються метастази у легенях. У зв’язку з цим постала необхідність систематизувати метастатичні процеси в легенях та виробити показання до оперативного та комплексного лікування.

Метою роботи є покращання результатів хірургічного і комплексного лікування хворих із метастазами злоякісних пухлин у легенях. У відділенні пухлин органів грудної порожнини проведено хірургічне і комплексне лікування у 239 хворих із метастазами злоякісних пухлин у легенях. Критеріями відбору пацієнтів для хірургічного лікування метастазів із легень вважали: радикальне хірургічне видалення первинної пухлини; локалізація метастазів у легенях без ураження інших органів; проведення за показаннями неоад’ювантної хіміотерапії для досягнення часткової регресії, чи стабілізації процесу (залежно від гістологічної структури та чутливості пухлини до хіміотерапії); ризик оперативного втручання не має бути високим (з урахуванням достатнього функціонального резерву залишеної частини легень). Оптимальними операціями при видаленні метастазів легень були економні резекції (атипові, крайові), рідше — лобектомії, виконання пневмонектомії при метастатичних ураженнях легень не бажане.

За даними канцер-реєстру Національного інституту раку проведено аналіз фактичної 5-річної виживаності хворих. Найкращі результати отримані при хірургічному та комплексному лікуванні хворих із метастазами у легенях злоякісних пухлин матки та яєчника — 44,3%, нирки — 30,7%, молочної залози — 26,9%, м’яких тканин — 30,0% та кісток — 21,6%. У хворих на рак прямої кишки, ободової кишки та легені ці показники гірші й становлять відповідно — 15,5; 14,6 та 12,5%.

Результати проведеного дослідження дають можливість зробити висновок про доцільність видалення метастазів із легень для покращання результатів лікування хворих із злоякісними пухлинами різних локалізацій.

Влияние неоадъювантной терапии на выживаемость больных раком пищевода

В.Л. Ганул, С.И. Киркилевский, С.Н. Крахмалёв, П.С. Крахмалёв, Ю.Н. Кондрацкий, С.Л. Зайцев, Р.И. Фридель

Национальный институт рака, Киев

Больные раком пищевода составляют один из наиболее сложных контингентов онкологических пациентов. В связи с неудовлетворительными отдаленными результатами лечения, согласно данным мировой литературы, для их улучшения проводится комбинированная терапия, включающая, как правило неоадъювантные курсы радио- или радиохимиотерапии. Полученные результаты, к сожалению, остаются противоречивыми. В связи с этим возникла необходимость проанализировать собственный опыт, базирующийся на результатах лечения 1041 пациента.

Цель работы — улучшить результаты лечения больных раком пищевода за счет применения неоадъювантной терапии. В отделении опухолей органов грудной полости с 1977 по 2011 г. проведено радикальное лечение 1041 больному раком пищевода. Из них 321 пациенту (контрольная группа) проведено только хирургическое лечение (операции типа Льюиса и Гарлока). 666 пациентов получили перед оперативным вмешательством курс лучевой терапии на пищевод РОД 2,4–3 Гр, СОД 30 Гр (основная 1-я группа). Оперативное вмешательство выполнялось через 2–3 нед после окончания лучевой терапии. 54 пациентам (основная 2-я группа), помимо вышеописанной лучевой терапии, проводились также циклы неоадъювантной полихимиотерапии, причем из них 37 пациентам полихимиотерапия проводилась селективно (внутриартериально), а 17 — системно (внутривенно).

По данным канцер-реестра Национального института рака проведен анализ 1-, 3- и 5-летней выживаемости больных раком пищевода (у пациентов основной 2-й группы проведен анализ 1- и 3-летней выживаемости — на данный момент пациенты еще в стадии наблюдения). Однолетняя выживаемость в контрольной и основных 1-й и 2-й группах составила 57,6±2,8; 59,1±1,9 и 70,37±6,21% соответственно; 3-летняя — 28±2,6; 40,1±1,9 и 51,8±6,8% соответственно; 5-летняя (в контрольной и основной 1-й группе) — 24,6±2,4 и 37,7±1,9% соответственно.

Результаты проведенного исследования дают возможность сделать вывод о целесообразности использования предоперационной лучевой терапии у больных раком пищевода. Сочетание лучевой и химиотерапии перед операцией позволяет еще более улучшить отдаленные результаты лечения больных раком пищевода.

Функциональные результаты операций по поводу рака пищевода и рака желудка с переходом на пищевод

В.Л. Ганул, С.И. Киркилевский, С.Н. Крахмалёв, П.С. Крахмалёв, С.Л. Зайцев, Ю.Н. Кондрацкий, Р.И. Фридель

Национальный институт рака, Киев

Хирургическое лечение больных раком пищевода (РП) и рака желудка с переходом на пищевод (РЖПП) является методом выбора, оно позволяет существенно увеличить продолжительность их жизни. Вместе с тем, плохие функциональные результаты (ФР) операций могут существенно ухудшить качество жизни пациентов. Наиболее частыми причинами неудовлетворительных ФР являются такие поздние осложнения операций, как рубцовое сужение пищеводного анастомоза, а также рефлюкс-эзофагит; реже — демпинг-синдром и гастрит культи желудка.

Цель работы — изучить ФР после различных видов операций по поводу РП и РЖПП в разные временные периоды. В отделении опухолей органов грудной полости с 01.1991 по 01.2011 г. оперировано 2559 больных по поводу РП и РЖПП (1-я группа); 1559 больных были оперированы до 1990 г. (2-я группа). За последние 20 лет было выполнено: 657 операций типа Льюиса, 277 — типа Гарлока, 750 — проксимальных резекций желудка, 544 — гастрэктомии, 31 — реконструктивная гастрэктомия. Прослежены частота и время возникновения осложнений, ухудшающих ФР операций.

В 1-й группе поздние осложнения развились у 401 (15,7%) больного, из них рубцовое сужение анастомоза наблюдалось у 201 (9,0%) больного, рефлюкс-эзофагит — у 237 (9,3%). Во 2-й группе рубцовое сужение анастомоза отмечали у 239 (15,3%), а рефлюкс-эзофагит — у 360 (23,1%). В 12,4% случаев рубцевание наблюдалось после проксимальной резекции желудка, при других операциях — от 6,5 до 8,5%. Рефлюкс-эзофагит чаще возникал после гастрэктомии (13,2%) и реконструктивной гастрэктомии (16,1%). Демпинг-синдром и гастрит культи желудка отмечали соответственно от 0,5 до 1,5% и от 1 до 3,5%. Рубцовая стриктура и рефлюкс-эзофагит в основном развивались в течение 1 года после операции. У 20% пациентов рубцевание анастомоза диагностировали через 1 год после операции, однако чаще всего это были первые признаки рецидива опухоли.

Частота поздних осложнений после операций по поводу РП и РЖПП в последние 20 лет имеет тенденцию к снижению, что связано с постоянным совершенствованием оперативной техники. Это является важным фактором в улучшении ФР хирургического лечения больных.

Эффективность дендритноклеточной аутовакцины в лечении больных немелкоклеточным раком легкого

В.Л. Ганул, В.М. Совенко, А.В. Ганул, Н.Н. Храновская, В.В. Ситько, О.В. Скачкова, Б.О. Борисюк, А.В. Семиволос, О.И. Кобзев, В.Э. Орел, А.И. Шевченко, Л.В. Бороров, Н.Н. Свергун

Национальный институт рака, Киев

В ведущих клиниках мира исследуются возможности применения иммунотерапии в лечении злокачественных новообразований. Среди перспективных направлений особенный интерес вызывает возможность повышения эффективности лечения больных при помощи вакцин, созданных на основе дендритных клеток (ДК).

Цель — оценить эффективность применения ДК-аутовакцины в лечении больных немелкоклеточным раком легкого (НМРЛ). В отделении опухолей органов грудной полости (совместно с отделом экспериментальной онкологии и лучевой патологии, а также медицинской физики и биоинженерии) разработана методика изготовления дендритноклеточной вакцины ДК выращиваются в присутствии антигенов опухоли пациента в течение 8 дней. 40 больным НМРЛ ІІ–ІІІА стадии в послеоперационный период вводили ДК-аутовакцину. В контрольную группу включены 40 больных с аналогичным диагнозом и стадией, перенесших только оперативное лечение. Пациентам в группе с вакциной произведено 5-кратное введение ДК-аутовакцины с интервалом 1 мес и мониторингом показателей гуморального и клеточного звеньев иммунитета.

Больные переносили вакцинацию хорошо, единственным побочным эффектом было повышение температуры тела до 38 ˚С у 10% пациентов. Метод используется в течение 4 лет. 3-летняя выживаемость в группе больных, получавших вакцину, составила 67,5%, в контрольной группе — 35%. К настоящему времени в группе с вакциной у 15 (37,5%) больных отмечено прогрессирование заболевания, в группе с только хирургическим лечением прогрессирование зарегистрировано у 28 (70%) больных. Отмечено повышение уровня активированных лимфоцитов после первого введения ДК-вакцины и активация показателей антигенспецифического иммунного ответа после 3–5-го введения.

ДК-аутовакцина эффективна и может успешно применяться у больных раком легкого. Основываясь на результатах иммуномониторинга сделан вывод о необходимости не менее 3–5 введений ДК-аутовакцины. Метод является перспективным и нуждается в дальнейшем развитии.

Результати лікування хворих на злоякісну мезотеліому плеври із застосуванням внутрішньоплевральної перфузійної хіміогіпертермії

В.Л. Ганул, А.І. Шевченко, А.В. Ганул, Б.О. Борисюк, В.М. Совенко, А.В. Семиволос, Л.В. Бороров, О.І. Кобзев, С.М. Крахмальов

Національний інститут раку, Київ

У зв’язку з відсутністю поліпшення результатів лікування хворих на злоякісну мезотеліому плеври актуальним є пошук більш ефективних методів лікування цієї патології.

30 хворим на злоякісну мезотеліому плеври основної групи проведено лікування із застосуванням 2–3 сеансів внутрішньоплевральної перфузійної хіміогіпертермії в комбінації із системною хіміотерапією (16 хворим — самостійне лікування, 14 хворим — у ранній післяопераційний період після циторедуктивного оперативного втручання). У контрольну групу ввійшов 51 хворий на злоякісну мезотеліому плеври (архівний матеріал), з них самостійна хіміотерапія — 39 пацієнтів, хіміотерапія в комбінації з оперативним лікуванням — 12 хворих.

Річна виживаність в основній групі становила 82,42%, у контрольній — 44,55% (p<0,05). Медіана виживаності в основній групі — 20,5 міс, у контрольній — 10,7 міс. При застосуванні самостійного методу лікування річна виживаність становила 81,25% в основній групі та 40,3% — у контрольній (p<0,05), медіана — 20,5 та 10,3 міс. При комплексному лікуванні річна виживаність становила 83,24% в основній групі та 58,78% — у контрольній (p<0,05), медіана виживаності — 18,9 и 12,5 міс відповідно.

Внутрішньоплевральна перфузійна хіміогіпертермія є методом вибору для лікування хворих на злоякісну мезотеліому плеври. Застосування цього методу лікування рекомендовано як самостійного, так і в ранній післяопераційний період після циторедуктивного оперативного втручання.

Непосредственные результаты хирургического лечения кардиоэзофагеального рака

И.П. Ерко, Г.Г. Бардаков, С.Б. Балабушко

Черниговский областной онкологический диспансер

Несмотря на снижение заболеваемости раком желудка, в последнее десятилетие отмечается рост выявления аденокарциномы кардиоэзофагеальной зоны.

Выбор оперативного доступа и объема операции определяли на основании дооперационной идентификации типа опухоли по J.R. Siewert. Использовали оперативные доступы: левостороннюю боковую лапаротомию с торакотомией в 7 межреберьи и диафрагмотомию с левосторонней круротомией; левостороннюю боковую лапаротомию с сагиттальной диафрагмотомией и двухсторонней круротомией; верхнесрединную лапаротомию с сагиттальной диафрагмотомией и двухсторонней круротомией. Во всех случаях формировали ручной инвагинационный антирефлюксный пищеводно-кишечный (желудочный) анастомоз по модифицированной методике Цацаниди ІІІ. Выполнено 238 операций с 1997 по 2010 г. Мужчин —167 (70,2%), женщин — 71 (29,8%). Распределения по стадиям: I — 8 (3,4%), ІІ — 53 (22,2%), ІІІ — 133 (55,9%), ІV — 44 (18,5%) и возрасту: до 50 лет — 23(9,7%), 51–60 лет — 51 (21,4%), 61–70 лет — 126 (52,9%), старше 70 лет — 38(16%).

Выполнены операции: Льюиса — 14 (умер 1); экстирпация культи желудка с резекцией пищевода торакоабдоминальным доступом — 3; экстирпация культи желудка с резекцией пищевода абдоминальным доступом — 2; проксимальная резекция желудка с резекцией пищевода абдоминальным доступом — 69 (умер 1 больной); проксимальная резекция желудка с резекцией пищевода торакоабдоминальным доступом типа Гарлока — 79 (умерли 5); гастрэктомия с резекцией пищевода абдоминальным доступом — 22 (умер 1); гастрэктомия с резекцией пищевода торакоабдоминальным доступом — 49 (умерли 3). Комбинированные операции выполнены 36 (14,7%) больным. Послеоперационные осложнения развились у 39 (16,4%). Послеоперационная летальность — 4,6%. Недостаточность анастомоза развилась у 2(0,84%) больных, рубцовый стеноз — у 3 (1,26%), рефлюкс-эзофагит — у 13(5,46%) больных.

Выводы: 1. Объем операции и доступ зависят от распространения опухоли относительно кардиального отдела и сопутствующей патологии. 2. Формирование ручного инвагинационного является простым и надежным способом, дает хорошие функциональные результаты.

Анализ неоадъювантной химиотерапии и хирургического лечения ІІВ-ІІІА стадии немелкоклеточного рака легкого

В.Д. Захарычев, А.В. Ганул, А.В. Семиволос, Б.О. Борисюк, Л.В. Бороров, О.И. Кобзев, С.Н. Крахмалёв, В.М. Совенко, А.И. Шевченко, П.С. Крахмалёв

Национальный институт рака, Киев
Национальная медицинская академия последипломного образования им. П.Л. Шупика, Киев

Рак легкого остается наиболее распространенной формой злокачественных новообразований в мире со средним показателем заболеваемости 52,5% и летальности 48,7% в 1-й год. В Украине общая заболеваемость составляет 36,2% (2008). Цель исследования — изучение влияния неоадъювантной химиотерапии (НПХТ) на непосредственные, ближайшие и отдаленные результаты лечения ІІВ–ІІІА стадий немелкоклеточного рака легкого (НМРЛ).

Исследование включало больных НМРЛ ІІВ–ІІІА стадии, получавших НПХТ с последующим хирургическим лечением (основная группа), и больных, которым было выполнено самостоятельное хирургическое лечение (контрольная группа). НПХТ состояла из 2–3 циклов с применением цисплатин 80 мг/м2 поверхности тела в комбинации с винорельбин 25 мг/м2, гемцитабин 1250 мг/м2, паклитаксел 175 мг/м2 или этопозид 120 мг/м2. Оперативное вмешательство в основной группе выполнялось не позднее 3 нед после окончания последнего цикла НПХТ.

Проведено исследование течения болезни и результатов лечения 290 больных НМРЛ, средний возраст составил 57 лет, из них мужчин было 236 (81,38%), женщин — 54 (18,62%). Основную группу составили 123 пациента. У 43 (34,95%) больных была ІІВ стадия, у 80 (65,05%) — IIIA стадия. После неоадъювантной полихимиотерапии у 58 (47,15%) пациентов отмечен объективный клинический и морфологический ответ, полная регрессия — у 7 (5,7%) больных. Пациентам основной группы выполнены операции: пульмонэктомия 66 (53,66%), билобэктомия — 14 (11,39%), лобэктомия — 43 (34,95%). Послеоперационные осложнения наблюдались у 5,69% больных основной группы и у 5% — контрольной группы. Послеоперационная летальность составила 2,43 и 2,8% в основной и контрольной группах. 1- и 2-годичная выживаемость в основной и контрольной группах составила 56,7 и 32,3%; 53,4 и 24% соответственно, медиана средней продолжительности жизни составила в основной и контрольной группах 14,83 и 11,5 мес соответственно.

Использование НПХТ на основе препаратов платины повышает резектабельность НМРЛ ІІІА стадии, не увеличивает количество послеоперационных осложнений и летальность.

Ефективність консервативних та інструментальних методів лікування метастатичних плевральних випотів

М.І. Калениченко, М.С. Опанасенко, О.В. Терешкович, В.Б. Бичковський, В.І. Клименко

ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України», Київ

Проблема вибору методу лікування хворих із метастатичними плевральними випотами (МПВ) залишається актуальною. Мета — оцінити ефективність різних методів лікування МПВ.

У нашому відділенні було проліковано 60 хворих з МПВ. Діагноз встановлено рентгенологічно, а також із використанням ФБС з різними видами біопсії та цитологічним і/або гістологічним дослідженням отриманих біоптатів. У 9 хворих було застосовано консервативні методи (1-ша група) лікування (системна хіміотерапія, гормони, сечогінні засоби). Також були застосовані різні інвазивні методи лікування разом із місцевою та системною хіміотерапією. У 13 хворих із наявністю плеврального випоту, у яких при цитологічному дослідженні ексудату встановлено діагноз «метастатичний плевральний випіт», було застосовано торакоцентез (2-га група). 7 хворих із наявністю МПВ проліковано із застосуванням мікродренування (3-тя група). 12 хворих із наявністю МПВ проліковано із застосуванням дренування (4-та група). 19 хворих із наявністю МПВ проліковано із застосуванням відеоторакоскопії (5-та група).

У 1-й групі повне розсмоктування плеврального випоту спостерігалося лише у 1 хворого, ефективність консервативної терапії становила 11,1±10,5%. У 2-й групі повне розсмоктування плеврального випоту спостерігалося також лише у 1 хворого, ефективність торакоцентезу становила 7,7±7,4%. Ефективність мікродренування (3-тя група) становила 14,3±13,2%. Дренування плевральної порожнини з місцевим та системним введенням хіміопрепаратів виявилось ефективним у 8 (66,7±3,60%) хворих. Застосування відеоторакоскопії дало змогу припинити ексудацію у 17 хворих, що становило 89,7±7,0% ефективності.

При МПВ консервативна терапія, торакоцентез та мікродренування є малоефективними. Найдоцільніше для лікування МПВ використовувати дренування плевральної порожнини та відеоторакоскопію з місцевим і системним введенням хіміопрепаратів. Ефективність цих методів становила 66,7±3,60 та 89,7±7,0% відповідно. Загальна ефективність лікування МПВ у нашій клініці становила 33,3±9,6%. Роботу виконано за кошти держбюджету.

Комбинированное лечение рака верхней части внутригрудного отдела пищевода

С.И. Киркилевский, В.Л. Ганул, Ю.Н. Кондрацкий, С.Л. Зайцев, П.С. Крахмалёв, С.Н. Крахмалёв, Р.И. Фридель

Национальный институт рака, Киев

Лечение рака верхней части внутригрудного отдела пищевода (ВЧВОП) остается неразрешимой проблемой современной онкологии. По данным различных исследователей, проведение самостоятельной химиотерапии не дает возможности получить удовлетворительный объективный ответ. Адекватных результатов лечения можно достичь лишь при помощи комбинации лучевой терапии и полихимиотерапии. Однако такое лечение является высокотоксичным при внутривенном пути введения цитостатиков, что является весьма важным ограничивающим фактором.

Цель — улучшить результаты консервативного лечения рака ВЧВОЛ за счет использования комбинации дистанционной лучевой терапии с внутриартериальным введением цитостатических препаратов. По разработанной в клинике методике внутриартериальной полихимиотерапии в комбинации с дистанционной лучевой терапией проведено лечение 32 пациентам. Контрольную группу составили 30 пациентов, которым проводили только лучевую терапию. Отбор в группы проводили методом «конверта».

В основной группе полная регрессия опухоли зафиксирована у 4 (12,5%) больных, частичная регрессия — у 19 (59,4%), стабилизация процесса — у 9 (28,1%). В контрольной группе частичную регрессию опухоли отмечали у 16 (53,3%) больных, стабилизацию процесса —у 9 (30%). Снижение степени дисфагии в основной группе выявили у 31 (97%), в контрольной — у 17 (56,6%) пациентов. 1-годичная выживаемость в основной группе у больных при I–II стадии процесса составила 93,8%, III–IV стадии — 56,3%; в контрольной группе — 60,0 и 36,7% соответственно. В основной группе лейкопения II–III степени выявлена у 53,1%, в контрольной — у 23,3% пациентов.

Результаты сочетания внутриартериального введения цитостатиков и дистанционной лучевой терапии достоверно лучше, чем при использовании лучевой терапии в монорежиме у больных раком верхней трети пищевода. Несмотря на увеличение нежелательных побочных эффектов (лейкопения, эметогенное действие), описанная методика может быть рекомендована для введения в стандарты лечения рака верхней трети пищевода.

Использование предоперационной внутриартериальной полихимиотерапии в лечении местно-распространенного рака желудка с переходом на пищевод

С.И. Киркилевский, В.Л. Ганул, Ю.Н. Кондрацкий, С.Л. Зайцев, П.С. Крахмалёв, С.Н. Крахмалёв, Р.И. Фридель

Национальный институт рака, Киев

Основным методом лечения рака проксимального отдела желудка является хирургический. Однако более ⅔ пациентов, поступающих в клинику с таким диагнозом, не могут быть подвергнуты оперативному лечению ввиду распространенного опухолевого процесса. Решением этой проблемы, возможно, является применение предоперационной полихимиотерапии. Наша работа посвящена изучению эффективности проведения предоперационной селективной внутриартериальной полихимиотерапии у больных с распространенным раком (T3-4N1-3M0) проксимальных отделов желудка.

Цель — увеличение резектабельности у пациентов с распространенным раком проксимального отдела желудка. В группу исследования включено 26 пациентов, в контрольную группу — 25 пациентов. У всех пациентов установлен диагноз рак проксимальных отделов желудка (T3-4N1-3M0). Все опухоли имели строение низко- или недифференцированной аденокарциномы. Пациенты исследуемой группы получили два курса предоперационной внутриартериальной химиотерапии по стандартной схеме 5 фторурацил и цисплатин. Курсы химиотерапии проводили на 1-й и 21-й день. Перед оперативным лечением выполняли оценку эффективности терапии по критериям REСIST, токсичность оценивали по шкале CTC-NCIG. Оперативное вмешательство выполнялось через 3 нед после последнего курса полихимиотерапии. Все пациенты были подвергнуты оперативному вмешательству. Сумма полной и частичной регрессии опухоли (объективный ответ) составил 19 (73,0%) пациентов. Токсичность использованных химиопрепаратов была достаточно приемлемой, без тяжелых осложнений. Выявлена положительная тенденция к увеличению радикальных оперативных вмешательств в исследуемой группе по сравнению с контрольной 69,2 и 40,0% соответственно.

Проведение селективной внутриартериальной предоперационной полихимиотерапии позволяет сократить количество пробных оперативных вмешательств при местно-распространенном раке проксимальных отделов желудка. Методика не приводит к росту послеоперационных осложнений. Полученные данные свидетельствуют о перспективности применения предоперационной внутриартериальной полихимиотерапии и требуют дальнейшего изучения этого вопроса.

Методы устранения дисфагии у больных нерезектабельным гастроэзофагеальным раком

С.И. Киркилевский, С.Н. Притуляк, Ю.Н. Кондрацкий

Национальный институт рака, Киев

В последние годы на фоне снижения общей заболеваемости раком желудка наблюдается повышение удельного веса больных астроэзофагеальным раком (ГЭР). В связи с высокой частотой запущенных случаев особое значение при ГЭР приобретает проблема симптоматическое устранение дисфагии. В настоящее время при раке пищевода широко применяются саморасширяющиеся проволочные стенты (СРПС), однако при ГЭР их эффективность невысока. В связи с этим у больных с нерезектабельным ГЭР мы прибегли к активной хирургической тактике — формированию обходных пищеводно-тонкокишечных анастомозов (ОПТКА).

Цель — сравнить эффективность установки СРПС и формирования ОПТКА у больных нерезектабельным ГЭР. Установка СРПС произведена 44 пациентам (1-я группа), ОПТКА комбинированным торакоабдоминальным доступом сформированы 70 больным (2-я группа). Анализировали частоту осложнений, качество жизни больных согласно модулю EORTC QLQ-OG25 (пищеводно-желудочный) и шкалы Карновского, оценивали медиану жизни пациентов.

В 1-й группе частота ранних и поздних осложнений стентирования составила 45,5%, средний показатель качества жизни после стентирования улучшался по EORTC QLQ-OG25 — с 65 до 58, по шкале Карновского — с 30 до 35. Во 2-й группе частота послеоперационных осложнений составила 14,3%, послеоперационная летальность — 5,7%, средний показатель качества жизни улучшался по EORTC QLQ-OG25 — с 66 до 38, по шкале Карновского — с 32 до 60. В 1-й группе пациенты жили от 1 до 13 мес (медиана жизни — 2 мес), во 2-й группе — от 1 до 12 мес (медиана — 4 мес).

Наиболее эффективным методом устранения дисфагии у больных нерезектабельным ГЭР является формирование ОПТКА.

Поліпшення результатів лікування хворих з ранніми стадіями недрібноклітинного раку легені

О.П. Колеснік

Запорізький державний медичний університет

5-річна виживаність хворих із ранніми стадіями недрібноклітинного раку легені після хірургічного лікування залишається незадовільною та становить від 40 до 70%. Саме тому, покращання виживаності цих хворих є важливим завданням сучасної онкології. Один з можливих шляхів поліпшення результатів лікування цієї категорії хворих — проведення індивідуалізованої ад’ювантної хіміотерапії.

Нашою метою є покращання виживаності хворих із ранніми стадіями недрібноклітинного раку легені шляхом використання індивідуалізованної ад’ювантної хіміотерапії. З червня 2008 р. у дослідження включено 165 хворих з ранніми (І–ІІ) стадіями недрібноклітинного раку легені. У післяопераційний період із використанням імуногістохімічного методу визначали експресію таких прогностичних маркерів: Кі-67, р53, HER2-new, CD31, CD34, EGFR, Е-кадхерин, панцитокератин, матрексні металопротеїнази 2 і 9 типу. Також, використовували імуноферментне визначення РЄА та Cyfra 21–1. У хворих із прогностично несприятливою експресією маркерів проводили 3–4 курси платиновмістної ад’ювантної поліхіміотерапії.

Прогресування захворювання виявлено у 37 (22,4%) хворих. Ад’ювантна хіміотерапія проведена у 42 (25,4%) хворих. 75 процентів виживаності становив 18 міс. Медіана виживаності не досягнена.

Необхідно продовжити дослідження з метою оцінки виживаності хворих у групі з ад’ювантною хіміотерапією порівняно з хворими без післяопераційного лікування. Також планується проведення регресійного аналізу для визначення незалежних прогностичних факторів і виділення групи хворих, яким проведення післяопераційної хіміотерапії дійсно поліпшує виживаність.

Хирургическая коррекция комрессионного синдрома при экстра- и интраторакальных новообразованиях

Н.В. Красносельский¹, В.Г. Дуденко¹, И.Н. Лодяная¹, С.Н. Зюзько², С.Н. Балака¹, Е.В. Мушенко²

¹Харьковский национальный медицинский университет
²Областная клиническая больница, Харьков

Сдавление извне и опухолевая инвазия основных венозных и артериальных сосудов шеи и груди требуют своевременной диагностики степени компрессии и уровня расстройства кровообращения. Уровень послеоперационных осложнений и летальности при выполнении реконструктивно-пластических операций (РПО) на магистральных сосудах в этой зоне остается высоким и не удовлетворяет хирургов.

Цель — анализ клинических наблюдений и разработка программы хирургической коррекции компрессионного синдрома экстра- и интраторакальной локализации. Под наблюдением находились 139 больных с местно-распространенными опухолями шеи и средостения, осложненные компрессионным синдромом. При обследовании оценивали характер и степень сужения, состояние коллатерального кровотока по коммуникантным ветвям Велизиева круга.

РПО на сосудах выполнены у 32 (23%) больных. Показанием для циркулярной резекции магистральных сосудов было наличие опухолевой инвазии по длине с сужением на ⅓ при ушивании дефекта. Резекция сонной артерии была выполнена у 15 больных с реконструкцией аутовеной (8), ПТФЭ протезом (4), анастомозом конец в конец (3). В одном случае проксимальный и дистальный концы лигированы. Показанием для временного шунтирования внутренней сонной артерии было наличие ассиметрии по надблоковым артериям >25% и ретроградное давление в краниальном отделе сосуда <60 мм рт. ст. РПО при опухолевом поражении магистральных сосудов средостения выполнены у 15 больных с замещением дефекта верхней полой вены ПТФЭ протезом в условиях временного шунта у 8, участком перикарда — у 4 и аутовеной — у 3. В ранний послеоперационный период у 2 больных отмечалось арозивное кровотечение вследствие нагноения послеоперационной раны, которое привело к гибели больных, и у 2 больных — развитие тромбоза верхней полой вены на десятые сутки без летального исхода.

Выполнение РПО на экстра- и интраторакальных сосудах при местно-распространенных опухолях шеи и средостения повышает радикальность операции и обеспечивает более высокое качество жизни.

Резекция пищевода по А.Г. Савиных с восстановлением целостности пищеварительной трубки гастротрансплантатом

Н.В. Красносельский¹, И.А. Криворучко¹, Ю.Л. Шальков², С.Н. Балака¹, В.А. Беленький³, С.А. Шепилов³

¹Национальный медицинский университет Харьковская областная клиническая больница
²Харьковская медицинская академия последипломного образования 3Военно-медицинский клинический центр Северного региона МО Украины, Харьков

Идея выделения пищевода шейно-медиастинальным доступом была предложена McManus и доведена до совершенства в городе Томск А.Г. Савиных. В последнее время нами не выявлена информация о возможности выполнения этой операции.

Цель — продемонстрировать эффективность резекции, пораженного опухолевым процессом, пищевода с последующим его замещением гастротрансплантатом. Операция по А.Г. Савиных нами выполнена у 12 больных с опухолями пищевода с локализацией в нижнегрудном (8) и среднегрудном (4) отделах. После выполнения стандартных исследований по определению уровня поражения, его протяженности, верификации и уточнения степени распространенности процесса оценивали степень операционного риска по Н.Н. Александрову и индекс адаптации — по методике клиники. У 4 больных в анамнезе отмечены легочные изменения в виде ре- и обструктивных изменений (ЖЕЛ/ДЖЕЛ — 48–50%), у 2 — инфаркт миокарда 2- и 3-летней давности (фракция выброса — 51–58%), у 2 — избыточная масса тела III степени.

Оперативное вмешательство выполнялось под эндотрахеальным наркозом с использованием индивидуально разработанных крючков различной длины и ширины, а также видеоассистирующей техники. Среднее время операции составило 265 мин. Интраоперационное осложнение отмечено у 1 больного в виде кровотечения из вен на уровне среднегрудного отдела, которое остановлено лигированием сосудов. Средняя кровопотеря не превышала 350,0 мл. Краевой некроз гастротрансплантата отмечен у 1 пациента, застойная пневмония — у 2. Летальности не было. Средний койко-день составил 16 сут.

Резекция пищевода по А.Г. Савиных является методом выбора при опухолях пищевода. Показанием для выполнения этой операции является высокая степень операционного риска. Разработанный индивидуальный инструментарий, а также использование видеоассистента позволяет тщательно и прецизионно выделить анатомические структуры с параэзофагеальной клетчаткой, что обеспечивает радикализм вмешательства.

Реконструктивно-пластические операции при комбинированном лечении немелкоклеточного рака легкого

Н.В. Красносельский¹, И.А. Криворучко¹, А.К. Флорикян², А.А. Хижняк¹, В.Г. Дуденко¹, С.Н. Балака¹

¹Харьковский национальный медицинский университет Харьковская областная клиническая больница
²Харьковская медицинская академия последипломного образования

При опухолевой инвазии бифуркации трахеи, главных и долевых бронхов приходится прибегать к выполнению «компромиссных операций» — резекции пораженного участка дыхательной трубки с последующим восстановлением целостности. Цель — показать целесообразность и эффективность реконструктивно-пластических операций при немелкоклеточном раке легкого у больных с локальным поражением бифуркации трахеи и долевых бронхов и вовлечением в опухолевый процесс ветвей легочной артерии.

С 2005 по 2010 г. нами выполнены радикальные оперативные вмешательства на нижних отделах дыхательной трубки с ее реконструкцией у 12 больных. Справа опухолевый процесс локализовался у 7, слева — у 5 пациентов. Начальная форма (Т1-2) отмечена у 2, запущенная — у 10 больных. Операции на трахее выполнены в 6 (50%) случаях с резекцией развилки и наложением трахеобронхиального анастомоза. Лобэктомия с циркулярной резекцией прилежащего бронха выполнена в 3 наблюдениях. Лобэктомия с циркулярной резекцией главного бронха, участка легочной артерии и их реконструкцией выполнена у 3 больных.

Основной технической сложностью операции является прецизионное выделение проксимального и дистальных отделов анатомических элементов, планируемых для наложения анастомоза. На всех этапах осуществляли тщательный гемостаз. Особое внимание уделялось эвакуации слизи и крови из дистального отдела бронха. Восстановление целостности трахеи и главного бронха начинали с наложения атравматических швов (викрил 3/0–4/0) на мембранозную часть, а затем — на хрящевую. Сосудистый этап выполняли по общепринятым приемам атравматической нитью (пролен 5/0–6/0). Область анастомоза укреплялась предварительно мобилизованным лоскутом медиастинальной плевры (10) или перикардом (2). В послеоперационный период умер 1 больной от несостоятельности трахеобронхиального шва. Послеоперационная пневмония отмечалась у 5 больных.

Восстановительные операции на трахеобронхиальном дереве являются альтернативой по сравнению с пульмонэктомией, улучшают функциональные результаты и повышают выживаемость в отдаленный период.

Субпопуляционный состав В-лимфоцитов периферической крови у больных немелкоклеточным раком легкого

С.Н. Кукушкина, А.В. Ганул, А.В. Семиволос, Ф.В. Фильчаков, Т.С. Витрук

Национальный институт рака, Киев

В настоящее время дисфункции Т-лимфоцитов, естественных киллерных клеток, дендритных клеток у онкологических больных уделяется больше внимания, чем нарушениям в популяции В-лимфоцитов, выполняющих, в том числе, роль антигенпрезентирующих клеток в противоопухолевом иммунитете. Цель исследования — изучить субпопуляционный состав В-лимфоцитов периферической крови у больных немелкоклеточным раком легкого (РЛ).

Обследовано 20 больных немелкоклеточным РЛ (I–II стадия — 9 больных, III–IV — 11) и 20 практически здоровых людей (ПЗЛ). Содержание субпопуляций В1-, В2-лимфоцитов и В-клеток памяти определяли в периферической крови при помощи панели моноклональных антител к CD19-, CD5-, CD27-антигенам методом проточной цитофлуориметрии. Для оценки достоверности различий показателей использовали критерий Манна — Уитни. Результаты исследования выражали в виде медианы и значений 10 и 90% квантилей.

У больных РЛ абсолютное количество В-лимфоцитов не претерпевает существенных изменений при прогрессировании опухолевого процесса, в то же время возникают нарушения в субпопуляционном составе В-клеток. В пуле В-лимфоцитов у больных РЛ III–IV стадии достоверно снижается процент В-клеток памяти (CD19+CD5–CD27+) по сравнению с таким у больных с I–II стадиями заболевания (соответственно 28 (11; 37) % против 37 (19; 61)%; р<0,05). Абсолютное количество В-клеток памяти у больных РЛ III–IV стадии существенно меньше, чем у больных на начальных стадиях (соответственно 0,032 (0,003; 0,073)·109/л против 0,054 (0,028; 0,144)·109/л; р<0,05). Изучение содержания CD19+CD5+- и CD19+CD5–лимфоцитов (соответственно В1- и В2-клетки) у больных РЛ выявило повышение как относительного, так и абсолютного количества В1-лимфоцитов в периферической крови.

У больных немелкоклеточным РЛ возникают изменения в субпопуляционном составе В-лимфоцитов периферической крови, проявляющиеся уменьшением количества В-клеток памяти и повышением количества В1-клеток в пуле В-лимфоцитов. Дальнейшее изучение нарушений в популяции В-лимфоцитов позволит понять их роль при опухолевом росте.

Непосредственные результаты комплексного лечения больных раком пищевода и пищеводно-желудочного перехода

А.И. Ладур, А.Ю. Попович, В.Н. Кравцова, А.Н. Заика, А.Л. Кубышковский, О.А. Горбачева, С.А. Панасенко

Донецкий противоопухолевый центр

Лечение рака пищевода и пищеводно-желудочного перехода представляет собой сложную проблему в онкологии. Однако результаты хирургического лечения остаются малоутешительными. Цель — анализ результатов комплексного лечения больных раком пищевода и кардиоэзофагеального перехода.

За период 2005–2010 гг. в Донецком областном противоопухолевом центре пролечен 471 больной раком пищевода и кардиоэзофагеального перехода. Хирургические операции выполнены 281 пациенту. В неоадъювантном режиме при раке пищевода проводилась лучевая терапия РОД 3 Гр, СОД 30 Гр, а затем с интервалом 2–3 нед больные оперированы. При кардиоэзофагеальном раке на первом этапе выполнена хирургическая операция с последующей адъювантной химиолучевой терапией. В адъювантном режиме проводились курсы внутривенной и эндолимфатической полихимиотерапии с использованием препаратов платины и 5-ФУ

Выполнено операций Льюиса — 100 (35,6%), гастрэктомий с резекцией пищевода трансабдоминальным доступом — 47 (16,7%), операций Гарлока — 39 (13,9%), экстирпаций пищевода абдоминоторакоцервикальным доступом — 19 (6,9%), экстирпаций пищевода цервикоабдоминальным доступом — 8 (2,8%), субтотальных эзофагэктомий и еюноэзофагопластик — 7 (2,5%), экстирпаций пищевода по Тореку — 2 (0,7%), экстирпаций пищевода и эзофагоколопластик правой половиной толстой кишки — 2 (0,7%), пробных и симптоматических операций — 57 (20,3%). Частота послеоперационных осложнений у больных раком пищевода — 5,9%, летальность — 2,8%. Частота послеоперационных осложнений у больных кардиоэзофагеальным раком — 15,4%, летальность — 3,2%. Основными причинами летальных исходов были тромбоэмболия легочной артерии, пневмония.

Применение инвагинационных и муфтообразных анастомозов, разработанных в нашей клинике, обеспечивает высокую надежность формируемых соустий, низкую частоту интра- и послеоперационных осложнений, а также улучшает качество жизни пациентов. Использование неоадъювантной лучевой терапии, адъювантной внутривенной и эндолимфатической полихимиотерапии позволяет улучшить ближайшие результаты комплексного лечения больных раком грудного отдела пищевода и кардиоэзофагеального перехода.

Експресія Кі-67 у пухлинах хворих на рак легені з паранеопластичним ревматологічним синдромом

С.А. Лисенко, С.І. Кіркілевський, В.І. Корчистий

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Національний інститут раку, Київ
Вінницьке обласне патологоанатомічне бюро

Рак легені досить часто супроводжується паранеопластичним ревматологічним синдромом, прояви якого у більшості випадків передують встановленню діагнозу онкологічного захворювання.

Мета дослідження — визначити експресію Кі-67 у пухлинах хворих на рак легені з паранеопластичним ревматологічним синдромом. Для дослідження використано зразки пухлинних тканин 69 хворих на рак легені після хірургічного втручання. 1-ша група — фрагменти пухлин 27 хворих на рак легені з проявами паранеопластичного ревматологічного синдрому, 2-га група — 42 пацієнти із раком легені без проявів паранеоплазії. Імуногістохімічним методом із застосуванням наборів DAKO Cytomation (Mouse/Rabbit Poly VueTM HRP/DAB Detection System) проведено аналіз експресії антигену ядер проліферуючих клітин (Кі-67, Clone MIB-1).

Встановлено, що в пухлинах хворих на рак легені з проявами паранеопластичного ревматологічного синдрому (1-ша група) відзначався середній рівень експресії Кі-67 — 37,4±5,5%, в той час як у 2-й групі, в пухлинах хворих із раком легені без проявів паранеоплазії — низький (23,1±4,2%). У всіх хворих на рак легені з паранеопластичним ревматологічним синдромом незалежно від гістологічної форми проліферативна активність пухлинних клітин вища, ніж в аналогічних пацієнтів без проявів паранеоплазії (p<0,01). Підвищений рівень експресії антигену проліферації (Кі-67) у пухлинних клітинах хворих на рак легені з паранеопластичним ревматологічним синдромом асоціювався з низьким ступенем диференціювання пухлини (43,5±6,3% при аденокарциномі G3 та 39,8±5,7% при плоскоклітинному ракові G3 відповідно).

Індекс проліферації Кі-67 достовірно вищий у пухлинах хворих на рак легені з паранеопластичним ревматологічним синдромом та корелює з гістологічною формою та ступенем патогістологічного диференціювання пухлини.

Досвід клінічного застосування фітохіміоімунопрепарату ГА-40 в паліативному лікуванні хворих онкоторакального профілю

С.А. Лисенко, О.В. Стрижалковський, С.М. Притуляк

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Вінницький обласний клінічний онкологічний диспансер

В сучасній онкології та хіміотерапії актуальними є дослідження та пошуки нових лікарських засобів, які володіють імуномодулюючою та реабілітуючою дією. Фітохіміоімунопрепарат ГА-40, виділений із екстракту купени кільчастої, є одним із таких препаратів, який належить до протипухлинних та імунотропних засобів. Мета дослідження — прослідкувати вплив застосування фітохіміоімунопрепарату ГА-40 на показники якості життя в паліативному лікуванні хворих онкоторакального профілю.

1-ша група — 12 хворих, з яких 8 із раком шлунка III–IV стадії, яким були виконані симптоматичні операції — гастростомія та гастроентероанастомоз та 4 хворих із раком легені IV стадії, які отримували симптоматичну терапію. 2-га група — 9 хворих із III стадією, яким проведено променеву терапію: 6 — з раком легені, 2 — з кардіоезофагеальним раком, 1 пацієнт — із ліпосаркомою грудної стінки. Всі хворі отримували ГА-40 у вигляді 3 курсів, з перервою між ними 7 днів. На 1 курс — по 21 ін’єкції щоденно внутрішньом’язово з розрахунку 2 мкг/кг маси тіла. Лікування препаратом ГА-40 у хворих 1-ї групи розпочинали одразу після операцій, 2-ї — одночасно із променевою терапією.

Призначення фітохіміоімунопрепарату ГА-40 у хворих 1-ї групи значно покращує показники, які визначають якість життя: зменшуються загальна слабкість та больовий синдром (у 10 хворих — 83,3%), спостерігається регресія первинної пухлини та метастазів (у 3 — 25%). У хворих 2-ї групи ГА-40 суттєво покращує не лише ефективність променевого лікування, але і підвищує його безпечність: відбувається покращення загального стану (у 9 хворих — 100%), знижується частота і тривалість токсичних ефектів променевої терапії, ступінь ендогенної інтоксикації (у 7 — 77,8%).

При застосуванні фітохіміоімунопрепарату ГА-40 у онкоторакальних хворих, які отримували променеву терапію, відбувається значне зменшення її побічних ефектів. У симптоматичних онкохворих цього профілю під впливом ГА-40 покращуються показники, які визначають якість життя.

Використання відеоторакоскопії для біопсії лімфатичних вузлів при внутрішньогрудній лімфаденопатії неясного генезу

М.С. Опанасенко, Б.М. Конік

ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України», Київ

Мета дослідження — вивчити ефективність застосування відеоторакоскопії (ВТС) для діагностики етіології внутрішньогрудних лімфаденопатій.

З початку використання в нашій клініці ВТС нами виконано 30 ВТС-біопсій внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (ЛВ) для верифікації етіології захворювання. У групі спостереження переважали чоловіки — 18 (60,0%), жінки становили 12 (40,0%) випадків. Із числа пацієнтів віком 18–29 років було 14 (46,7%) пацієнтів, 30–50 років — 11 (36,7%) випадків і старше 50 років — 5 (16,7%) пацієнтів.

ВТС-біопсія внутрішньогрудних ЛВ проводилася за загальноприйнятими методиками з використанням ВТС-інструментарію. Оперативні втручання справа становили 20 (66,7%) випадків, зліва — 10 (33,3%). Справа у 17 (85,0%) випадках виконувалась біопсія ЛВ, що розміщені у проекції непарної та верхньої порожнистої вени; ще у 3 (15,0%) випадках — ЛВ кореня легені. Зліва у 8 (80,0%) випадках досліджувалися ЛВ аортального вікна і в 2 (20,0%) випадках — ЛВ кореня легені. З метою місцевого гемостазу у 8 (26,7%) пацієнтів був використаний тахокомб. Середня тривалість перебування пацієнтів із внутрішньогрудною лімфаденопатією у хірургічному стаціонарі становила 8 днів. Розподіл пацієнтів за нозологічним формам після цитологічного і гістологічного досліджень біоптатів ЛВ був таким: саркоїдоз — 17 (56,7%) випадків, туберкульоз — 5 (16,7%), метастатичне ураження — 6 (20,0%), лімфосаркома — 2 (6,7%) випадки. Інформативність ВТС-біопсії внутрішньогрудних ЛВ становила 100%. Відмінності в діагнозі при внутрішньогрудній лімфаденопатії до і після ВТС-біопсії ЛВ становили за даними клініки 54,5%, а кожен третій (33,3%) пацієнт до операції отримував тривалу невідповідну захворюванню терапію. Ускладнення при ВТС-біопсії лімфатичних вузлів було в 1 (3,3%) випадку.

Невисокий рівень ускладнень і висока інформативність ВТС-біопсії внутрішньогрудних ЛВ дозволяє розглядати цей метод як стандарт у діагностиці зазначеної патології.

Відеоторакоскопічна і відеоасистована біопсія легені при дисемінованих процесах у легенях

М.С. Опанасенко, О.В. Терешкович, М.І. Калениченко, Б.М. Конік, В.Б. Бичковський, В.А. Кононенко

ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України», Київ

Дисеміновані процеси в легенях (ДПЛ) є проявами широкого спектра патології як власне респіраторної системи (інтерстиційні захворювання легень, саркоїдоз легень, дисемінований туберкульоз тощо), так і ознаками вторинної дисемінації пухлин різної локалізації. Морфологічна верифікація діагнозу при ДПЛ є обов’язковою умовою призначення адекватної етіотропної терапії та визначення тактики лікування.

Мета дослідження — вивчити можливості і результати застосування відеоторакоскопічної (ВТС) і відеоасистованої (ВАТС) біопсій легені при ДПЛ неясної етіології. Протягом 2009–2011 рр. на базі відділення торакальної хірургії та інвазивних методів діагностики ДУ НІФП виконано 34 біопсії легень із застосуванням ВТС або ВАТС. ВТС-біопсія виконувань із застосуванням ендоскопічних зшиваючих апаратів у 9 (26,5%) випадках. ВАТС-біопсія виконувалась із застосуванням мініторакотомії — у 25 (73,5%) випадків. Чоловіків було 19 (55,8%), жінок — 15(44,1%) спостережень. Середній вік хворих становив 34,6 року.

В усіх випадках гістологічно був верифікований діагноз. Післяопераційної летальності не було. У 6 (17,6%) випадках спостерігалося підсилення явищ дихальної недостатності після операції, що потребувало тривалої оксигенотерапії. Морфологічно були верифіковані такі діагнози: канцероматоз — 15 (44,1%), саркоїдоз — 4 (11,8%), ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт — 4 (11,8%), легеневі прояви системного васкуліту — 3 (8,8%), дисемінований туберкульоз — 6 (17,6%), гістіоцитоз Х — 1 (2,9%), легеневий протеїноз — 1 (2,9%).

Висновки. 1. ВТС- і ВАТС-біопсії легені є малотравматичними і висоінформативними інвазивними методами діагностики етіології ДПЛ. 2. Інформативність ВТС- і ВАТС-біопсії легень у нашому дослідженні становила 100%. 3. Застосування ВТС- і ВАТС-біопсій легені розширює можливості впровадження доказової медицини (біопсія з гістологічним дослідженням) при ДПЛ. 4. Гістологічне дослідження біоптату легені дозволяє не лише встановити етіологію ДПЛ, але й визначити ступінь активності процесу, що має велике значення у виборі тактики лікування.

Використання ebus біопсій при діагностиці периферичних утворень в легенях

М.С. Опанасенко, О.І. Шпак, В.Б. Бичковський, О.В. Терешкович, Б.М. Конік, Л.І. Леванда, О.К. Обремська

ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України», Київ

Периферичні утворення в легенях є проявами різної патології (туберкульоз, онкологічні враження, васкуліти тощо). Морфологічна верифікація діагнозу при цій патології є обов’язковою для призначення адекватної етіотропної терапії і визначення тактики лікування.

Мета дослідження — вивчити можливості й результати застосування EBUS біопсій периферичних утворень в легенях неясної етіології. Протягом 2009–2011 рр. на базі відділення торакальної хірургії і інвазивних методів діагностики ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України» було виконано 23 біопсії легень із застосуванням EBUS. Трансбронхіальна біопсія легені (ТББЛ) з використанням EBUS (ендобронхіальний ультразвуковий зонд) у 23 (100%) випадках. Чоловіків було 15 (65,2%), жінок — 8 (34,8%) спостережень. Середній вік хворих становив 35,6 року.

При проведенні ТББЛ із використанням EBUS у 17 (73,9%) отримано матеріал та встановлено діагноз. У 6 (26,1%) випадках матеріал не отримано, тому було запропоновано виконання відеоасистованої або відкритої біопсії легені. В усіх інших випадках гістологічно був верифікований діагноз. Післябіопсійні ускладнення спостерігались у 1 (4,3%) випадку у вигляді кровохаркання в 1-шу добу. Гістологічно встановлено такі діагнози: туберкульоз легень — 10 ( 58,8%) випадків, онкопатологія — 5 (29,4%) випадків, легеневі прояви системного васкуліту — 2 (11,8%).

Описаний метод діагностики малоінвазивний та малотравматичний, дозволяє зменшити перебування хворих у стаціонарі на етапі діагностичного пошуку, має досить високий показник інформативності та ефективності використання і становить 73,9%. Ця методика може бути використана як у діагностичних відділеннях пульмонологічної патології, так і в торакальних відділеннях.

Профілактика тромбоемболії легеневої артерії у торакальній онкохірургії

І.Я. Орищин, І.І. Гнатів

Львівський державний онкологічний центр

Проблема тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА) є однією з найбільших у хірургічній практиці. Смертність від ТЕЛА за даними різних авторів становить 5–12%. Ризик виникнення ранньої ТЕЛА в онкохворих у декілька разів вищий, ніж у здорових людей такого ж віку. Частота розвитку ТЕЛА залежить від виду та стадії пухлини, найвищий рівень (до 40%) відзначають у пацієнтів з раком легені.

Мета роботи — оптимізація засобів профілактики ТЕЛА у торакальній онкохірургії. Виконано ретроспективний аналіз результатів хірургічного лікування раку легені у 659 пацієнтів торакального відділу Львівського державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру (ЛДОРЛДЦ) за 2006–2010 рр. віком від 37 до 78 років, жінок — 72 (10,9%), чоловіків — 587 (89,1%). Супутні захворювання серцево-судинної системи були у 72% пацієнтів, ожиріння II–III ступеня — у 42%, варикозне розширення вен — у 32%, цукровий діабет — у 15%. Усім пацієнтам проводили комплекс неспецифічних профілактичних заходів: активне ведення хворих після операції, рухи в гомілково-стопних суглобах, еластичні панчохи або бинти на нижні кінцівки, достатня гемодилюція, обережна техніка оперування. Специфічна профілактика ТЕЛА включала застосування низькомолекулярних гепаринів (НМГ) — клексан, за потреби додатково дезагреганти. Клексан призначали за 12 год до операції та 1 раз на добу після операції у профілактичній дозі 0,4 мл протягом 7–10 діб. Збільшення крововтрати під час операції не спостерігали. Середня крововтрата під час операції — 460 мл, у ранній післяопераційний період — 275 мл крові.

Серед пацієнтів торакального відділу ЛДОРЛДЦ за період 2006–2010 рр. померли 23 пацієнти, що становить летальність 3,49%. ТЕЛА була причиною смерті у 9 пацієнтів (1,36%). При порівнянні з періодом 2001–2005р загальна летальність серед пацієнтів торакального відділу практично не зменшилася (3,9% за період 2001–2005 рр.), проте знизилася летальність від ТЕЛА (становила 2,9%). Зниження летальності від ТЕЛА дає підстави вважати специфічну профілактику низькомолекулярними гепаринами (клексан) ефективним методом запобігання тромбоемболічним ускладненням.

Застосуванн профілактики ТЕЛА дозволяє значно знизити смерність від тромбоемболії під час торакальної онкохірургії. Специфічну профілактику ТЕЛА слід проводити всім хворим під час торакальних операції в онкології, вважаючи їх пацієнтами високого ризику.

Сравнительный анализ состояния андрогенной функции организма у больных хроническими неспецифическими заболеваниями легких и раком легкого

Н.Ю. Першко, О.В. Пономарёва, В.А. Бабич, Е.П. Сидорик

ИПКК НАН Украины
Институт экспериментальной патологии радиобиологии и онкологии им. Р.Е. Кавецкого НАН Украины, Киев

Исследование общих патогенетических звеньев при раке легкого (РЛ) и хронических неспецифичических воспалительных заболеваний (ХНВЗЛ) легких является актуальным для изучения взаимосвязи этих заболеваний.

Состояние андрогенной функции организма пациентов оценивалось по суточной экскреции андростерона (Ан), дегидроэпиандростерона (ДГЭА), этиохоланолона (Эт) и по их соотношениям. Стероиды определялись методом инфракрасной спектроскопии с использованием авторской компьютерной программы «Star!».

При раке легкого андрогенная функция организма пациентов испытывает значительное изменение, что выражается в снижении уровня экскрекреции Ан, ДГЭА, Эт, наиболее значительно при терминальном периоде заболевания. При ХНВЗЛ суточная экскреция Ан, ДГЭА снижена в такой же степени, как при раке легкого начальных стадий, а суточная экскреция Эт не отличается от нормы. Относительный показатель Ан/ДГЭА у больных раком легкого значительно ниже, чем в группе практически здоровых. Таким образом, снижение суточной экскреции Ан, ДГЭА и низкий показатель Ан/ДГЭА являются общим патогенетическим звеном при раке легкого и при хронических неспецифических воспалительных заболеваниях легких.

Представляется целесообразным использование подхода оценки андрогенной функции организма по приведенным показателям в мониторинге воспалительных процессов в легких и при раке легкого.

Возможности применения эндолимфатической полихимиотерапии в комбинированном лечении больных мелкоклеточным раком легкого

А.Ю. Попович, Н.Ю. Лисовская, П.В. Лифарь, А.П. Исиков

Донецкий областной противоопухолевый центр

Мелкоклеточный рак легкого (МРЛ) — одно из самых малоизученных и наиболее злокачественных новообразований. Оперативное лечение применимо в небольшом проценте локализованных форм данного вида рака, и должно быть дополнено химиотерапией. Лучевая терапия, как отдельный метод, также не применима из-за скорости метастазирования МРЛ. Перспективным методом лечения является химиотерапия, которая все время дополняется новыми, все более эффективными, химиопрепаратами. Несмотря на то что МРЛ является высокочувствительной к химиотерапии опухолью, стоимость курса полихимиотерапии (ПХТ) малодоступна для основной части населения.

В ККЛПУ «Донецкий областной противоопухолевый центр» активно внедряется в работу эндолимфатическая (э/л) ПХТ, которая позволяет снизить токсичность курсов ПХТ без потери эффективности, а также экономически выгодна для пациента. Оценены результаты лечения 132 больных МРЛ. 67,95% из них имели распространенный МРЛ, 32,05% — локализованный МРЛ. 90 (68,18%) больных получали ПХТ, из них — в адъювантном 34,62%, лечебном режиме — 33,33%. Для проведения внутривенно (в/в) ПХТ применяли этопозид, цисплатин, гемцитабин, доцетаксел. Для э/л ПХТ использовали карбоплатин, метотрексат, циклофосфан. В группе пациентов, получающих в/в ПХТ в лечебном режиме (28 пациентов) у 8 зарегистрирована частичная регрессия (28,57%), у 9 — стабилизация (32,14%), у 8 — прогрессирование заболевания (28,57%). У пациентов, получавших э/л полихимиотерапию (22 пациента), у 7 выявлена частичная регрессия заболевания (31,82%), у 6 — стабилизация заболевания (27,27%), у 6 — прогрессирование заболевания (27,27%). При оценке выживаемости пациентов, получавших в/в ПХТ в лечебном режиме: фактическая 1-годичная выживаемость — 57,14%, 3-летняя — 14,29%, 5-летняя — 7,14%. В группе пациентов, получавших э/л терапию: 1-годичная выживаемость — 59,09% , 3-летняя — 22,73% , 5-летняя — 13,64%.  Курсы ПХТ с э/л введением химиопрепаратов пациенты переносили с меньшим количеством и интенсивностью негативных проявлений (0,5% токсичности III–IV степени тяжести при э/л введении, и 1,2% — при в/в введении соответственно). Стоимость одного э/л курса ПХТ в среднем была в 2–3 раза меньше, чем в/в курса. Таким образом, применение э/л введения химиопрепаратов позволяет значительно снизить расходы и положительно влияет на отдаленные результаты лечения пациентов, при этом эффективность лечения полностью сопоставима с эффективностью в/в ПХТ.

Предупреждение несостоятельности культи бронха после пульмонэктомии

А.Ю. Попович, Б.П. Кондратюк, А.И. Ладур, А.В. Сидюк, А.В. Глазков, С.А. Панасенко

Донецкий областной противоопухолевый центр

Единственным методом лечения рака легкого, который дает надежду на излечение, является операция. Удельный вес пульмонэктомий, выполненных больным раком легкого, достаточно высок и в разных клиниках колеблется от 25 до 50%. Одним из наиболее грозных осложнений после пульмонэктомии является несостоятельность культи бронха, частота которой по данным литературы колеблется от 4 до 10%. Актуальность проблемы еще более возрастает при выполнении медиастинальной лимфодиссекции, после которой частота образования бронхо-плеврального свища увеличивается в несколько раз.

В Донецком областном противоопухолевом центре с 1977 г. выполнено 2726 радикальных операций, в том числе 607 (22,3%) пульмонэктомий. В последние 5 лет удельный вес пульмонэктомий не превышает 17–18%. В клинике предложен способ укрытия культи главного бронха листком медиастинальной плевры на питательной ножке. После пересечения легочных сосудов и выполнения медиастинальной лимфодиссекции главный бронх прошивается аппаратом УБ-40, пересекается. Культя главного бронха проксимальнее линии танталовых швов прошивают синтетическими нитями, которые не завязывают. После этого выкраивают плевральный лоскут на питательной ножке, чаще из переднего средостения, и прошивают его со стороны плевры обоими концами нитей. Затем культю бронха окутывают плевральным лоскутом и швы завязывают. При этом плеврой укрывается место вкола и выкола синтетической нити, линия танталовых швов, линия пересеченного бронха.

Укрытие культи бронха медиастинальной плеврой выполнено у 156 пациентов. Лишь у 2 (1,28%) из них на 16-е и 19-е сутки после операции появились признаки микрофистулы. После дренирования плевральной полости и консервативного лечения микросвищи закрылись, дренажи были удалены. Больные выписаны с выздоровлением.

Данный способ позволяет надежно укрыть не только линию пересечения бронха, но и места прошивания бронха танталовым швом и синтетическими нитями, что улучшает заживление культи бронха и значительно снижает риск развития несостоятельности культи главного бронха.

Использование эндолимфатического введения химиопрепаратов при проведении химиотерапии 2-й линии у больных мелкоклеточным раком легкого

А.Ю. Попович, Н.Ю. Лисовская, П.В. Лифарь, А.П. Исиков

Донецкий областной противоопухолевый центр

Мелкоклеточный рак легкого (МРЛ), являясь высокочувствительной к химиоперпаратам опухолью, вместе с тем имеет высокую склонность к рецидивированию и формированию рефрактерных форм течения заболевания. Остается нерешенной проблема выбора тактики лечения резистентной формы данного заболевания. И, если при проведении полихимиотерапии (ПХТ) в рамках 1-й линии, высока вероятность объективного ответа и, в частности, полной регрессии опухоли, то у пациентов с рецидивом мелкоклеточного рака легкого крайне мала вероятность излечения, а также достижения устойчивого положительного объективного ответа. У пациентов, ответивших на терапию 1-й линии, есть небольшой шанс получить положительный ответ на ПХТ, повторяя пройденные ранее курсы.

Пациенты с рефрактерным МРЛ находятся в еще более сложном положении. Выбор препаратов 2-й линии для лечения рефрактерной формы мелкоклеточного рака легкого невелик и в основном находится на стадии изучения (таргетная терапия, таксаны, таксолы, топотекан). В данных условиях, методом выбора может стать эндолимфатическая ПХТ как вариант терапии 2-й, а в некоторых случаях, даже 3-й линии ПХТ.

Проведен анализ лечения 53 пациентов с рецидивирующим и рефрактерным МРЛ, 24 (45,28%) из которых получали эндолимфатическую ПХТ, а 29 (54,72%) — внутривенную. При эндолимфатическом ведении обычно использовалась схема с включением метотрексата, циклофосфана или карбоплатина. Внутривенные курсы ПХТ включали такие препараты, как цисплатин, этопозид, таксотер, доксорубицин. Количество объективных ответов (полных и частичных регрессий) в группе пациентов, получавших внутривенную терапию, составило 8 (27,59%), стабилизаций — 8 (27,59%), прогрессирования процесса — 44,82%. В группе пациентов, которым проводилась эндолимфатическая терапия, количество полных и частичных регрессия достигло 36,37% (8 пациентов), стабилизаций — 31,82% (7 пациентов), прогрессий — 40,91% (9 пациентов). Из-за снижения риска отека мозга эндолимфатическая полихимиотерапия (после паллиативного облучения) была методом выбора у пациентов с метастазами в головной мозг.

Таким образом, эндолимфатическая терапия может использоваться как вариант 2-й линии ПХТ для лечения больных с рефрактерным и рецидивирующим мелкоклеточным раком легкого, позволяющий повысить частоту объективных ответов на лечение.

Химиолучевая терапия в сочетании с органосохраняющими радикальными операциями в комбинированном лечении немелкоклеточного рака легкого

А.Ю. Попович, Н.Г. Семикоз, А.И. Ладур, Б.П. Кондратюк, А.Л. Кубышковский, А.В. Глазков, С.А. Панасенко, Д.С. Зыков

Донецкий областной противоопухолевый центр

Химиолучевая терапия позволяет улучшить отдаленные результаты хирургического лечения рака легкого (НМРЛ). Радикальные органосохраняющие операции при местно-распространенном НМРЛ более предпочтительны, чем пневмонэктомия, однако показания к неоадъювантной и адъювантной терапии в сочетании с подобными операциями требуют дальнейшего изучения.

Цель исследования — уточнить показания к различным видам неоадъювантной и адъювантной химиолучевой терапии в сочетании с органосохраняющими операциями в комбинированном лечении больных (НМРЛ).

В рамках продолжающегося рандомизированного исследования выполнено 70 ангио-бронхопластических операций пациентам с НМРЛ IА–IIIБ стадии. По показаниям выполнялась клиновидная или циркулярная резекция бронхов и резекция сосудов, с обязательной ипсилатеральной лимфодиссекцией. Комбинированное лечение включало: 2–3 курса индукционной ПХТ при IIБ–IIIA стадии, затем при всех стадиях выполнялось радикальное хирургическое вмешательство, в послеоперационный период проводилось адъювантное химиолучевое лечение, в том числе с эндолимфатическим введением химиопрепаратов. Лучевая терапия проводилась на зоны межбронхиального анастомоза и регионарного метастазирования с минимальным облучением интактной ткани легкого. Выполнение органосохраняющих операций, по сравнению с пневмонэктомией, позволило раньше начать проведение неадъювантной химиотерапии. Непосредственные результаты оказались лучше, чем после пневмонэктомии: послеоперационные осложнения возникли у 6 (9,2%) больных, послеоперационная летальность составила 3,0%(умерли 2 пациента). Отдаленные результаты изучаются.

Бронхопластические органосохраняющие операции в комбинированном лечении больных раком легкого с применением современных методик химиолучевой терапии могут быть альтернативой выполнения пневмонэктомии, являются более функциональными с точки зрения качества жизни и возможности трудовой реабилитации пациентов.

Досвід перфузійної внутрішньоплевральної гіпертермічної хіміотерапії в лікуванні злоякісних плевритів

С.М. Притуляк, А.А. Ткач, Б.А. Болюх, О.О. Луцкер, Я.В. Тацюк, О.В. Стрижалковський, П.І. Київський, С.А. Лисенко, С.П. Шевня

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Вінницький обласний клінічний онкологічний диспансер

Локальна гіпертермія використовується в лікуванні злоякісних пухлин різної локалізації. В основі патогенетичної дії гіпертермії — здатність температурного фактора (42–43 ˚С) викликати стійку денатурацію білкових структур пухлинних клітин, порушувати кровообіг у ділянці пухлини, а також підвищувати цитотоксичний ефект деяких хіміопрепаратів.

Мета дослідження — проаналізувати ефективність перфузійної внутрішньоплевральної гіпертермічної хіміотерапії (ПВГХ) у хворих зі злоякісними плевритами різної етіології. Вивчено результати лікування 21 хворого зі злоякісним плевритом, якому проводили ПВГХ. Із них рак легені встановлено у 4 (19%) хворих, рак молочної залози — у 11 (52,4%) хворих, рак яєчників — 2 (9,5%) випадки, мезотеліома — 3 (14,3%) випадки, рак шлунка — у 1 (4,8%) хворого. Дренування та гістологічна верифікація досягалися під час відеоторакоскопії. Нами використана методика, де за допомогою екстракорпорального нагрівального контуру із вбудованим насосом протягом 2 год циркулює 50 мг цисплатину в рідині, підігрітій до 43 ˚С. Курс лікування складався з двох процедур з перервою 1–2 доби. Перед видаленням дренажів внутрішньоплеврально вводили 15 мг блеоцину. У 4 випадках ПВГХ поєднувалась з системною внутрішньовенною поліхіміотерапією (ПХТ).

ПВГХ покращила показники фізичного статусу хворих за шкалою EGOG та Карновського у 18 (85%) хворих, зменшила ексудацію та частоту пункцій у 8 (38%), викликала повну облітерацію плевральної порожнини у 5 (24%) пацієнтів. При ПВГХ не відмічено значної побічної дії та ускладнень. Одночасне проведення ПВГХ із системною ПХТ покращувало ефективність лікування, проте підвищувало токсичність.

При низькому рівні токсичності, використання ПВГХ у хворих зі злоякісними плевритами має високий терапевтичний ефект у вигляді покращання загального стану та підвищення якості життя.

Результаты пневмонэктомии при хирургическом и комбинированном лечении немелкоклеточного рака легкого IIIA/N2 стадии заболевания

А.В. Проценко, Ю.В. Лукьянов, В.В. Кобецкой, А.И. Рыбко

ГУ «Крымский государственный медицинский университет им. С.И. Георгиевского», Симферополь

Критерии резектабельности при немелкоклеточном раке легкого (НМРЛ) с метастазированием в лимфоузлы средостения зачастую зависят от квалификации хирурга. При этом наиболее часто выполняется пневмонэктомия (ПЭ). Результаты ПЭ и влияние на них пред- и послеоперационной лучевой терапии (ЛТ) продолжают обсуждаться.

Проведен ретроспективный анализ непосредственных и отдаленных результатов ПЭ у 152 больных НМРЛ IIIA/N2 стадией, оперированных с 1983 по 2005 г. У 42 пациентов ПЭ выполнена после ЛТ крупными фракциями (ЛТ КФ), у 81 больного — выполнена только ПЭ и 29 больных после ПЭ получили ЛТ в режиме обычного фракционирования (ЛТ ПО). Контроль составили 115 пациентов, которым за тот же период выполнена пробная торакотомия (ПрТ). Из них 23 пациента перед операцией получили ЛТ КФ. У 37 больных, которым не проводилась ЛТ КФ, после ПрТ была проведена ЛТ ПО. Остальным 55 пациентам после ПрТ проводилось только симптоматическое лечение (СЛ). Отдаленные результаты рассчитывали по методу Каплан — Майера.

ПЭ сопровождалась высокой послеоперационной летальностью — 16 (10,5%) из 152. Причинами смерти были: дыхательная и сердечно-сосудистая недостаточность — 5, ТЭЛА — 3, бронхиальный свищ (БС) — 3, внутриплевральное кровотечение — 2, вывих сердца — 1, анафилактический шок — 1, ОНМК — 1. Частота БС после проведения ЛТ КФ составила 14,3±5,4% (6 из 42), среди больных, лечение которым было начато с ПЭ — 5,5±2,1% (6 из 110), t=1,5; р >0,05. После ПрТ летальных исходов не было. Отдаленные результаты лечения между группами больных не имели достоверных различий. Медиана выживаемости (нед) составила: ЛТ КФ + ПЭ — 59,2±30,4; ПЭ + ЛТ ПО — 43,2±21,6; ПЭ + СЛ — 63,2±16,0; ЛТ КФ + ПрТ — 37,2±5,6; ПрТ + ЛТ ПО — 49,6±4,8; ПрТ + СЛ — 48,8±6,4.

Выводы: 1. ПЭ при IIIA/N2 стадии НМРЛ не оказывает достоверного положительного влияния на продолжительность жизни по сравнению с ПрТ. 2. ЛТ КФ может повысить частоту развития БС. 3. Отсутствие положительного эффекта от ЛТ на продолжительность жизни больных при IIIA/N2 стадии НМРЛ после ПЭ и ПрТ диктует необходимость поиска новых схем лечения.

Риск развития смертельной тромбоэмболии легочной артерии при пневмонэктомии, производимой при раке легкого

А.В. Проценко, Ш.Н. Салахов, Ю.В. Лукьянов

ГУ «Крымский государственный медицинский университет им. С.И. Георгиевского», Симферополь

Пневмонэктомия (ПЭ) при раке легкого (РЛ) может выступить дополнительным провоцирующим фактором тромбоэмболии легочной артерии (ТЭЛА). Поэтому изучение эффективности применения низкомолекулярных гепаринов (НМГ) для профилактики ТЭЛА после ПЭ и их возможное влияние на величину интра- и послеоперационной кровопотери является актуальным.

Проведен ретроспективный анализ частоты ТЭЛА до начала применения НМГ после 360 ПЭ, выполненных при РЛ по сравнению с частотой ТЭЛА после 4892 операций при других локализациях рака за 5 лет (1998–2002 гг.). В 2002 г. были сформированы три группы больных: 1-я — без применения НМГ (n=24); 2-я — НМГ назначали в послеоперационный период (n=17); 3-я — НМГ (Фраксипарин, Клексан) вводили за 2 ч до ПЭ и после в течение 3–5 сут (n=36). Величина кровопотери на операциях определялась взвешиванием тампонов, после операции величину кровопотери определяли измерением количества экссудата, поступающего по дренажам в 1-е и 2-е сутки.

Всего после 5252 операций отмечали 48 смертельных ТЭЛА (0,91%). Наибольший удельный вес среди больных с ТЭЛА составили пациенты, перенесшие ПЭ — 37,5% (18 из 48). Частота развития ТЭЛА после ПЭ имела тенденцию к повышению с увеличением стадии заболевания и возраста больных. После абдоминальных операций наибольшая частота ТЭЛА наблюдалась при гастрэктомиях (1,69±0,84%), но частота ТЭЛА после ПЭ (5,0±1,1%) была достоверно выше (t=2,2; p<0,05). При изучении эффективности НМГ для профилактики ТЭЛА при ПЭ в 1-й группе ТЭЛА развилась в 1 (4,2±4,1%) случае, среди пациентов 2-й группы — у 2 (11,7±7,6%) больных, в 3-й группе не было ни одного случая ТЭЛА. Объем операционной кровопотери и экссудации из плевральной полости в послеоперационный период между группами не имел достоверных различий.

Выводы: 1. Частота ТЭЛА после операций по поводу рака достоверно выше после ПЭ, чем после абдоминальных операций. 2. Применение НМГ перед операцией достоверно снижает частоту ТЭЛА и не сопровождается увеличением операционной кровопотери.

Опыт применения торакоскопии в онкологии

Е.И. Сигал, В.П. Потанин, М.В. Бурмистров, А.Х. Исмагилов, В.Н. Никишов, А.М. Сигал, Р.Е. Сигал, Р.Г. Хамидуллин

РКОД МЗ РТ, Казань, Россия

С 1993 по 2010 г. на базе РКОД МЗ РТ выполнено 1868 торакоскопических операций. По поводу периферических опухолей легкого выполнено 425 операций. Из них при злокачественных опухолях выполнено 70 вмешательств: 23 операции по поводу солитарных метастазов (18 атипичных резекций и 5 лобэктомий) и 47 операций пациентам с переферическим раком легкого (8 атипичных резекций и 39 лобэктомий). По поводу патологии вилочковой железы видеоторакоскопическим (ВТС) доступом выполнено 89 операции (27 диагностических, 62 радикальных). Видеоторакоскопическая тимэктомия выполнена 62 больным из левостороннего доступа. Из них по поводу образований вилочковой железы — 45 операций. У 18 (46,1%) больных тимома сопровождалась развитием миастении.

По поводу миастении выполнено 17 операций, у 16 больных при гистологическом исследовании выявлена гиперплазия тимуса, у 1 — гипоплазия вилочковой железы. Средняя продолжительность ВТС тимэктомии — 81 мин. При раке молочной железы медиальной и центральной локализации применялась как обязательный этап видеоторакоскопическая парастернальная лимфаденэктомия (720 операций). Метастазы выявлены у 152 (21,1%) больных из них у 58 (8%) они являлись изолированными.

При медиастенальных лимфаденопатиях выполнено 503 видеоторакоскопии: биопсия лимфоузлов средостения (340), краевая резекция легкого (105), биопсия опухоли средостения (58). Верификация диагноза достигнута в 98,1%. Видеоторакоскопия в диагностике и лечения плеврита выполнена в 131 случае. Плевродез выполнен в 120 случаях: злокачественная мезотелиома — 29 больных, диссеминация по плевре — 79, туберкулез легких — 4, неспецифическое воспаление — 5, другие причины (пневмоторакс, цирроз печени, саркоидоз) — 3.

Подводя итоги применения торакоскопии можно сделать следующие выводы: длительность оперативных вмешательств сократилось на 20%, сроки дренирования — на 50%, сроки госпитализации — на 30%, потребление наркотических обезболивающих уменьшилось в 2 раза, сроки нетрудоспособности сократились в 2 раза.

Імуномоніторинг після застосування протипухлинної вакцинотерапії на основі дендритних клітин у хворих на недрібноклітинний рак легені

О.В. Скачкова, Н.М. Храновська, В.В. Сітько, В.Л. Ганул, А.В. Ганул, В.М. Совенко, О.І. Горбач, Р.І. Сидор

Національний інститут раку, Київ

За швидкістю впровадження в онкологічну практику методу імуномоніторингу значно відстають від нових способів імунотерапії, що часто призводить до нераціонального його використання. Тому розробка нових комплексних підходів імуномоніторингу є актуальною проблемою, вирішення якої дасть змогу покращити ефективність імунотерапії у хворих на злоякісні новоутворення.

Протипухлинну вакцинотерапію на основі дендритних клітин (ДК) проводили хворим на рак легені ІІА–IIIА стадії (T2N2M0, T3N2M0). Усім хворим проводили 4 вакцинації з періодичністю 1 раз на місяць з подальшим контролем імунологічних показників. Досліджували експресію поверхневих та внутрішньоклітинних маркерів лімфоцитів, що задіяні на різних етапах специфічної та неспецифічної клітинної імунної відповіді на ДК-вакцину: CD4+CD25+FoxP3+ (регуляторні лімфоцити), CD3+CD8+ Grangyme B+ (кінцевий етап активації ЦТЛ), CD3-CD16+ Grangyme B+ (НКК), CD3+CD4+CD45RО+ та CD3+CD8+CD45RО+ (клітини пам’яті), CD4+IL-4+ та CD4+ IFN-g+ (субпопуляції лімфоцитів: Th1, Th2), CD8+IFN-g+ та CD8+IL-4+ (субпопуляції ЦТЛ: Tc1, Tc2).

Встановлено, що вже після першого введення ДК-вакцини відбувається збільшення кількості та функціональної активності НКК в 2 рази. Також спостерігаються кількісні зміни в субпопуляції ЦТЛ з 0,16±0,06·109/л до вакцинотерапії до 0,32±0,15·109/л після. До лікування у хворих зафіксовано значне збільшення відносного та абсолютного вмісту активованих CD4+CD25+ лімфоцитів. Під час ДК-вакцинотерапії відбувається зменшення їх кількості та на цьому фоні відбувається збільшення кількості регуляторних лімфоцитів. Збільшення клітин пам’яті відбувається не раніше 4 вакцинації. Встановлено, що під час ДК-вакцинотерапії відбуваються зміни у формуванні та розвитку антигенспецифічної відповіді на пухлинні антигени (ПА). До вакцинотерапії спостерігається направлення диференціювання CD4+-лімфоцитів за Th2 типом з перевагою секреції IL-4. На кожному з наступних етапів відбувається зменшення секреції IL-4+ та збільшення IFN-g+-секретуючих лімфоцитів у відповідь на ПА, аналогічні зміни відбуваються і в субпопулдяції ЦТЛ.

ДК-вакцинотерапія супроводжується значними змінами показників стану імунної системи хворих на рак легені та викликає формування антигенспецифічної імунної відповіді на ПА.

Детекция отдельных раковых клеток в костном мозгу при раке легкого

В.И. Стариков, А.С. Ходак. А.Н. Белый

Харьковский национальный медицинский университет

Рак легкого (РЛ) занимает 1-е место в структуре онкологической заболеваемости. Результаты хирургического лечения этого заболевания остаются неудовлетворительными, поскольку большинство пациентов погибают от гематогенных метастазов. Выявление отдельных раковых клеток (ОРК) в костном мозгу (КМ) больных РЛ может стать дополнительным прогностическим критерием.

Цель — изучение КМ у больных РЛ на наличие ОРК с помощью световой микроскопии и иммуноцитохимического метода. Обследовано 53 больных РЛ II и III стадии, которым выполнялись радиальные операции (пневмонэктомия — у 21 и лобэктомия — у 32). Поиск ОРК в КМ проводили сначала методом световой микроскопии, а затем с помощью моноклональных антител (МКАТ) к цитокератинам. Забор КМ из грудины выполняли перед операцией иглой И.А. Кассирского. Мазки КМ первоначально исследовали в световом микроскопе. Препараты КМ больных, у которых не находили ОРК, дополнительно исследовали с помощью МКАТ к цитокератинам.

При исследовании мазков КМ в световом микроскопе у 13 (24,1%) больных найдены многоядерные клетки больших размеров, неправильной формы с пенистой цитоплазмой. Эти клетки были расценены как раковые. Отмечались также небольшие скопления раковых клеток. Мазки КМ 40 больных, у которых не выявлены ОРК с помощью методов световой микроскопии, дополнительно исследовали иммуноцитохимическим методом с использованием МКАТ к цитокератинам. Это позволило еще у 4 больных выявить ОРК. Таким образом, общее число больных с наличием ОРК в КМ составило 17 (32%).

Исследование КМ больных РЛ с МКАТ к цитокератинам позволяет значительно повысить выявляемость ОРК. У 32% радикально оперированных больных РЛ в КМ были определены ОРК, что, по мнению большинства исследователей, существенно ухудшает отдаленные результаты лечения.

Осложнения при хирургическом лечении больных раком пищевода и проксимального отдела желудка

В.И. Стариков¹, Ю.А. Винник², Г.В. Трунов¹, К.Ю. Майборода²

¹Национальный медицинский университет, Харьков
²Областной клинический онкологический центр, Харьков

Хирургический метод лечения занимает центральное место в комбинированном лечении рака пищевода и проксимального отдела желудка. Операции при раке указанных локализаций характеризуются высокой травматичностью и сопровождаются большим числом осложнений.

Цель — изучение частоты и причин развития наиболее частых осложнений при операциях Льюиса и Осава — Гарлока. Обследовано 135 больных, которым выполнены операции по поводу рака средне- и нижнегрудного отдела пищевода (48 операций Льюиса), а также рака кардиального и проксимального отдела желудка(87 операций Осава — Гарлока). По стадиям больные распределялись: T1-2N0M0 23%, T1-3N1-2M0 — 77%. У 28,6% больных операции носили комбинированный характер и сопровождались резекцией перикарда, легкого, удалением селезенки, хвоста поджелудочной железы, резекцией диафрагмы, резекцией левой доли печени и др.

Послеоперационные осложнения разделялись на два вида: местные и общие. Местные: несостоятельность швов пищеводно-желудочного анастомоза 3,7%; внутриплевральное кровотечение 1,5%; кровотечение из культи желудка 1,5%; перекрут культи желудка 0,7%; прободная язва трансплантата 0,7%. Общие: нарушение сердечного ритма (17%); пневмония (14%); тромбоэмболии легочной артерии (0,7%); прочие осложнения (1,4%). В целом осложнения отметили у 41,9%. Ведущее место по тяжести течения и исходу занимает несостоятельность пищеводно-желудочного анастомоза. Этот диагноз установлен при рентгеноскопии с контрастированием у 5 больных. У 1 больного выявлен ограниченный затек в средостение без развития эмпиемы. У 4 больных развилась эмпиема плевры, в связи с чем произведено дренирование плевральной полости. 1 больной умер от прогрессирования гнойного процесса, 4 больных выздоровели.

Ведущее место в структуре послеоперационных осложнений заняли сердечно-сосудистые и легочные. Частичная несостоятельность пищеводно-желудочного анастомоза не является фатальным осложнением. При адекватном дренировании плевральной полости и эндоскопической санации анастомоза возможно выздоровление больных. Редкие осложнения в виде внутриплевральных кровотечений, перекрута культи желудка, кровотечения из культи желудка отмечались на начальном этапе освоения хирургии пищевода и кардиального отдела желудка.

Профилактика несостоятельности анастомоза при операциях по поводу рака нижней трети пищевода и кардии

В.И. Стариков¹, И.А. Сенников¹, А.В. Мужичук¹, С.Р. Петриченко², Д.В. Шаповалов²

¹Национальный медицинский университет, Харьков
²Областной клинический онкологический центр, Харьков

Центральное место в лечении рака нижней трети пищевода сохраняется за оперативным лечении. При этом хоть и не самым частым осложнением, но, как правило, фатальным остается несостоятельность анастомоза. Цель — анализ причин несостоятельности анастомоза и разработка методик профилактики последнего.

Обследованы 179 больных раком дистального отдела пищевода и раком кардиального отдела желудка, которым была выполнена операция Осава — Гарлока за период с 1984 по 2010 г. Средний возраст больных составил 59,5 года. Рак нижней трети пищевода был у 22,1%, кардии — у 62,4% и проксимального отдела желудка с переходом на пищевод — у 15,5%. Распределение по стадиям: Т2-3N0M0 — 90,4%; Т4N0-1M0 — 9,6%. У 28,6% больных объем операции расширялся до комбинированного, включая спленэктомию, резекцию хвоста поджелудочной железы, ножек диафрагмы, сегментов печени и др. У 8,2% больных выполнена гастрэктомия с резекцией нижнегрудного отдела пищевода.

Центральным звеном операции Осава — Гарлока мы считаем формирование пищеводно-желудочного анастомоза. Оптимальные условия его заживления зависят от следующих факторов: 1. Хорошее кровоснабжение анастомоза и культи желудка. 2. Отказ от тракции зажимом остающейся части пищевода. 3. Отсутствие натяжения сшиваемых органов. 4. Полный отказ от фиксирующих швов и от применения сшивающих аппаратов. 5. Количество наложенных по окружности швов не более 8–10. Эти приемы мы внедрили в 1996 г. Анализ развившихся осложнений проведен за три периода: с 1984 по 1994, с 1995 по 2005 и с 2006 по 2011 г. При сравнении результатов за указанные периоды отмечается существенное уменьшение количества несостоятельности швов пищеводно-желудочного анастомоза с 15,3 до 3,1% за первый и второй период. Причем за период 2006–2011г. на 96 операций не отмечено ни одного случая несостоятельности. Незначительно возросло число случаев послеоперационных пневмоний — с 7 (12%) до 9 (14%), отмечается рост частоты нарушений сердечного ритма с 17 до 23,4%.

Соблюдение вышеуказанных требований способствовало снижению частоты несостоятельности анастомозов с 15,3 до 3% и послеоперационной летальности с 17 до 4,7%. С 2006 г. летальных исходов не наблюдалось вообще.

Опыт трансторакальных пункций при периферических опухолях легких

В.И. Стариков¹, И.А. Сенников¹, С.Р. Петриченко², Д.В. Шаповалов²

¹Харьковский национальный медицинский университет
²Харьковский областной клинический онкологический центр

При всем диапазоне новых методов диагностики в торакальной хирургии верификация периферического рака легкого остается трудной задачей. Существенную помощь в ее разрешении оказывает трансторакальная пункция. Цель работы — анализ постпункционных осложнения и выработка алгоритма ведения пациентов при развитии пневмоторакса.

Проведено комплексное исследование 635 пациентов с периферическими формами рака легкого, находившихся на обследовании и лечении в торакальном отделении Харьковского областного клинического онкологического центра с 2006 по 2011 г., большинство (68%) больных были пожилого, и старческого возраста (8%). Исследование включало рентгенографию, КТ ОГК, у 463 пациентов произведена в условиях ИМР трансбронхиальная биопсия, выполняемая под рентгенологическим контролем. У 89,2% больных получена морфологическая верификация. При локализации новообразований в плащевой зоне, особенно при рентгенологических и КТ признаках перехода процесса на париетальную плевру выставляли показания к трансторакальной пункции образования. Нами произведены 154 трансторакальные пункции периферических образований легких. После оценки данных рентгенологических данных выставляются показания к трансторакальной пункции. На следующем этапе пациент подвергается рентгенисследованию в присутствии врача, который выполняет пункцию. Затем в асептических условиях выполняется пункционная биопсия. Через 2 ч — обязательная контрольная рентгенография.

Диагностическая эффективность составила 85,6%. Наблюдаемые осложнения — 12 случаев кровохарканья, купированного консервативно; 5 случаев парциального пневмоторакса, не потребовшего лечения. И в 1 случае произведено дренирование по Бюллау, с расправленим легкого через 2 ч.

При соблюдении методики и техники выполнения трансторакальная пункция редко сопровождается серьезными осложнениями, риск последних особенно воздушной эмболии преувеличен. Для своевременной диагностики пневмоторакса в обязательном порядке показана контрольная рентгеноскопия через 2–3 ч после исследования. Диагностическая эффективность получения морфологической верификации при трансторакальной пункции сопоставима с трансбронхиальной биопсией.

Радикальные операции при раке легкого после пробных торакотомий

В.И. Стариков¹, Г.В. Трунов¹, К.Ю. Майборода², И.А. Сенников¹, Д.В. Шаповалов²

¹Национальный медицинский университет, Харьков
²Областной клинический онкологический центр, Харьков

Доля пробных торакотомий при хирургическом лечении рака легкого колеблется от 10 до 20%. Неоперабельность опухоли имеет как объективные, так и субъективные признаки. Цель — изучение причин неправильной оценки местной распространенности рака легкого во время операции и, как следствие, выполнение пробной торакотомии.

Обследовано 9 больных раком легкого, которым ранее выполнены пробные торакотомии; в последующем в торакальной клинике Харьковского онкоцентра выполнены радикальные пневмонэктомии. Возраст больных — 52–65 лет. Все они оперированы ранее не в онкологических клиниках. Первая торакотомия проводилась у 1 больного задним доступом, у 3 — передним, у 6 — боковым. Основной причиной отказа от радикальной операции при первой торакотомии послужило массивное поражение лимфатических узлов средостения (6 больных) при визуальной и мануальной оценке, а также прорастание опухоли в перикард и сосуды корня легкого (3 больных). У 5 больных при первой торакотомии проводилась биопсия лимфатических узлов средостения и у 2 — ткани опухоли в зоне прорастания. У всех больных выявлены элементы опухоли, однако при пересмотре препаратов в онкоцентре у 4 больных метастатического поражения лимфатических узлов не найдено.

В торакальном отделении онкоцентра всем больным выполнены расширенные пневмонэктомии. Период между пробной торакотомией и радикальной операцией составил от 2 до 12 мес. У 7 больных операции были комбинированными и часто сопровождались резекцией перикарда, грудной стенки, стенки трахеи, плоскостной резекцией пищевода, резекцией левого предсердия. Обязательным компонентом была ипсилатеральная медиастинальная лимфодиссекция. Послеоперационной летальности не было. При гистологическом исследовании у 6 больных получен плоскоклеточный рак, у 3 — железистый, у 8 — выявлено поражение лимфатических узлов корня легкого и средостения. После заживления раны больные получали адъювантное лечения согласно стандартов.

Анализ причин «неоперабельности» больных при первой торакотомии показывает, что они являются следствием совокупности нескольких факторов, приводящих к ошибке. Общим явилось то, что пациент оперировался не в онкологической клинике. Второй причиной является недостаточный опыт оперирующего хирурга. Третья причина — отсутствие проведения срочного интраоперационного морфологического исследования лимфатических узлов.

Диагностика микрометастазов рака легкого в лимфатических узлах с помощью иммуногистохимического метода

В.И. Стариков, А.С. Ходак. А.Н. Белый

Национальный медицинский университет, Харьков

Рак легкого (РЛ) занимает 1-е место в структуре онкологической заболеваемости и смертности населения. Неудовлетворительные результаты хирургического лечения больных РЛ обусловлены поздней диагностикой и развитием лимфогенных и гематогенных метастазов. Даже у больных сT1-3 N0 M0 развиваются интраторакальные рецидивы РЛ, что свидетельствует об ограниченности световой микроскопии в диагностике метастатического поражения лимфатических узлов (ЛУ).

Целью работы явилось изучение возможности иммуногистохимического метода в диагностике микрометастазов РЛ в ЛУ. Обследован 81 больной РЛ в стадии T1-3 N1-2 M0. Поражение ЛУ корня и(или) средостения установлено на основании данных КТ, МРТ или бронхоскопии. Больным выполнены пневмонэктомия (59,3%) и лобэктомия (40,7%). Всем пациентам операция дополнена ипсилатеральной медиастинальной лимфодиссекцией. Удаленные ЛУ исследованы гистологически. ЛУ больных, у которых не выявлены метастазы (рN0), дополнительно были исследованы иммуногистохимически с помощью моноклональных антител к цитокератинам.

При рутинном гистологическом исследовании ЛУ установлено их метастатическое поражение у 55(67,7%) больных, что соответствовало стадии рT1-3 N1-2 M0. У 26 больных метастазы в ЛУ при световой микроскопии невыявлены, поэтому их дополнительно исследовали иммуногистохимическим методом при котором у 6 (23,1%) из них выявлены микрометастазы. Это позволило изменить стадию заболевания, поэтомуиз обследованных число пациентов с рT1-3 N1-2 M0 составило 61 (75,1%).

Иммуногистохимическое исследование удаленных ЛУ при РЛ повышает вероятность выявления микрометастазов на 7,4%. Точное определение стадии РЛ позволяет оптимизировать адъювантную терапию.

Влияние медиастинальной лимфодиссекции на эффективность хирургического лечении больных раком легкого

В.И. Стариков, А.С. Ходак, Г.В. Трунов, И.А. Сенников

Национальный медицинский университет, Харьков
Областной клинический онкологический центр, Харьков

В первые 3 года после операции по поводу рака легкого (РЛ) наступает местный рецидив заболевания у 39–46% больных. Цель — изучение особенностей послеоперационного периода и выживаемости больных РЛ после обязательной медиастинальной лимфодиссекции (МЛД) на стороне поражения.

Обследовано 165 больных РЛ. 1-я группа (84 больных) — без лимфодиссекции, 2-я группа (81 больной) — с МЛД. Обследуемые группы были сопоставимы по важнейшим прогностическим признакам. Основным различием между ними являлось выполнение МЛД. У больных 2-й группы отмечено увеличение кровопотери на 50,3±8,5 мл. Дополнение операции МЛД увеличивало ее продолжительность в среднем на 25 мин. В ранний послеоперационный период увеличивалось количество отделяемого по дренажам из плевральной полости на 136,2±18,4 мл.

Структура послеоперационных осложнений в группе с МЛД соответствовала таковой в 1-й группе. В ранний послеоперационный период у больных 2-й группы более часто отмечались аритмии 25,9% по сравнению с 17,9% в 1-й группе. Гнойно-септические осложнения в виде эмпиемы плевры выявлялись одинаково часто. Несостоятельность культи бронха у больных 2-й группы не отмечено. Общее число осложнений у больных 2-й группы было несколько выше, чем в 1-й и составило 49,3% против 39,4%. У больных 1-й группы 1-годичная выживаемость составила 69,1±2,1%, у больных 2-й группы после МЛД 75,3±2,3%. Разница статистически недостоверна. 3-летняя выживаемость у больных в 1-й группе составила 40,5±1,3%, а во 2-й группе — 56,8±1,5%, различия статистически достоверны (р<0,05). Существующая разница в выживаемости, по-видимому, обеспечивается за счет более полной эрадикации пораженных лимфатических узлов.

Структура послеоперационных осложнений у больных с МЛД в целом не отличается от таковой у пациентов без лимфодиссекции. У больных РЛ после радикальных операций, дополненных МЛД, возрастает частота выявления метастазов в регионарных лимфатических узлах с 53,6 до 67,8%. Отдаленные результаты лечения указывают на достоверное (р<0,05) повышение 3-летней выживаемости у больных РЛ, которым выполнена ипсилатеральная МЛД (с 40,5±1,3 до 56,8±1,5%). Полученные результаты указывают на необходимость широкого внедрения МЛД при хирургическом лечении РЛ.

Принципи планування лікувальної тактики для ІІІ стадії раку легень

О.А. Суховерша

Дніпропетровська державна медична академія
КЗ «Міська багатопрофільна клінічна лікарня № 4», Дніпропетровськ

Мета — обґрунтувати принципи планування лікувальної тактики для хворих на недрібноклітинний рак легень (НДРЛ) ІІІ стадії з урахуванням індивідуальних факторів прогнозу (ФП).

Вивчені результати лікування 323 хворих ІІІА стадії НДРЛ за період 1992–2007 рр. Контрольну групу становили 157 пацієнтів, яким проводилось оперативне лікування з ад’ювантною хіміотерапією (АХТ). В основну групу увійшли 166 хворих, яким на першому етапі виконувалась індукційна ХТ (ІХТ), у подальшому — операція та АХТ. Як ФП досліджувались клінічні (стадія, гістологічна форма, вік, стать) та різні патоморфологічні та імуногістохімічні фактори.

Визначено, що радикальне видалення пухлини є найбільш значимим позитивним ФП, причому виконання органозберігаючих операцій вдвічі поліпшує виживання (HR=2,1; СІ 1,3–3,6). Негативними ФП для операбельності визначені: місцева поширеність онкопроцесу, для виживаності — N2-статус та аденогенний гістотип пухлин. ІХТ підвищує операбельність з 63,7±3,8 до 73,4±4,3% (p<0,001) та поліпшує 5-річне виживання радикально оперованих пацієнтів з 13,5% (СІ 6,2–20,8%) до 30,1% (СІ 18,0–42,3%; p<0,05). Визначена залежність виживання від ступеня досягнутого лікувального патоморфозу пухлини (42,8±9,8% при ІІ–ІІІ стадії проти 11,5±9,1% при 0–І стадії; р<0,05). Проведення АХТ без урахування додаткових критеріїв агресивності пухлини не поліпшує місцевий контроль за перебігом онкопроцесу (ρ=0,19, р<0,05) і не впливає на виживання (ρ=0,38, р<0,05). Негативними молекулярно-біологічними ФП є гіперекспресія р53 та Her2/neu, і низька експресія Bcl-2. Розроблені математичні моделі та експертні системи на основі достовірних ФП, що дозволяє уточнити прогноз захворювання і оптимізувати лікувальну тактику.

Висновки. 1.Застосування ІХТ є ефективним методом поліпшення результатів комплексного лікування ІІІА ст. НДРЛ. 2. За високої агресивності пухлини (за створеною моделлю) і відсутності ефекту від ІХТ доцільною є відмова від радикального хірургічного втручання у зв’язку з відсутністю його достовірного позитивного впливу на виживання пацієнтів. 3. У разі високої агресивності новоутворення необхідним є призначення АХТ з урахуванням маркерів хіміорезистентності і ступеня досягнутого ЛПП, а також з рекомендаціями поглибленого спостереження за хворими. 4. Для пухлин із низькою агресивністю ад’ювантні методи лікування не показані у зв’язку з відсутністю їх суттєвого впливу на показники виживаності хворих.

Ендоваскулярні методи лікування в онкопульмонології

О.А. Суховерша1, І.М. Диба2, С.П. Сазонов 2, О.О. Бобров 2

Дніпропетровська державна медична академія
КЗ «Міська багатопрофільна клінічна лікарня № 4», Дніпропетровськ

Мета — поліпшення результатів комплексного лікування місцево-поширених пухлин легень і органів межистіння за рахунок впровадження ендоваскулярних методів терапії.

Ендоваскулярні методи лікування за період 2002–2011 рр. застосовували у 21 хворого онкоторакального профілю. Внутрішньоартеріальна хіміотерапія (ВАХТ) проведена 16 пацієнтам (10 — з тімомами (ТМ), 5 — з раком легені (РЛ), 1 — з парагангліомою межистіння). Хіміоемболізація бронхіальних артерій (ХЕБА) виконана у 5 випадках легеневих кровотеч у хворих на РЛ. Селективна ВАХТ здійснювалась традиційним шляхом із доступом через стегнову артерію, або катетеризацією внутрішньої грудної артерії (ВГА) на рівні 5 міжреберного проміжку під час діагностичної відеоторакоскопії. ВАХТ проводилася за стандартними схемами, із введенням у ВГА доксорубіцину, карбоплатіну. Для ХЕБА бронхіальних артерій у разі легеневих кровотеч застосовувалася суміш пінополіурета-нових емболів у розчині з 30 мг карбоплатину.

Повної регресії пухлин після ВАХТ не відзначено. Краще реагували на ВАХТ тімоми: частковий ефект визначений у 7 пацієнтів (70%), стабілізація — у 2, прогресування — у 1. При РЛ ефективним було лікування у 2 хворих. У пацієнтки з парагангліомою межистіння остання прогресувала на фоні ВАХТ. Технічний та клінічний успіх ХЕБА був досягнутий у 4 випадках при кровопостачанні пухлин з однієї бронхіальної артерії, без анастомозів із сусідніми судинними басейнами. У 1 хворого, за умови кровопостачання пухлини з різних судинних басейнів, виник рецидив кровохаркання. Повторні спроби ХЕБА були безуспішними через анатомічні особливості артеріального русла. Ускладнень ВАХТ і ХЕБА у вигляді токсичної дії хіміопрепаратів, поперечного мієліту, гематом у зоні пункції стегнової артерії не відзначено. У 2 випадках після введення доксорубіцину спостерігалося зафарбування шкіри передньої грудної стінки (парастернальної зони) у рожевий колір із подальшим розвитком помірного больового синдрому, трофічних порушень і гіперпігментації шкіри.

Висновки: 1. Ендоваскулярні методи — ефективні засоби поліпшення результатів комплексного лікування тімом. Ефективність ВАХТ у лікуванні раку легені потребує подальших досліджень. 2. Бронхіальна ангіографія з одномоментною ХЕБА є ефективною і малотравматичною методикою лікування легеневих кровотеч при раку легень.

Хірургічне лікування метастазів солідних пухлин у легені

О.А. Суховерша¹, С.П. Сазонов², Л.Т. Артюшенко², О.О. Бобров², Н.В. Макарова¹, О.Є. Ярошевська¹

¹Дніпропетровська державна медична академія
²КЗ «Міська багатопрофільна клінічна лікарня № 4», Дніпропетровськ

Мета дослідження — оптимізація хірургічного лікування хворих із метастазами солідних пухлин у легені.

Проведено ретроспективне дослідження результатів лікування 66 хворих, яким у період 1990–2011 рр. виконано 73 операції. Серед пацієнтів —36 чоловік та 30 жінок (середній вік — 52,1±11,2 роки).

Гістологічний тип пухлини	№	№ операцій	Медіана (міс)	№ метастазів
Рак нирки	13	14	21	46,9
Саркома м’яких тканин	10	13	21	38,1
Меланома	9	9	19	13,5
Колоректальний рак	7	8	9	45,9
Тімома	5	6	19	10,8
Рак сечового міхура	5	5	9	39,8
Рак молочної залози	3	3	10	ND
Рак щитовидної залози	3	3	4	21,5
Рак голови та шиї	2	3	17	17,3
Рак наднирника	2	2	2	ND
Рак передміхурової залози	2	2	2	ND
Злоякісна парагангліома	2	2	4	ND
Остеосаркома	2	2	2	ND
Рак матки	1	1	1	ND
Усього	66	73	140	34,7

Інтервал від завершення лікування первинної пухлини до появи метастазів у легенях — від 0 до 252 міс (медіана — 51,8 міс). Загалом виконано 3 пневмонектомії, 26 лобектомій, 44 атипових резекцій легені, видалено 140 метастазів. У 7 пацієнтів операції були повторними. Медіана виживаності становила 34,7 міс (1–157 міс), 5-річна виживаність — 34,8%. Найкращі результати у пацієнтів з раком нирки (46,9 міс) та колоректальним раком (45,9 міс), найгірші — для меланом та тімом (10,8–13,5 міс). Незадовільні результати спостерігалися при численних метастазах (>5), місцевому рецидиву пухлини та метастазах у межистінних лімфовузлах.

Висновки: 1. Операція — ефективний метод лікування метастазів солідних пухлин у легені. Критерієм відбору слід вважати наявність окремих метастазів (<5), відсутність місцевого рецидиву пухлини та метастазів у межистінних лімфовузлах. 2. Результати хірургічного лікування метастазів меланом шкіри та тімом у легені залишаються незадовільними.

Комплексна оцінка якості життя хворих на рак стравоходу

А.А. Ткач, Б.А. Болюх, С.М. Притуляк, Ю.В. Кириченко, П.І. Київський, О.В. Стрижалковський, О.О. Луцкер, Я.В. Тацюк, В.Г. Дроненко

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Вінницький обласний клінічний онкологічний диспансер

Якість життя (ЯЖ) — це інтегральна характеристика фізичного, психічного та соціального функціонування людини. ЯЖ є одним із важливих критеріїв оцінки ефективності лікування в онкології, прогнозу захворювання, індивідуалізації спеціального та симптоматичного лікування, розробки реабілітаційних програм для пацієнтів з раком стравоходу (РС).

Мета дослідження — дати комплексну оцінку ЯЖ хворих на РС протягом певного періоду. Встановити особливості показників ЯЖ у хворих на РС залежно від різних методів та способів лікування.

Проаналізовані дані анкетування 39 хворих на РС, які отримали різні види спеціального лікування у Вінницькому обласному клінічному онкологічному диспансері протягом 2010–2011 рр. Анкетування хворих проводили за допомогою Європейського опитувальника — EORTC QLQ-C30 та EORTC QLQ-OES18. Пацієнти заповнювали анкети: до початку лікування, під час, через 1 міс та через 3 міс після закінчення спеціального лікування.

Встановлені особливості показників ЯЖ у хворих, які отримували різне лікування, у різні терміни. Позитивна динаміка змін фізичного показника ЯЖ зареєстрована лише у групах хворих на РС, які отримали; 1) хірургічне лікування; 2) поліхіміотерапію; 3) телегаматерапію та яким було проведено: 4) стентування. Емоційний показник ЯЖ мав позитивну динаміку лише в групах, яким було проведено: 1) стентування, які отримали: 2) променеву терапію; 3) хіміотерапію. При порівнянні соціального показника ЯЖ між групами з різними методами лікування найгірші результати отримано в групі хворих на РС, які були лише прооперовані. Позитивна динаміка змін показника болю встановлена в групах пацієнтів з: 1) гастростомою; 2) стентуванням та у хворих, які отримали: 3) хірургічне лікування; 4) телегаматерапію; 5) поліхіміотерапію. Показник дисфагії мав позитивну динаміку в усіх групах. При порівнянні показника дисфагії між групами з різними методами лікування найгірші результати отримано в групі хворих на рак стравоходу з: 1) гастростомою, а найкращі — у групі пацієнтів, яким було проведено: 2) стентування; 3) променеву терапію; 4) комбіноване лікування.

Вплив паліативного лікування на якість життя хворих на рак легень

А.А. Ткач, Б.А. Болюх, С.М. Притуляк, Я.А. Степанишина, П.І. Київський, О.О. Луцкер, Я.В. Тацюк, В.Г. Дроненко

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Вінницький обласний клінічний онкологічний диспансер

Паліативне лікування (ПЛ) раку легень (РЛ) залишається актуальною проблемою сучасної онкології. Оцінка якості життя (ЯЖ) цих хворих на будь-якому етапі лікування дає ряд переваг і перспектив щодо вибору методів лікування, прогнозу виживаності й оцінки ефективності вибраної лікувальної тактики. Мета дослідження — за допомогою анкетування, використовуючи опитувальник Європейської організації досліджень в лікуванні раку (EORTC QLQ-C30 та EORTC QLQ-CL 13), дати комплексну оцінку ЯЖ хворих на РЛ під час та протягом певного періоду після ПЛ.

У досліджувану групу хворих увійшли 60 хворих на РЛ, які отримали різні види ПЛ. 16 хворих отримали паліативну променеву терапію (ППТ), 15 — паліативну поліхіміотерапію (ППХТ). Оперативному паліативному лікуванню (ПОЛ) підлягали 14 пацієнтів. 6 хворим було проведено паліативне комбіноване лікування (ПКЛ). Паліативна внутрішньоплевральна термохіміотерапія (ПВТХТ) була проведена 9 пацієнтам. Оцінка якості життя проводилась у різні терміни лікування, а саме: при госпіталізації хворого, при виписці, через 1 та через 3 міс після лікування.

Різнобічничний аналіз даних анкетування показав, що значний негативний вплив на фізичне благополуччя хворих на РЛ чинить ПОЛ. Найбільш помітну позитивну динаміку змін фізичного стану ми спостерігали у групах хворих, яким проведено ПВТХТ та ПКЛ. Найвищі показники емоційного благополуччя спостерігалися на фоні проведення ППХТ та ППТ. ПВТХТ викликає найбільш виражене погіршення емоційного стану хворих на РЛ. Найсуттєвіший позитивний вплив на ступінь вираження кашлю і задишки чинить ППХТ та ППТ. Найбільш виражений негативний вплив на динаміку змін показників кашлю має ППХТ. Найгірші показники задишки та болю у хворих на РЛ спостерігалися на фоні ПОЛ.

Найбільш виражений вплив на динаміку змін складових ЯЖ хворих на РЛ як позитивний, так і негативний, мало ПОЛ, ППХТ та ПВТХТ. Незначні коливання показників ЯЖ хворих на РЛ відбувалися під впливом ППТ та ПКЛ.

Хірургічне лікування легеневих метастазів солідних пухлин

А.І. Шевченко, О.М. Сидоренко А.В. Каджоян, В.В. Жданов

Запорізький державний медичний університет

На сьогодні хірургічне видалення легеневих метастазів солідних пухлин є загальноприйнятим підходом до лікування метастатичного раку.

Мета роботи — вивчити вплив хірургічного лікування легеневих метастазів солідних пухлин на тривалість життя онкохворих та його якість.

Протягом останніх 4 років у торакальному відділенні Запорізького обласного онкологічного диспансеру виконано 14 резекцій з приводу метахронних легеневих метастазів. Вік хворих — від 19 до 73 років, середній вік — 61 рік. Чоловіків було 9, жінок — 5. Первинною локалізацією пухлини у 8 хворих була товста кишка, у 3 — нирки, 3 хворих мали меланому, шванному нижньої кінцівки та рак легені. Середній інтервал після лікування первинної пухлини до розвитку легеневих метастазів становив 3,8 року. Об’єм хірургічного втручання був від лобектомії до атипової резекції легенів. Післяопераційних ускладнень не було. У 2 хворих із метастатичним колоректальним раком протягом 1-го року після хірургічного лікування з приводу легеневих метастазів виникли нові легеневі метастази, у одного хворого нові метастази виникли з оперованої сторони, у іншого — у другій легені. 1-річна виживаність у всіх хворих становила 100%, протягом 2-го року померли 2 хворих, решта знаходяться на диспансерному обліку.

Хірургічне лікування легеневих метастазів солідних пухлин є доцільним та безпечним методом лікування, який збільшує тривалість життя і поліпшує його якість у онкологічних пацієнтів.

О заболеваемости раком легкого и результативности его лечения по данным Полтавского областного клинического онкологического диспансера (итоги 10-летней работы торакального отделения областного диспансера)

П.В. Шелешко, К.В. Гаевой, В.Н. Савельев, И.С. Бойко, Э.А. Минько, А.Ю. Яровой, А.А. Калишенко, Е.М. Корчака

Украинская медицинская стоматологическая академия, Полтава
Полтавский областной клинический онкологический диспансер

Ежегодно в Полтавской области выявляется до 550 первичных больных раком легкого, что составляет 34 заболевших на 100 тыс. населения.

Цель исследования — определение среди жителей Полтавской области заболеваемости раком легкого и результативности его лечения. Проанализировано 2720 историй болезни.

За 10-летний период (2000–2010 гг.) в Полтавской области зарегистрировано 6304 первичных больных раком легкого. Среди заболевших было 4538 (72,2%) мужчин и 1889 (29,8%) женщин в возрасте от 24 до 82 лет. Средний возраст больных равнялся 60,2 года. Рак IV стадии был констатирован у 2237 больных. За 10 лет в торакальном отделении онкологического диспансера на стационарном лечении находились 2742 первичных больных раком легкого. Из них у 2197 (89,0%) диагноз заболевания был подтвержден морфологически. У 1252 (57%) больных рак был плоскоклеточным, у 582 (27%) — аденокарцинома и у 361 (16%) — мелкоклеточный рак. Среди впервые поступивших было оперировано 584 (21,1%) больных. Пробные торакотомии произведены у 102 (3,7%) среди впервые поступивших, а радикальные операции — у 482 (17,5%). Из них пневмоэктомии были произведены у 214 больных, лобэктомии — у 209 больных, атипические резекции легких — 48 больных. Среди радикально оперированных различной тяжести осложнения отмечались у 28 (5,7%) больных. Умерли в ранний послеоперационный период 7 (1,4%) больных. Среди прооперированных больных I стадия рака (T1N0M0) отмечалась у 42 (8,7% ) больных, II стадия (T2N0-1M0) у — 117 (524,2%) и III стадия (T3N0-1M0) — у 349 (72,1%) больных. Радикальные операции среди впервые заболевших согласно итогам работы торакального отделения выполняются у 7,7% больных. Однако с учетом сведений о операциях, производимых в других лечебных учреждениях (торакальные отделения областной больницы и противотуберкулезного диспансера) эта цифра составляет 10,2%.

Дальнейшая выживаемость больных зависит от стадии опухоли, ее гистологической структуры и метастазирования в лимфатические узлы.

Раціональний вибір джерела кровопостачання місцево-поширеного раку стравоходу для проведення селективної внутрішньоартеріальної хіміотерапії

О.Г. Югрінов, С.І. Кіркілевський, О.А. Супруненко, Ю.Н. Кондрацький, О.М. Новак, Б.Т. Кіндратишин

Національний інститут раку, Київ

Типове кровопостачання стравоходу сформовано за розсипним типом. Існує від 5 до 7 самостійних стравохідних артерій. Власні артерії стравоходу для катетеризації важкодоступні. Регіонарні стовбури, які мають аферентні артерії пухлини, можна досліджувати опосередковано або з використанням коаксіальної техніки зондування.

У період з 2005 по 2011 р. проведено катетеризацію аферентних судин 71 хворому з пухлинами стравоходу різного рівня локалізації.

За наявності пухлини у шийному відділі стравоходу в першу чергу доцільно дослідити праві й ліві нижні щитоподібні артерії. Для цього у 20 хворих успішно катетеризували щитошийний стовбур з лівого та 17 з правого аксилярного доступів. При цьому у 30 хворих спостерігали гіпертрофовані аферентні попередньо існуючі судини і розвиток неоваскулярної сітки у вогнищі ураження. У 7 спостереженнях контрастування паренхіми пухлини було недостатньо інтенсивним, і у них додатково вирішили вивчити реберно-шийний стовбур зліва. Аберантні артеріальні гілки повною мірою забезпечували цільову доставку хіміопрепаратів.

При плануванні хіміотерапії у 10 хворих із місцево-поширеним раком середньої третини стравоходу в першу чергу проводили спробу катетеризації самостійно розвинених стравохідних артерій на рівні Th5–Th7, Th9. Однак у жодного з пацієнтів катетеризація не мала успіху. При додатковому дослідженні міжреберних артерій на цьому рівні зареєструвати наявність судин пухлини не вдалося. При дослідженні реберно-шийного стовбуру зліва у всіх хворих за рахунок «паразитарного» кровопостачання пухлина отримувала паренхіматозне забарвлення. Місцево-поширені пухлини абдомінального відділу стравоходу у 22 хворих живляться переважно з лівої шлункової артерії. Її розвинена висхідна гілка розгалужується протягом пухлини з утворенням густої новоутвореної сітки. Це можна засвідчити за затримкою циркуляції крові в судинному басейні пухлини після інфузії цитостатиків. Для впливу на реґіонарні метастатичні вузли додатково катетеризували у 13 хворих нижню ліву діафрагмальну артерію. Вона відходила самостійним стовбуром від аорти і на рівні пухлини віддавала декілька нетипових медіальних артерій, які формували додаткову хмароподібну тінь метастатичної пухлини.

Примусове насичення хімічними агентами пухлини супроводжувалося стагнацією кровотоку, інгібіцією неоваскуляризації, тканьовою деструкцією. На ангіограмах після завершення індукційної хіміотерапії забарвлення паренхіми пухлини не виявлено.

Ефективність поліплатилену при лікуванні недрібноклітинного раку легені

Л.Д. Яценко

Національний інститут раку, Київ

Розроблені за останні роки лікарські комбінації протипухлинних препаратів позитивно вплинули на тривалість життя хворих на недрібноклітинний рак легені, і таким чином, хіміотерапія стала обов’язковим компонентом лікування. Застосування похідних платини є одним з найбільш поширених підходів до терапії раку легені. На жаль, при застосуванні препаратів цієї групи пацієнти часто страждають від досить відчутних побічних наслідків проведеного лікування.

Мета дослідження — обґрунтування доцільності застосування поліплатилену у хворих на недрібноклітинний рак легені для підвищення ефективності лікування та покращання якості життя.Під спостереженням знаходились 477 хворих на недрібноклітинний рак легені, які проходили лікування у відділенні хіміотерапії солідних пухлин Національного інституту раку. Хворі були розподілені на 2 групи: основну — 229 хворих, до складу схем лікування яких входив поліплатилен і етопозид; групу контролю — 248 хворих, які були проліковані цисплатином і етопозидом.

При аналізі лікування проведено порівняння показників його ефективності в основній і контрольній групах хворих на недрібноклітинний рак легені. В основній групі вірогідно кращими були: об’єктивний ефект на 8% (28,8 проти 20,8%) р<0,05; медіана виживаності на 3,5 міс (8,8 проти 5,3 міс) р<0,05; середня виживаність на 4,5 міс (10,3 проти 5,8 міс) р<0,05; 1-річна виживаність на 22,3% (35,8 проти 13,5%) р<0,05; 2-річна виживаність 16,6% спостерігалась лише у хворих, пролікованих поліплатилленом. Після завершення наміченого плану хіміотерапевтичного лікування 72% основної групи фактично відновили свій загальний стан (статус за шкалою ECOG 1 — 2 бали). У хворих групи контролю лише 47% можна визнати як тих, що відповідають 1–2 балам за шкалою ECOG.

Включення поліплатилену до схем поліхіміотерапії покращує виживаність хворих на недрібноклітинний рак легені порівняно з використанням загальноприйнятих схем. Таким чином протипухлинний ефект саме поліплатилену є вирішальним у досягненні результатів лікування, який перевищує ефективність цисплатини у схемах поліхіміотерапії. Цей факт є особливо суттєвим при подальшій розробці оптимальних схем на основі поліплатилену при лікуванні хворих на хіміорезистентний недрібноклітинний рак легені.

Якість життя хворих, пролікованихполіплатиленом

Л.Д. Яценко

Національний інститут раку, Київ

Якість життя онкологічних хворих, які проходять лікування, є важливим об’єктом дослідження сьогодення. Вважається оптимальною така протипухлинна терапія, яка забезпечує контроль над пухлинним процесом і побічною дією цитостатиків, тому проблема якості життя онкологічних хворих займає значне місце в їх лікуванні. Дуже часто препарати, що застосовуються для корекції токсичних проявів протипухлинного лікування, мають власну токсичність, що, в свою чергу, потребує додаткової корекції, тому постійно продовжується пошук нових препаратів з високою протипухлинною активністю і низькою токсичністю. Мета дослідження — вивчення токсичності протипухлинного препарату поліплатилену при паліативному лікуванні хворих на рак шлунка, рак підшлункової залози, рак легені.

Токсичні прояви вивчалися у 80 хворих, до схем лікування яких входив поліплатилен. У схеми лікування 80 хворих групи контролю було включено цисплатину. Загальний стан пацієнтів під час лікування оцінювався за шкалою ЕCOG. Протягом усіх курсів лікування проводилося систематичне клінічне обстеження хворих, досліджувалися параметри загального і біохімічного аналізу крові ЕКГ та інші методи дослідження.

Статус хворих основної та контрольної груп до початку лікування був стабільним. Після проведеної протипухлинної терапії в основній групі не спостерігалося жодного хворого зі статусом за шкалою ЕCOG у 3 бали, у групі контролю у 17 хворих загальний стан відповідав статусу 3 бали, а у 8 хворих статус погіршився і оцінювався в 4 бали за шкалою ЕCOG. Виявлено, що ступінь токсичності поліплатилену нижчій, ніж у цисплатини за рядом важливих параметрів: нудота, блювання, больовий синдром, слабкість, тахікардія, порушення сну, алергічні реакції, підвищення рівня білірубіну, підвищення рівня АлАТ і АсАТ, підвищення рівня креатенину та зниження показників крові.

Застосуванням поліплатилену має високий рівень безпеки при паліативному лікуванні онкологічних хворих з різними локалізаціями злоякісних новоутворень. Відсутність потреби в застосуванні препаратів супроводу (антиеметиків, гранулоцитарних та колонієстимулюючих факторів, еритропоетинів, протигрибкових препаратів) робить поліплатилен препаратом вибору в платиновмісних схемах лікування.

Знеболювальна дія поліплатилену при лікуванні хворих на рак підшлункової залози

Л.Д. Яценко

Національний інститут раку, Київ

Досвід хіміотерапії раку підшлункової залози (РПЗ) маловтішний навіть з урахуванням застосування нових препаратів. На сьогодні проблема лікування нерезиктабельного РПЗ відкрита і відповідно залишається актуальним пошук нових методів лікування. Метою дослідження є зниження больового синдрому та підвищення ефективності хіміотерапевтичного лікування за допомогою застосування препарату на основі сполук платини на ДНК носії — поліплатилену.

Спостереженням охоплено 108 хворих на РПЗ, серед яких основну групу становили 48 хворих, пролікованих поліхіміотерапією (ПХТ) з поліплатиленом, групу контролю — 60 хворих, пролікованих (ПХТ) із цисплатиною. Дослідження якості життя хворих основної та групи контролю визначалося за шкалою ECOG до лікування, під час проведення хіміотерапії та після її завершення. Вираженість больового синдрому визначали за аналоговою 10-бальною шкалою. Моніторинг інтенсивності больового синдрому проводили під час хіміотерапії щоденно, у період перерви між циклами 1 раз на тиждень, до початку першого і кожного наступного циклу хіміотерапії.

На фоні проведеного протипухлинного лікування відзначена така динаміка больового синдрому, пов’язаного з протипухлинним процесом: кількість хворих без больового синдрому була однакова в обох групах до лікування. Після третього курсу ПХТ з поліплатиленом відзначали зменшення больового синдрому у 3,5 раза порівняно з групою контролю (46,3% проти 13,3%). У процесі подальшого спостереження на фоні хіміотерапії виявлена стійка позитивна динаміка зменшення вираженості больового синдрому в основній групі, тоді як у групі контролю відзначали збільшення кількості хворих з помірно і значно вираженим ступенем больового синдрому. Число пацієнтів із помірно вираженим больовим синдромом 1–3 бали до лікування в основній групі 8,9%, у групі контролю 6,7%, після завершення лікування 34,25 і 20,45 відповідно. Хворі з достатньо вираженим больовим синдромом 4,7 бала до початку лікування в основній групі 55,2%, у групі контролю 55,7%. Після завершення лікування 16,3 і 40,9% відповідно.

Використання поліплатилену при паліативному лікуванні хворих на рак підшлункової залози дозволяє ефективно усувати больовий синдром, пов’язаний з основним захворюванням та допомагає стабілізувати статус пацієнта за шкалою ECOG.

Коментарів немає » Додати свій