ASCO 2026: ключові дослідження

DOI: 10.32471/clinicaloncology.2663-466X.36760

Рак підшлункової залози. RASolute 302: дараксонрасиб подвоїв загальну виживаність після першої лінії

Обґрунтування. RAS — родина генів (KRAS, NRAS і HRAS), що кодують однойменні білки. Ці білки працюють як «перемикачі»: у нормі вони то «вмикають», то «вимикають» сигнал клітині до росту й поділу. Мутація фіксує білок у ввімкненому стані й пухлина отримує постійний стимул до росту.

KRAS — найчастіше мутований член родини RAS, і саме він відіграє ключову роль при протоковій аденокарциномі підшлункової залози (ПАПЗ): мутацію гена KRAS виявляють у переважної більшості таких пацієнтів. Проте прицільних засобів проти білків RAS при цій пухлині досі не було. Хімієтерапія другої лінії забезпечує медіану загальної виживаності (ЗВ) близько пів року.

Дараксонрасиб — пероральний інгібітор білків RAS в активному, «ввімкненому» стані (позначається як RAS(ON)). На відміну від попередніх препаратів, спрямованих лише на одну рідкісну мутацію KRAS G12C, він мультиселективний: блокує як мутантні, так і немутовані (дикого типу) білки RAS. У дослідженні I / II фази препарат зумовив об’єктивну відповідь у близько 30% пацієнтів після однієї лінії лікування.

Дизайн. RASolute 302 (NCT06625320) — міжнародне відкрите рандомізоване дослідження III фази, проведене в 59 центрах у 6 країнах. До нього залучено 500 пацієнтів із метастатичною ПАПЗ після попереднього лікування, 91,8% із них мали мутацію у 12-му кодоні одного з генів RAS (RAS G12; при ПАПЗ це переважно KRAS). Пацієнтів рандомізували 1:1 на дараксонрасиб 300 мг 1 раз на добу (n=248) або хімієтерапію на вибір дослідника (n=252; 1 із 4 стандартних режимів). Подвійна первинна кінцева точка — ЗВ і виживаність без прогресування (ВБП) у хворих з мутацією RAS G12.

Результати. У популяції з мутацією RAS G12 медіана ЗВ становила 13,2 міс у групі дараксонрасибу проти 6,6 міс у групі хімієтерапії (відношення ризиків (ВР) = 0,40; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,30–0,54; p <0,001). Ризик смерті знизився на 60% як у цій популяції, так і в загальній (рис. 1). Медіана ВБП — 7,3 проти 3,5 міс (ВР=0,45; 95% ДІ 0,34–0,59; p <0,001), частота об’єктивної відповіді — 33,2 проти 11,8%. Дараксонрасиб також достовірно відтерміновував загострення болю, погіршення загального стану здоров’я та зниження якості життя.

Рис. 1. Дизайн і ключові результати дослідження RASolute 302 [1]

Безпека. Небажані явища (НЯ) ≥III ступеня зареєстровано в 61,8% пацієнтів групи дараксонрасибу та в 69,6% групи хімієтерапії. Найчастішими НЯ дараксонрасибу, пов’язаними з лікуванням, були висип і діарея. Лікування через НЯ, пов’язані з терапією, припинили 1,2% пацієнтів у групі дараксонрасибу та 11,2% — у групі хімієтерапії.

Значення для практики. Доповідь на пленарній сесії зустріли оваціями. 26 серпня 2026 р. Управління з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA) схвалило дараксонрасиб для лікування метастатичної ПАПЗ після попередньої терапії. Дискусійним моментом дизайну стала відсутність кросоверу: пацієнти конт­рольної групи не мали доступу до досліджуваного препарату. Наразі тривають ще 3 дослідження III фази дараксонрасибу — при ПАПЗ у раніших лініях і при метастатичному НДКРЛ з мутаціями генів RAS [1].

НДКРЛ. HARMONi-6: біспецифічне антитіло вперше перевершило анти-PD-1 + хімієтерапію за зВ

Обґрунтування. Стандартом першої лінії при поширеному плоскоклітинному НДКРЛ без драйверних мутацій є поєднання інгібітора PD-1 з платиновою хімієтерапією. Досі жодна схема не зумовила перевагу над активним імунотерапевтичним конт­ролем за ЗВ у прямому порівнянні.

Івонесцимаб — біспецифічне антитіло, що одночасно блокує PD-1 і фактор росту ендотелію судин (Vascular Endothelial Growth Factor — VEGF). Ідея полягає в поєднанні імунної активації з антиангіогенним ефектом. У Китаї препарат зареєстровано за двома показаннями при раку легень з 2024 р.

Дизайн. HARMONi-6 (NCT05840016) — рандомізоване подвійне сліпе дослідження III фази, проведене в Китаї. Ним охоплено 532 пацієнтів із поширеним плоскоклітинним НДКРЛ без попереднього лікування; осіб віком старше 75 років не залучали. Переважну більшість учасників становили чоловіки — 494 (93%), жінок було лише 38 (7%). Медіана віку — 64 роки, у 92% пацієнтів була IV стадія, у 39% — експресія PD-L1 <1% (показник частки пухлинних клітин (Tumor Proportion Score — TPS)). Пацієнти отримували івонесцимаб або тислелізумаб, обидва в комбінації з платиновою хімієтерапією. Первинна кінцева точка — ВБП, ЗВ — ключова вторинна.

На пленарній сесії представлено запланований проміжний аналіз ЗВ. Його передбачали після приблизно 225 подій, однак провели після 204 подій, щоб вкластися в регуляторні терміни.

Результати. За медіани спостереження 21,4 міс медіана ЗВ становила 27,9 міс у групі івонесцимабу проти 23,7 міс у групі тислелізумабу (ВР=0,66; 95% ДІ 0,50–0,87; односторонній p=0,0017). Розбіжність кривих зростала з часом: 12-місячна ЗВ — 78,9 проти 72,2%, 18-місячна — 70,5 проти 61,3%, 24-місячна — 64,7 проти 48,6%. Перевага зберігалася в усіх ключових підгрупах, зокрема в пацієнтів з PD-L1 <1% (ВР=0,64; 95% ДІ 0,43–0,96), хоча аналіз підгруп мав описовий характер. Раніше в цьому дослідженні вже було доведено перевагу за ВБП: 11,1 проти 6,9 міс (ВР=0,60; 95% ДІ 0,46–0,78; p <0,0001). Подальшу системну терапію отримали зіставні частки хворих обох груп (36 і 37%), причому подальшу імунотерапію (14 проти 19%) і таргетну терапію (12 проти 17%) частіше отримували в конт­рольній групі. Отже, перевагу за ЗВ навряд чи можна пояснити відмінностями в подальшому лікуванні.

Безпека. НЯ ≥III ступеня, пов’язані з лікуванням, частіше реєстрували в групі івонесцимабу: 69,2 проти 58,9%. Водночас частота відміни лікування через НЯ, пов’язані з терапією, та частота імуноопосередкованих НЯ в групах були подібними. НЯ, ймовірно пов’язані з блокадою VEGF, частіше траплялися на івонесцимабі, але переважно були I–II ступеня. Кровотечі ≥III ступеня — 3 проти 1%.

Значення для практики. HARMONi-6 — перше дослідження III фази, в якому біспецифічне антитіло до PD-1 і VEGF поєднано з хімієтерапією перевершило за ЗВ стандарт — інгібітор PD-1 з хімієтерапією. Автори розглядають ці дані як підтвердження переваги подвійної блокади PD-1 і VEGF над блокадою лише PD-1. Особливо важливо, що результат отримано при плоскоклітинному НДКРЛ, де антиангіогенну терапію досі не вдавалося застосувати: бевацизумаб протипоказаний через ризик тяжких кровотеч, а комбінація пембролізумабу з ленватинібом (LEAP-007) не підвищила ЗВ і була токсичнішою. За даними авторів, івонесцимаб як єдина тетравалентна молекула діє переважно в пухлині й мінімізує системне пригнічення VEGF, що дає змогу безпечно поєднати обидва механізми. Перевага в пацієнтів із PD-L1 <1% також свідчить на користь додаткової блокади VEGF у пухлин, малочутливих до імунотерапії.

Водночас висновки мають обмеження. Медіана ЗВ у групі івонесцимабу визначилася одним останнім випадком смерті: без нього медіани не було б досягнуто, тож цей показник слід інтерпретувати обережно. Аналіз ЗВ проміжний, а популяція — лише китайська, з дуже малою часткою жінок і без пацієнтів віком старше 75 років. У глобальному дослідженні HARMONi, проведеному компанією Summit Therapeutics, івонесцимаб із хімієтерапією зумовив позитивну тенденцію щодо ЗВ, але статистичної значущості не досяг. Відповідь щодо ширшої популяції має дати глобальне дослідження HARMONi-3 (NCT05899608), у якому івонесцимаб із хімієтерапією порівнюють із пембролізумабом і хімієтерапією [2].

НДКРЛ. LIBRETTO-432: перша ад’ювантна таргетна терапія при RET-позитивному раку легень

Обґрунтування. Близько 30–40% пацієнтів із НДКРЛ на момент діагнозу мають ранню стадію захворювання (IB, II або IIIA). Стандартом лікування резектабельного раннього НДКРЛ є хірургічне втручання та неоад’ювантна або періопераційна хімієімунотерапія. Однак навіть після цього рецидив розвивається у <²/₃ пацієнтів, і багато з них згодом помирають від метастатичної хвороби.

При онкогензалежному НДКРЛ ефективність імунотерапії обмежена, тоді як для таргетної терапії в ад’ювантному режимі зафіксовано кращі результати. У дослідженні ADAURA ад’ювантний осимертиніб достовірно подовжив виживаність без захворювання порівняно з плацебо в пацієнтів з мутаціями EGFR. У дослідженні ALINA ад’ювантний алектиніб мав суттєву перевагу над хімієтерапією при ALK-позитивному НДКРЛ. На підставі цих даних обидва препарати зареєстровано для ад’ювантної терапії ранніх стадій.

Злиття гена RET (rearranged during transfection) — ще один онкогенний драйвер, на який можна прицільно впливати; його виявляють у 1–2% пацієнтів із НДКРЛ. Селперкатиніб — високоселективний інгібітор RET, що проникає в центральну нервову систему. Його зареєстровано в багатьох країнах для лікування поширених RET-залежних пухлин: при поширеному RET-позитивному НДКРЛ у дослідженнях LIBRETTO-001 (I–II фаза) і LIBRETTO-431 (III фаза) він забезпечив високу частоту відповіді та тривалий контроль патології. Проте зареєстрованої ад’ювантної таргетної терапії для раннього RET-позитивного НДКРЛ досі не було розроблено.

Дизайн. LIBRETTO-432 (NCT04819100) — глобальне подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження III фази, перше рандомізоване дослідження інгібітора RET в ад’ювантному режимі. До нього залучено 151 пацієнта з 65 центрів у 22 країнах (медіана віку — 59 років, жінок — 56%) з RET-позитивним НДКРЛ стадій IB–IIIA після радикальної операції або променевої терапії (± ад’ювантна хімієтерапія). Пацієнти отримували селперкатиніб 160 мг двічі на добу (120 мг при масі тіла <50 кг; n=75) або плацебо (n=76) до 3 років. Первинна кінцева точка — безподійна виживаність (БПВ) за оцінкою дослідника в пацієнтів зі стадіями II–IIIA (n=109).

Результати. Медіана спостереження становила 24 міс у групі селперкатинібу та 27 міс у групі плацебо. У популяції первинного аналізу (стадії II–IIIA) селперкатиніб знизив ризик рецидиву, прогресування або смерті на 83% (ВР=0,172; 95% ДІ 0,058–0,509; p=0,0003). За оцінкою незалежного централізованого комітету результат був узгодженим (ВР=0,125; 95% ДІ 0,028–0,552). 2-річна БПВ у цій популяції становила 92 проти 61%, а в загальній популяції стадій IB–IIIA — 94 проти 70% (рис. 2). Медіани БПВ не досягнуто в жодній групі. Усі 3 смерті, зареєстровані в дослідженні, сталися в групі плацебо внаслідок прогресування захворювання.

Рис. 2. Дизайн і ключові результати дослідження LIBRETTO-432 [3]

Безпека. Профіль НЯ відповідав відомому за метастатичного RET-позитивного НДКРЛ; найчастіше відмічали підвищення рівня аланінамінотрансферази / аспартатамінотрансферази (АлАТ / АсАТ). НЯ ≥III ступеня зареєстровано в 67% пацієнтів групи селперкатинібу та у 24% групи плацебо. Підвищення АлАТ ≥III ступеня зафіксовано в 17 проти 1%, АсАТ — у 19 проти 3%; ці НЯ вдавалося контролювати зниженням дози або перервою в лікуванні. Через НЯ терапію припинили 17% хворих групи селперкатинібу та 1% групи плацебо.

Значення для практики. У пацієнтів із RET-позитивним НДКРЛ стадій II–IIIA ад’ювантний селперкатиніб достовірно подовжив БПВ порівняно з плацебо. На думку авторів, отримані дані можуть змінити клінічну практику для цієї підгрупи пацієнтів. Вони також підкреслюють цінність комплексного тестування на онкогенні драйвери, зокрема RET, уже на момент встановлення діагнозу — на будь-якій стадії, до вибору лікування.

Автори зазначають і обмеження дослідження. Злиття RET трапляються рідко (1–2% пацієнтів із НДКРЛ проти 4–5% для ALK і 20–40% для EGFR), тож для залучення 151 пацієнта довелося обстежити тисячі хворих, а набір у перші роки ускладнила пандемія COVID-19. Серед учасників переважали пацієнти азійського походження та європеоїдної раси, інші групи представлені недостатньо. Спостереження поки нетривале (медіана — 24 і 27 міс), а на момент аналізу понад половина осіб ще отримували селперкатиніб або плацебо. Для оцінки ЗВ і результатів у підгрупах, зокрема при стадії IB, потрібне довше спостереження [3].

НДКРЛ. CROWN, 7 років: медіани ВБП на лорлатинібі досі не досягнуто

Обґрунтування. Лорлатиніб — інгібітор ALK третього покоління, що добре проникає в центральну нервову систему, — є одним із переважних стандартів першої лінії при поширеному ALK-позитивному НДКРЛ. Уже за 5 років спостереження в дослідженні CROWN медіани ВБП на лорлатинібі не було досягнуто — це найтриваліша ВБП, зареєстрована для монотерапії будь-яким таргетним препаратом при поширеному НДКРЛ. Не досягли й медіани часу до внутрішньочерепного прогресування.

Аналіз циркулюючої пухлинної ДНК свідчив, що лорлатиніб пригнічує появу нових мутацій у кіназному домені ALK, а резистентність розвивається переважно через активацію обхідних сигнальних шляхів. Імовірно, саме здатністю запобігати резистентності, пов’язаній із самою мішенню, або відтерміновувати її пояснюється тривалість відповіді на лорлатиніб.

Дизайн. CROWN (NCT03052608) — рандомізоване дослідження III фази. До нього залучено 296 пацієнтів із поширеним ALK-позитивним НДКРЛ без попереднього лікування, яких рандомізували 1:1 на лорлатиніб 100 мг 1 раз на добу (n=149) або кризотиніб 250 мг двічі на добу (n=147). Представлено апостеріорний аналіз за ~7 років спостереження: медіана спостереження щодо ВБП — 83,0 міс у групі лорлатинібу та 77,2 міс у групі кризотинібу. Ефективність оцінював дослідник, оскільки незалежна централізована оцінка за протоколом тривала лише 3 роки.

Результати. Медіани ВБП при застосуванні лорлатинібу досі не досягнуто (95% ДІ 68,5 міс – не досягнуто) проти 9,1 міс при застосуванні кризотинібу (ВР=0,19; 95% ДІ 0,13–0,26). 7-річна ВБП становила 55% (95% ДІ 46–63) проти 3% (95% ДІ 1–8). За оцінкою авторів, це найтриваліша ВБП, будь-коли зареєстрована для таргетної терапії при поширеному НДКРЛ і загалом при метастатичних солідних пухлинах.

Більшість подій (68%) припали на перші 24 міс: ризик прогресування або смерті за перші 2 роки становив 30%, а далі щорічно знижувався й стабілізувався на рівні близько 3%. Пацієнти без прогресування протягом перших 24 міс мали 79% імовірність залишатися живими без прогресування до 7-го року. Після 5-річного аналізу в групі лорлатинібу зареєстровано лише 7 нових подій: 4 випадки прогресування — усі за типом олігопрогресування (не більше ніж 5 нових вогнищ) — і 3 смерті без прогресування, не пов’язані з лікуванням.

Перевага зберігалася в усіх заздалегідь визначених підгрупах. У пацієнтів із метастазами в головний мозок на початку лікування ВР становив 0,08 (95% ДІ 0,04–0,19), медіана ВБП — 86,3 проти 6,0 міс, 7-річна ВБП на лорлатинібі — 53%. У пацієнтів без метастазів у головний мозок ВР=0,23 (95% ДІ 0,16–0,34), 7-річна ВБП — 56 проти 4%.

Особливо показовий внутрішньочерепний контроль: медіани часу до внутрішньочерепного прогресування не досягнуто на лорлатинібі проти 16,4 міс на кризотинібі (ВР=0,06; 95% ДІ 0,03–0,12). Після 30 міс терапії нових випадків внутрішньочерепного прогресування не зареєстровано. Дані щодо ЗВ поки незрілі: кількість подій для другого проміжного аналізу ще не набрана, спостереження триває.

Безпека. Нових сигналів безпеки не виявлено, ознак кумулятивної токсичності немає: частка пацієнтів із НЯ III–IV ступеня після 5-річного аналізу не зросла. НЯ III–IV ступеня мали 77% пацієнтів на лорлатинібі та 57% на кризотинібі; на лорлатинібі це переважно було підвищення рівня ліпідів. Попри частішу гіперліпідемію (71 проти 6%), серцево-судинні НЯ в пацієнтів з гіперліпідемією при застосуванні лорлатинібу траплялися рідше, ніж кризотинібу. Вираженість НЯ з боку центральної нервової системи з часом не збільшувалася й здебільшого контролювалася корекцією дози. Частота відміни лікування через НЯ була подібною в обох групах. Дозу знижували 34% пацієнтів, і це не впливало ні на системну, ні на внутрішньочерепну ефективність.

Значення для практики. На думку авторів, переваги лорлатинібу суттєво переважають ризики, пов’язані з НЯ, і 7-річні дані підтверджують його статус домінувального варіанта першої лінії при поширеному ALK-позитивному НДКРЛ. Пацієнти без прогресування протягом перших 2 років мають низький ризик подальшого прогресування й можуть отримувати лікування дуже тривалий час, тож для значної частини з них захворювання може набувати хронічного перебігу. Тому особливо важливо активно контролювати НЯ на початку лікування, щоб утримати пацієнтів на терапії. Нові прогресування при застосуванні лорлатинібу мають характер олігопрогресування, що відкриває можливість для локальної терапії, зокрема променевої.

Обмеження: аналіз апостеріорний, ефективність оцінював дослідник у відкритому дослідженні. Водночас на 3-річному аналізі оцінки дослідника й незалежного комітету узгоджувалися (ВР=0,19 і 0,27 відповідно). Біомаркерні дані за циркулюючою пухлинною ДНК отримано на невеликій вибірці, і вони потребують підтвердження [4].

Рак передміхурової залози. PROTEUS: періопераційний апалутамід знижує ризик метастазування після радикальної простатектомії

Обґрунтування. У пацієнтів із локалізованим раком передміхурової залози високого ризику або з місцево-поширеним раком ризик рецидиву й смерті вищий, ніж при захворюванні низького ризику, навіть після радикального лікування — простатектомії або променевої терапії з андрогенною депривацією (АДТ). Протягом 5 років після радикальної простатектомії рецидив розвивається у <50% таких пацієнтів, а <20% помирають протягом 10 років. Критерії високого ризику різняться; за визначенням Національної мережі багатопрофільних онкологічних закладів США (National Comprehensive Cancer Network — NCCN), це сума балів за Глісоном ≥8, рівень простатоспецифічного антигену (ПСА) ≥20 нг/мл або клінічна стадія T3.

Неоад’ювантна системна терапія з подальшою операцією — усталений стандарт для багатьох пухлин, але при раку передміхурової залози вона досі не зумовила переваги. Попередні дослідження залучали пацієнтів низького ризику й використовували як первинну кінцеву точку відповідь за ПСА, тож практики не змінили. Водночас останніми десятиліттями рандомізовані дослідження II фази неоад’ювантних інгібіторів сигнального шляху андрогенних рецепторів довели сприятливий профіль безпеки та відповідь пухлини — повну патоморфологічну відповідь і мінімальну залишкову хворобу.

Апалутамід — пероральний нестероїдний інгібітор андрогенних рецепторів, зареєстрований для лікування неметастатичного кастраційно-резистентного (за результатами дослідження SPARTAN) і метастатичного кастраційно-чутливого раку передміхурової залози (дослідження TITAN). В останньому випадку АДТ з апалутамідом забезпечувала швидке, глибоке й стійке зниження рівня ПСА та подовжувала ЗВ.

Дизайн. PROTEUS (NCT03767244) — глобальне подвійне сліпе плацебо-контрольоване рандомізоване дослідження III фази і найбільше терапевтичне дослідження при локалізованому раку передміхурової залози на сьогодні. У 2019–2022 рр. у 18 країнах до нього залучено 2109 пацієнтів з уперше діагностованим локалізованим раком високого ризику за критеріями NCCN або місцево-поширеним раком, які були кандидатами на радикальну простатектомію з тазовою лімфодисекцією. Хворих рандомізували 1:1 на АДТ + апалутамід 240 мг на добу або АДТ + плацебо: 6 циклів по 28 днів до операції та 6 циклів після неї, загалом 12 циклів. Подвійна первинна кінцева точка: частота повної патоморфологічної відповіді або мінімальної залишкової хвороби та виживаність без метастазів (ВБМ) за централізованою оцінкою. Для стадіювання поправкою до протоколу дозволили позитронно-емісійну томографію з ПСМА (ПСМА-ПЕТ).

Результати. Обидві первинні кінцеві точки досягнуто. Частота повної патоморфологічної відповіді / мінімальної залишкової хвороби після неоад’ювантного етапу становила 8,9 проти 1,0%, тобто була приблизно в 9 разів вищою; повна ерадикація пухлини (ypT0) — 5,1 проти 0,4%. Позитивний край резекції виявлено у 20,9% пацієнтів групи апалутаміду проти 42,7% групи плацебо.

За медіани спостереження 61,7 міс апалутамід знизив ризик метастазування або смерті на 20% (ВР=0,80; 95% ДІ 0,67–0,96; p=0,0169); 5-річна ВБМ — 78,2 проти 73,5%.

Вторинні кінцеві точки підтвердили перевагу апалутаміду. Медіана БПВ становила 57,1 проти 38,4 міс (ВР=0,71; 95% ДІ 0,63–0,80; p <0,001), медіана часу до першої наступної місцевої або системної терапії — 74,2 проти 41,5 міс (ВР=0,65; 95% ДІ 0,57–0,73; p <0,001). Подовжився й час до віддаленого метастазування (ВР=0,68; 95% ДІ 0,55–0,83; p <0,001). Через 4 роки без ознак захворювання залишалися 21,9% пацієнтів групи апалутаміду проти 18,3% групи плацебо (p=0,04). Водночас за оцінкою лише стандартними методами візуалізації, без ПСМА-ПЕТ, різниця у ВБМ значущості не досягла (ВР=0,84; 95% ДІ 0,67–1,07).

Наступну терапію отримали 42,4% пацієнтів групи апалутаміду та 56,7% групи плацебо — переважно гормонотерапію (34,0 і 46,5%) і післяопераційну, насамперед сальважну променеву терапію (26,6 і 36,8%). ЗВ оцінювали як додатковий показник безпеки: за медіани спостереження 5 років і загальної смертності 8,5% ВР становив 1,08, що нижче заздалегідь визначеного порогу неприйнятної шкоди.

Безпека. Медіана тривалості лікування в групах була подіб­ною (11,0 і 11,1 міс). НЯ III–IV ступеня частіше реєстрували в групі апалутаміду: 39,6 проти 31,0%, переважно через висип (будь-якого ступеня — 21,2 проти 10,0%). Висип конт­ролювали антигістамінними засобами та глюкокортикостероїдами; через шкірні реакції апалутамід відмінили 2,2% пацієнтів. Найчастішими НЯ були припливи (63,4 проти 56,5%), нетримання сечі (50,2 проти 50,9%) та еректильна дисфункція (41,6 проти 41,4%); останні два — переважно I–II ступеня. Серйозні НЯ зареєстровано в 19,3 проти 16,4% пацієнтів, відміну лікування через НЯ — у 7,4 проти 2,7%. Летальні НЯ в період лікування — 1,3 проти 0,5%; дослідники пов’язали смерть із лікуванням у 0,7 проти 0,1% хворих. Частота венозної тромбоемболії (2,0 проти 3,4%) і серцевих розладів (6,8 проти 5,9%) була зіставною. Серед пацієнтів віком ≥75 років смертність у групі апалутаміду була майже вдвічі вищою, ніж серед молодших (15,2 проти 8,0%).

Значення для практики. Автори редакційної статті в «New England Journal of Medicine» прогнозують, що періопераційний апалутамід + АДТ швидко стане новим стандартом для пацієнтів із раком високого ризику, які обирають хірургічне лікування. Автори дослідження вважають перевагу клінічно значущою: медіана часу до наступної терапії сягнула близько 6 років, а частка осіб без ознак захворювання через 4 роки була вищою. Водночас абсолютна перевага у 5-річній ВБМ помірна (4,7 відсоткового пункту), а вищу смертність серед пацієнтів віком ≥75 років автори розцінюють як підставу для ретельного відбору кандидатів на системну терапію та операцію.

Обмеження. Контрольна група отримувала періопераційну АДТ, що вже є інтенсифікацією порівняно з рекомендованою простатектомією без системної терапії; порівняння з простатектомією без АДТ триває в окремому субдослідженні PROTEUS. Дослідження також не порівнювало періопераційну терапію зі стратегією простатектомії з подальшою ад’ювантною або сальважною терапією за потреби. ПСМА-ПЕТ дозволили лише поправкою до протоколу, тож вихідного ПЕТ-стадіювання не було. Спостереження поки замале для оцінки ЗВ [5].

Саркоми м’яких тканин. SARC041: перше позитивне дослідження III фази при дедиференційованій ліпосаркомі

Обґрунтування. Дедиференційована ліпосаркома (ДДЛС) — рідкісна агресивна саркома м’яких тканин з обмеженими можливостями системної терапії та високою частотою рецидивів. Зареєстровані препарати дають незначний ефект: медіана ВБП при застосуванні трабектедину становить 2,2 міс, при ерибуліні — 2,0 міс. Ген CDK4 амплікований практично в усіх пухлинах ДДЛС, часто разом із MDM2, що робить CDK4 логічною мішенню. В однорукавних дослідженнях II фази медіана ВБП становила 4,2 міс при застосуванні палбоциклібу та 7,7 міс при абемациклібу. Водночас 3 попередні дослідження III фази при ДДЛС — із селінексором, міладеметаном і бригімадліном — були негативними.

Дизайн. SARC041 (NCT04967521) — рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження III фази, проведене в 9 академічних центрах США. До нього залучали пацієнтів з рецидивною або метастатичною ДДЛС (без чисто високодиференційованої ліпосаркоми) з прогресуванням за RECIST 1.1 протягом 6 міс до залучення та будь-якою кількістю попередніх ліній системної терапії. Загалом 108 пацієнтів після стратифікації за кількістю попередніх ліній (0 або ≥1) рандомізували 1:1 на абемацикліб 200 мг перорально двічі на добу (n=54) або плацебо (n=54). Обстеження проводили кожні 6 тиж, після 36-го тижня — кожні 12 тиж. Пацієнтам групи плацебо дозволяли відкритий перехід на абемацикліб після прогресування; за даними доповіді, цією можливістю скористалися 85%. Первинна кінцева точка — ВБП; дослідження мало 80% потужність для виявлення ВР=0,6 при двобічному рівні значущості 10%. Вторинні кінцеві точки — частота об’єктивної відповіді, ВБП і відповідь після переходу, ЗВ. Дані зібрано станом на 1 березня 2026 р.

Результати. Медіана ВБП становила 9,7 міс при застосуванні абемациклібу проти 1,5 міс при плацебо (ВР=0,39; 95% ДІ 0,25–0,59; p <0,001), тобто ризик прогресування або смерті знизився на 61%. Частота об’єктивної відповіді — 9,3 проти 0% (p=0,057). Медіани ЗВ при абемациклібі не досягнуто проти 25,5 міс при плацебо (ВР=0,55; 95% ДІ 0,28–1,07; p=0,077): тенденція на користь абемациклібу, попри перехід більшості пацієнтів контрольної групи на активний препарат. За даними доповіді, найбільшу користь фіксували при застосуванні абемациклібу в першій лінії.

У пацієнтів, які перейшли з плацебо на абемацикліб, медіана ВБП після переходу становила 3,4 міс (95% ДІ 2,7–6,8), частота відповіді — 4,3%, медіана ЗВ після переходу — 24,0 міс.

Безпека. Частота НЯ ≥III ступеня в групах не відрізнялася (p >0,99). Нових сигналів безпеки не виявлено.

Значення для практики. SARC041 підтверджує інгібування CDK4 як ефективну стратегію при ДДЛС і, на думку авторів, абемацикліб може стати новою опцією лікування. До реєстрації за цим показанням його застосування залишається поза інструкцією.

Обмеження. Невелика вибірка, проведення лише в центрах США та двобічний рівень значущості 10% замість звичних 5%. Повнотекстова публікація наразі відсутня — дані наведено за тезами конгресу [6].

Рак молочної залози. OPTIMA: тест Prosigna дозволяє уникнути хімієтерапії ²/₃ пацієнтів високого клінічного ризику

Обґрунтування. Геномні тести широко використовують для рішень щодо ад’ювантної хімієтерапії при ранньому раку молочної залози (РМЗ). Однак для пацієнтів високого клінічного ризику, зокрема з ураженням лімфовузлів, рандомізованих доказів безпечної деескалації бракувало. Prosigna — тест на основі 50-генної сигнатури PAM50, що обчислює бал ризику рецидиву (Risk of Recurrence score — ROR).

Дизайн. OPTIMA (ISRCTN42400492; Optimal Personalised Treatment of early breast cancer using Multi-parameter Analysis) — міжнародне рандомізоване дослідження III фази не нижчої ефективності. До нього залучали жінок і чоловіків віком понад 40 років з ER-позитивним HER2-негативним раннім РМЗ, яким за клінічними критеріями рекомендували хімієтерапію: 0–9 уражених пахвових лімфовузлів, а за відсутності ураження — пухлина розміром >30 мм.

У 2017–2025 рр. рандомізовано 4429 пацієнтів. Контрольна група (n=2215) отримувала хімієтерапію з подальшою гормонотерапією незалежно від результату тесту. У групі тест-спрямованого лікування (n=2214) хімієтерапію призначали лише при ROR >60, а при ROR ≤60 — тільки гормонотерапію; жінки в період пременопаузи отримували її разом із супресією функції яєчників. Бал ROR не розкривали, а пацієнти контрольної групи не знали результату рандомізації. Первинна кінцева точка — 5-річна виживаність без інвазивного РМЗ (Invasive Breast Cancer-Free Survival — iBCFS) у популяції за протоколом; межа не нижчої ефективності — 3% (одностороння α=5%). Оскільки тест виконували й у контрольній групі, лікування можна було порівняти окремо в пацієнтів з низьким ROR (межа — 3,5%).

Результати. До популяції за протоколом увійшли 2061 (93%) і 2097 (95%) пацієнтів. Групи були збалансованими: 62% учасників — у період постменопаузі, 37% — у період пременопаузи, 0,8% — чоловіки; у 73% було ураження 1–3 лімфовузлів (pN1), у 8% — без ураження або з мікрометастазами, у 19% — ураження 4–9 лімфовузлів (pN2). Низький бал ROR (≤60) мали 68% учасників.

За медіани спостереження 3,9 року зареєстровано 280 подій (141 у контрольній групі та 139 у групі тест-спрямованого лікування), 66% з них — віддалені рецидиви. 5-річна iBCFS становила 91,5% у контрольній групі та 90,4% у групі тест-спрямованого лікування (ВР=0,99; 90% ДІ 0,81–1,20; p=0,013 для не нижчої ефективності), тож заздалегідь визначену межу дотримано. У пацієнтів із низьким ROR 5-річна iBCFS становила 94,9% при проведенні хімієтерапії з гормонотерапією та 93,7% лише при гормонотерапії (ВР=1,06; 90% ДІ 0,78–1,46; p=0,0051 для не нижчої ефективності). Значущої неоднорідності між підгрупами, зокрема за менопаузальним статусом і кількістю уражених лімфовузлів, не виявлено.

Значення для практики. На думку авторів, OPTIMA свідчить, що жінки й чоловіки з ER-позитивним HER2-негативним раннім РМЗ і балом ROR ≤60 можуть безпечно уникнути хімієтерапії. Дослідження надає докази на користь тест-спрямованого рішення й для жінок у період пременопаузи, які отримують супресію функції яєчників, і для пацієнтів зі значним ураженням лімфовузлів.

Обмеження: медіана спостереження поки менша за 4 роки; за даними доповіді, 90% учасників — європеоїдної раси, що обмежує екстраполяцію на інші популяції. Повнотекстова публікація поки відсутня — дані наведено за тезами конгресу [7].

РМЗ. KEYNOTE-522, фінальний аналіз: перевага пембролізумабу при тричі негативному РМЗ зберігається майже 8 років

Обґрунтування. KEYNOTE-522 встановило стандарт лікування раннього тричі негативного РМЗ (ТНРМЗ) високого ризику: неоад’ювантна хімієтерапія з пембролізумабом і подальший ад’ювантний пембролізумаб. Попередні аналізи виявили статистично значуще підвищення частоти повної патоморфологічної відповіді і БПВ. У 2024 р. за медіани спостереження 75,1 міс доведено й перевагу за ЗВ: 5-річна ЗВ становила 86,6% у групі пембролізумабу проти 81,7% у групі плацебо (p=0,002). На ASCO 2026 представлено фінальний аналіз.

Дизайн. KEYNOTE-522 (NCT03036488) — рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження III фази. До нього залучено 1174 пацієнток з раніше не лікованим неметастатичним ТНРМЗ (стадія T1c N1–2 або T2–4 N0–2 за Американським об’єднаним комітетом з онко-
логії (American Joint Committee on Cancer — AJCC), з центральним підтвердженням), яких рандомізували 2:1 у групу пембролізумабу (n=784) або плацебо (n=390). Неоад’ювантна терапія включала пембролізумаб 200 мг або плацебо кожні 3 тиж разом із 4 циклами паклітакселу й карбоплатину, а потім 4 циклами доксорубіцину або епірубіцину з циклофосфамідом. Після операції пацієнтки отримували ад’ювантний пембролізумаб або плацебо — 9 циклів або до рецидиву чи неприйнятної токсичності. Подвійна первинна кінцева точка — частота повної патоморфологічної відповіді (ypT0/Tis ypN0) і БПВ (час від рандомізації до прогресування, що унеможливило операцію, місцевого чи віддаленого рецидиву, другої первинної пухлини або смерті з будь-якої причини); ЗВ — ключова вторинна кінцева точка. Дані фінального аналізу зібрано станом на 14 жовтня 2025 р., медіана спостереження — 93,8 міс.

Результати. 7-річна БПВ становила 78,3% (95% ДІ 75,3–81,1) у групі пембролізумабу проти 69,8% (95% ДІ 65,0–74,2) у групі плацебо (ВР=0,68; 95% ДІ 0,54–0,86). 7-річна ЗВ — 85,1% (95% ДІ 82,5–87,5) проти 77,2% (95% ДІ 72,7–81,1) (ВР=0,64; 95% ДІ 0,49–0,85; рис. 3). Перевага щодо БПВ і ЗВ загалом зберігалася в більшості заздалегідь визначених підгрупах, зокрема незалежно від експресії PD-L1, статусу лімфовузлів і стадії. За даними доповіді, смерть зареєстровано в 15,3% пацієнток групи пембролізумабу та в 23,1% групи плацебо, а найбільшу відносну користь отримали жінки, які не досягли повної патоморфологічної відповіді.

Рис. 3. Дизайн і ключові результати фінального аналізу дослідження KEYNOTE-522 [8, 9]

Безпека. НЯ ≥III ступеня, пов’язані з лікуванням, зареєстровано в 77,1% пацієнток групи пембролізумабу та в 73,3% групи плацебо; летальні НЯ, пов’язані з лікуванням, — у 0,5 і 0,3% відповідно. Імуноопосередковані НЯ будь-якого ступеня відмічали в 35,0 проти 13,1% жінок.

Значення для практики. За медіани спостереження 7,8 року перевага періопераційного пембролізумабу щодо ЗВ зберігається, що, на думку авторів, підтверджує клінічно значущий довгостроковий ефект режиму KEYNOTE-522 при ТНРМЗ високого ризику. Водночас імуноопосередковані НЯ виникають майже втричі частіше, ніж у групі плацебо, тож потребують уважного моніторингу під час і після лікування. Дані щодо пацієнток без повної патоморфологічної відповіді важливі для обговорення подальшої ескалації ад’ювантної терапії в цій групі [9].

Підсумок

Частина результатів ASCO 2026 вже змінює практику. Дараксонрасиб схвалено FDA для другої лінії при метастатичній ПАПЗ. Ад’ювантний селперкатиніб і періопераційний апалутамід, опубліковані в New England Journal of Medicine, ймовірно, швидко увійдуть до клінічних настанов. Фінальні дані KEYNOTE-522 і 7-річні дані CROWN закріплюють уже чинні стандарти.

Інші результати поки потребують підтвердження. HARMONi-6 отримано в китайській популяції на проміжному аналізі, а глобальне дослідження HARMONi переваги щодо ЗВ не виявило. SARC041 і OPTIMA доступні лише у вигляді тез, і для остаточних висновків слід дочекатися повнотекстових публікацій.

Любов Гавриш

Список використаної літератури

1. O’Reilly, E. M., Wainberg, Z. A., Hendifar, A. E., Borad, M. J., Pietrantonio, F., Pant, S., … Wolpin, B. M. (2026). Daraxonrasib or chemotherapy in previously treated metastatic pancreatic cancer. New England Journal of Medicine, 395(4), 325–337. doi: 10.1056/NEJMoa2605555.
2. Lu, S., Liu, B., Luo, Y., Sun, L., Wu, L., Han, Z., … Xia, M. Y. (2026). Ivonescimab plus chemotherapy versus tislelizumab plus chemotherapy in advanced squamous non-small-cell lung cancer (HARMONi-6): interim overall survival analysis of a randomised, double-blind, phase 3 trial in China. The Lancet, 407(10548), 2620–2629. doi: 10.1016/S0140-6736(26)00966-9.
3. Wu, Y.-L., Hochmair, M., Yang, Y., Yang, X.-N., Tsuboi, M., Paz-Ares, L., … Drilon, A. (2026). Selpercatinib in early-stage RET fusion–positive non–small-cell lung cancer. New England Journal of Medicine, 395(7), 660–670. doi: 10.1056/NEJMoa2602628.
4. Shaw, A. T., Solomon, B. J., Felip, E., Bauer, T. M., Liu, G., Goto, Y., … Mok, T. S. K. (2026). Lorlatinib versus crizotinib as first-line treatment for advanced ALK-positive non-small-cell lung cancer: 7-year update from the phase III CROWN study. Annals of Oncology, 37(9), 1242–1252. doi: 10.1016/j.annonc.2026.05.692.
5. Taplin, M.-E., Gleave, M., Shore, N. D., Lopez-Gitlitz, A., Kretschmer, A., Efstathiou, E., … Kibel, A. S. (2026). Perioperative apalutamide in high-risk localized prostate cancer. New England Journal of Medicine, 395(6), 546–560. doi: 10.1056/NEJMoa2603878.
6. Dickson, M. A., Ballman, K. V., Weiss, M. C., Attia, S., Wagner, M. J., Pollack, S. M., … Tap, W. D. (2026). SARC041: a phase 3 randomized double-blind study of abemaciclib versus placebo in patients with advanced dedifferentiated liposarcoma. Journal of Clinical Oncology, 44(17), LBA2. doi: 10.1200/JCO.2026.44.17_suppl.LBA2.
7. Stein, R. C., Makris, A., Macpherson, I. R., Hughes-Davies, L., Marshall, A., Pinder, S. E., … Dunn, J. (2026). First results from the OPTIMA phase III randomized non-inferiority trial of test-directed chemotherapy in patients with high clinical risk ER-positive HER2-negative early breast cancer. Journal of Clinical Oncology, 44(16), 500. doi: 10.1200/JCO.2026.44.16_suppl.500.
8. Schmid, P., Cortes, J., Dent, R. A., McArthur, H. L., Pusztai, L., Kuemmel, S., … O’Shaughnessy, J. (2026). Neoadjuvant pembrolizumab or placebo plus chemotherapy followed by adjuvant pembrolizumab or placebo for high-risk early-stage TNBC: final analysis results from the phase 3 KEYNOTE-522 study. Journal of Clinical Oncology, 44(16), 507. doi: 10.1200/JCO.2026.44.16_suppl.507.
9. Schmid, P., Cortes, J., Dent, R., McArthur, H., Pusztai, L., Kümmel, S., … O’Shaughnessy, J. (2024). Overall survival with pembrolizumab in early-stage triple-negative breast cancer. New England Journal of Medicine, 391(21), 1981–1991. doi: 10.1056/NEJMoa2409932.

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code