Аналіз економічної ефективності лапароскопічних та відкритих резекцій печінки в системі фінансування за діагностично-спорідненими групами

Одержано 10.08.2026

Прийнято до друку 21.08.2026

DOI: 10.32471/clinicaloncology.2663-466X.36527

ВСТУП

Реформування системи фінансування охорони здоров’я в Україні триває в межах Програми медичних гарантій (ПМГ), яка у 2026 р. функціонує відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2025 р. № 1808 «Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2026 році» [1]. Зазначений нормативно-правовий акт визначає порядок фінансування медичних послуг, перелік пакетів медичної допомоги, а також механізми оплати, що застосовуються в межах контрактування закладів охорони здоров’я з НСЗУ.

Модель оплати за хірургічні послуги в стаціонарі передбачає 2 компоненти. Перший — глобальна ставка, що розраховується на основі історичного обсягу пролікованих випадків (за період квітень–вересень 2025 р.), вагових коефіцієнтів ДСГ, базової ставки та коригувальних коефіцієнтів. У 2026 р. до глобальної ставки застосовується коефіцієнт частки фінансування 0,45, тобто 45% тарифу формується через механізм глобального бюджету. Другий компонент — ставка за пролікований випадок із застосуванням вагових коефіцієнтів ДСГ, коефіцієнта збалансованості бюджету та інших коригувальних коефіцієнтів. Частка цього компонента у структурі тарифу становить 0,55, тобто 55% фінансування здійснюється за фактично проліковані випадки [1].

Резекція печінки не має окремого тарифу як самостійна медична послуга. Натомість такі втручання входять до складу пакета медичних послуг «Хірургічні операції дорослим та дітям у стаціонарних умовах». Так, оплата здійснюється за гібридною моделлю змішаного фінансування (blended payment model), у якій поєднуються проспективний механізм глобального бюджету та оплата за пролікований випадок (case-based) із використанням вагових коефіцієнтів ДСГ.

Принцип нейтральності бюджету є одним із базових принципів формування тарифів у межах ПМГ–2026, відповідність тарифів і запланованої кількості медичних послуг загальному обсягу бюджетних асигнувань, передбачених для реалізації програми медичних гарантій. Принцип передбачає, що зміни в механізмах оплати, структурі тарифів або вагових коефіцієнтах ДСГ не повинні призводити до неконтрольованого збільшення загального обсягу бюджетних видатків. Реалізація цього принципу забезпечується застосуванням коефіцієнта збалансованості бюджету, який коригує ставки оплати за пролікований випадок таким чином, щоб сукупні виплати були релевантними затвердженому обсягу фінансування ПМГ [1].

Отже, принцип нейтральності бюджету підтримує фінансову стійкість системи та дозволяє адаптувати модель оплати без виходу за межі бюджетних ресурсів.

Важливою особливістю української моделі є те, що система ДСГ перебуває на етапі впровадження й адаптації та не забезпечує достатньої деталізації для високоспеціалізованих втручань, зокрема в галузі гепатобіліарної хірургії. Зокрема, відсутня чітка диференціація між відкритими та лапароскопічними резекціями печінки, а також між малими і великими резекціями, що мають суттєво різні профілі ресурсоспоживання. У результаті випадки з принципово різною складністю та вартістю відшкодовуються за подібними тарифами.

Ще одним суттєвим обмеженням є глобальний характер оплати, який не передбачає окремого відшкодування витрат на дороговартісні витратні матеріали та технологічне забезпечення. Це особливо актуально для лапароскопічної хірургії печінки, де значну частину витрат становлять одноразові інструменти (енергетичні девайси типу LigaSure або Harmonic, троакари, кліпси, гемостатичні засоби тощо). В умовах фіксованого тарифу ці витрати покриваються за рахунок загального бюджету лікарні, що створює економічний дисбаланс між відкритими та мінімально інвазивними оперативними втручаннями.

Водночас численні дослідження свідчать, що лапароскопічний підхід асоціюється зі зниженням частоти післяопераційних ускладнень, скороченням тривалості госпіталізації та потреби в лікуванні у відділенні інтенсивної терапії, що дозволяє компенсувати вищі операційні витрати та забезпечує кращу загальну економічну ефективність лікування порівняно з відкритими резекціями печінки [2–4].

Так, незважаючи на впровадження ДСГ-подібної моделі фінансування, система відшкодування в Україні наразі обмежено відображає реальні витрати на складні гепатобіліарні втручання. Це має особливе значення в контексті оцінки економічної ефективності лапароскопічних резекцій печінки, де підвищені інтраопераційні витрати не компенсуються відповідним підвищенням тарифу, попри потенційне зниження післяопераційних витрат і покращення клінічних результатів.

Ми припускаємо, що рівень відшкодування за випадки, що включають резекції печінки, значно варіює залежно від клінічного контексту, однак загалом залишається нижчим за фактичну собівартість лікування, особливо у випадках застосування сучасних лапароскопічних технологій.

МЕТА

Метою роботи було провести комплексний аналіз витрат при резекціях печінки з використанням підходу мікрокостингу, який передбачає детальну ідентифікацію та розрахунок прямих медичних витрат, включно з витратами на оперативне втручання (тривалість операції, використані енергетичні пристрої, витратні матеріали), анестезіологічне забезпечення, фармакотерапію, перебування у стаціонарі та відділенні інтенсивної терапії, лабораторно-інструментальні дослідження та післяопераційне ведення. Додатково планувалося оцінити структуру витрат та їхній розподіл між основними компонентами лікування, а також визначити ступінь відповідності фактичних витрат чинним механізмам державного відшкодування в межах ПМГ.

МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ дослідження

Проведено ретроспективний аналіз проспективної бази даних пацієнтів, яким було виконано різні типи резекцій печінки з приводу метастатичного колоректального раку (80%) та інших нозологій (гепатоцелюлярна карцинома, внутрішньопечінкова холангіокарцинома тощо), за період з березня 2024 року до грудня 2025 р. Загальна кількість — 124 резекції печінки, з них 54 (43,5%) становлять лапароскопічні та 70 (56,5%) відкритих втручань.

Для порівняльного аналізу було відібрано 2 групи пацієнтів (по 20 осіб у кожній), яким виконано лапароскопічні та відкриті резекції печінки. З аналізу виключено хворих із тяжкими ускладненнями (за класифікацією Clavien — Dindo ≥IIIA). Групи формувалися згідно з принципом зіставлення за типом резекції, віком, статтю, супутніми захворюваннями та особ­ливостями періопераційного перебігу.

Було оцінено витрати на лікарські засоби, витратні матеріали в операційній, під час перебування в стаціонарі, тривалість госпіталізації та частоту ускладнень; щоденні витрати на стаціо­нарне лікування розраховувалися на основі внутрішніх даних закладу без урахування комунальних витрат.

РЕЗУЛЬТАТИ

Для економічного аналізу було сформовано дві зіставні когорти по 20 пацієнтів після лапароскопічних та відкритих резекцій печінки. До дослідження були залучені лише випадки без клінічно значущих післяопераційних ускладнень (Clavien – Dindo <IIIA), що дозволило мінімізувати вплив ускладнень на структуру витрат та забезпечити коректне порівняння безпосередніх витрат, пов’язаних із хірургічним доступом. Пацієнти були зіставлені за типом резекції, віком, статтю, супутньою патологією та перебігом післяопераційного періоду. Медіана віку пацієнтів у групі лапароскопічних резекцій становила 58,5 року (міжквартильний розмах (Interquartile range (IQR) = 53,0–67,5); у групі відкритих резекцій — 60,5 року (IQR=49,5–71,0). У лапароскопічній когорті переважали жінки (16; 80,0%), тоді як у групі відкритих резекцій співвідношення жінок і чоловіків було однаковим (10; 50,0% та 10; 50,0% відповідно).

Вибір обсягу вибірки був зумовлений застосуванням детального індивідуального аналізу ресурсоспоживання для кожного клінічного випадку (мікрокостинговий аналіз), включно з ручним збором та верифікацією даних щодо використаних витратних матеріалів, тривалості оперативного втручання, перебування у відділенні інтенсивної терапії та стаціонарі. Такий підхід дозволив забезпечити високу точність розрахунку витрат при збереженні однорідності порівнюваних груп.

Середня тривалість госпіталізації становила 7±2,5 доби для відкритих втручань і 5±1,6 доби для лапароскопічних операцій. Частота післяопераційних ускладнень становила 6 випадків (30%) у групі відкритих резекцій та 3 випадки (15%) у групі лапароскопічних втручань. Усі зафіксовані ускладнення відповідали I–II ступеню за класифікацією Clavien — Dindo і не потребували інвазивних або хірургічних втручань. Зокрема, вони включали порушення водно-електролітного балансу, що коригувалися інфузійною терапією розчинів електролітів, а також випадки, які потребували проведення гемотрансфузії.

Жоден пацієнт не потребував післяопераційного спостереження в умовах відділення інтенсивної терапії, всі були переведені до профільного відділення в день оперативного втручання.

У представлених групах середні прямі витрати на забезпечення лікарськими засобами та стандартні медичні вироби на 1 госпіталізацію становили 53 дол. при відкритих втручаннях і 45 дол. при лапароскопічних. До цієї структури витрат увійшли препарати післяопераційного супроводу (аналгетики, антикоагулянти, інфузійна підтримка, передопераційна антибіотикопрофілактика) та стандартні розхідні матеріали (шприци, системи для внутрішньовенного введення, перев’язувальні матеріали, доглядові та засоби індивідуального захисту). Вартість витратних матеріалів для проведення оперативного втручання для відкритих операцій включала інструмент для біполярної коагуляції та лігування судин (LigaSure) — 590 дол. та полімерні / титанові хірургічні кліпси — 230 дол., загальна сума — 820 дол.; для лапароскопічних — інструмент для біполярної коагуляції та лігування судин (LigaSure) — 1220 дол., троакари — 487 дол. та полімерні / титанові хірургічні кліпси  — 167 дол., загальна сума — 1874 дол. (табл. 1).

Щоденні витрати на харчування складалися з базового забезпечення за рахунок лікарні (стандартний 3-разовий раціон) у розмірі 18 дол. та додаткової нутритивної підтримки за рахунок пацієнта в обсязі 13 дол. Додаткові витрати були зумовлені застосуванням спеціалізованого ентерального харчування (сипінгові суміші для ентерального харчування) у ранній післяопераційний період (0-ву та 1-шу післяопераційну добу).

Розрахунок витрат на оплату праці медичного персоналу базувався на комбінованому підході (на операцію та на добу госпіталізації). Витрати на операційну бригаду (оперуючий хірург, асистент лікар-інтерн, операційна та молодша медична сестра) становили 127 дол. на 1 випадок за день роботи, на анестезіологічну бригаду (лікар-анестезіолог та медична сестра-анестезистка) — 80 дол. на випадок. Поточні добові витрати на пацієнта в умовах стаціонару передбачали заробітну плату лікуючого лікаря (43 дол. за добу), палатних медичних сестер (64 дол. за добу) та молодшого медичного персоналу (45,5 дол. за добу) (табл. 2); при цьому добова вартість праці середнього та молодшого персоналу була розрахована на основі нормативного навантаження у 7 добових чергувань на місяць.

* Хірургічна бригада: включає оперуючого хірурга, лікаря-інтерна (асистента), операційну та молодшу медичну сестру операційного блоку.

**Анестезіологічна бригада: включає лікаря-анестезіолога та медичну сестру-анестезистку.

У роботі для аналізу використовувалися фактичні суми відшкодування, відображені в електронній медичній системі відповідно до вимог ПМГ.

Відшкодування з боку НСЗУ становило 553 дол. за випадок (розрахунок проведено за офіційним курсом Національного банку України 41,00 грн/дол. на момент виконання аналізу). ДСГ H01 — шунтування та операції на підшлунковій залозі, печінці. Використані інтервенційні коди: 30415-00 — сегментарна резекція печінки, 30418-00 — лобектомія печінки. Незважаючи на встановлений для ДСГ H01 ваговий коефіцієнт 4,367, фактичний розмір оплати за пролікований випадок був меншим. Це пояснюється тим, що ваговий коефіцієнт ДСГ є лише одним із елементів механізму розрахунку відшкодування, передбаченого ПМГ. Середні невиробничі медичні витрати на 1 випадок були вищими при відкритих операціях на 374 дол. (1426 дол. проти 1052 дол.), що зумовлено подовженою госпіталізацією, яка підвищує витрати на оплату праці медичного персоналу за додаткові дні догляду. Прямі матеріальні витрати були вищими при лапароскопічних втручаннях на 1128 дол. (1874 дол. проти 746 дол.) через використання високовартісного одноразового інструментарію (ендостеплерів, касет, троакарів) та енергетичних девайсів.

ДИСКУСІЯ

З економічної точки зору, порівняння лапароскопічних і відкритих резекцій печінки є складним завданням. Потрібно чітко розмежовувати малі та великі обсяги резекцій, інтраопераційні й післяопераційні витрати, а також враховувати особливості національних систем відшкодування. Важливо зіставляти традиційні чинники формування витрат, зокрема післяопераційні ускладнення, з притаманними лапароскопічній хірургії, як-от висока вартість технологічного забезпечення. Крім того, необхідно розрізняти реальні та умовні витрати (наприклад витрати на людські ресурси) і постійно переоцінювати їх з урахуванням змін у системах фінансування та відшкодування [5].

Практичне підтвердження впливу цих факторів на економічну ефективність лапароскопічних втручань наведено в низці клінічних досліджень.

В одному із ретроспективних аналізів група дослідників порівняла витрати при лапароскопічній та відкритій гемігепатектомії з розподілом пацієнтів за ДСГ: H01A (складні операції на печінці та підшлунковій залозі з інтенсивною терапією високого рівня) та H01B (операції на печінці та підшлунковій залозі без складного інтенсивного лікування) [2]. Після вирівнювання груп за методом псевдорандомізації інтраопераційні витрати були достовірно вищими при лапароскопічній гемігепатектомії порівняно з відкритою — близько 8000 євро проти 4000 євро відповідно. Різниця інтраопераційних витрат між групами переважно зумовлювалася використанням лапароскопічних інструментів (73%) та більшою тривалістю операції (27%).

Вищі загальні інтраопераційні витрати були також підтверджені ретроспективними дослідженнями у Великій Британії [3] та США [6], а також проспективним дослідженням OSLO-COMET у Норвегії [4]. Якщо при малих резекціях основним чинником витрат вважалися витратні матеріали та одноразове обладнання, то при великих лапароскопічних резекціях печінки дедалі більшого значення набувають витрати на персонал і час роботи операційної [3, 4].

Водночас важливо зазначити, що при малих резекціях інтраопераційні витрати потенційно можуть бути навіть нижчими завдяки меншій тривалості операції порівняно з відкритими втручаннями [3].

Більша тривалість оперативного втручання є суттєвим недоліком лапароскопічної техніки з точки зору економічної ефективності. Водночас слід враховувати, що наявні на сьогодні дані отримані в умовах проходження кривої навчання, тому найближчими роками в багатьох центрах очікується покращення цих показників [7, 8].

Енергетичні девайси широко використовуються в лапароскопічній хірургії печінки для розсічення паренхіми та судин, однак вони належать до основних чинників, що формують витрати при лапароскопічних втручаннях [2, 9, 10]. У зв’язку з цим економічні аспекти слід обов’язково враховувати при виборі інтраопераційної тактики та пріоритетних технік.

Водночас, ймовірно, що в майбутньому вартість лапароскопічного обладнання знизиться у зв’язку зі зростанням попиту. Посилення конкуренції між виробниками та закінчення терміну дії патентів сприятимуть додатковому зниженню цін, внаслідок чого значення цих факторів поступово зменшуватиметься [5].

Резекції печінки загалом асоціюються з високою частотою ускладнень, що створює значне фінансове навантаження. У цьому контексті нижчий рівень ускладнень при лапароскопічних втручаннях може бути вигідним з точки зору відшкодування витрат [11].

У вищевказаному аналізі пацієнти після лапароскопічної гемігепатектомії мали нижчу частоту післяопераційних ускладнень і коротшу медіану тривалості госпіталізації — 5 днів [2], що зумовило зіставні загальні витрати при лапароскопічній і відкритій гемігепатектомії — 17 369,85 та 16 103,64 євро відповідно.

Економічну ефективність також було підтверджено в дослідженні OSLO-COMET завдяки скороченню тривалості перебування у відділенні інтенсивної терапії та стаціонарі, а також нижчій частоті повторних госпіталізацій [4]. У дослідженні виявлено, що зниження післяопераційних витрат як при великих, так і малих втручаннях зумовлене переважно економією на перебуванні у відділенні інтенсивної терапії, тривалості госпіталізації, проведенні додаткових лабораторних досліджень і рентгенологічних обстежень [3].

Витрати можна відносно легко розрахувати, як наведено вище, однак використання різних валют (наприклад доларів та євро) і різних систем відшкодування робить міжнародні порівняння практично неможливими. Навіть одноразовий аналіз витрат у межах одного центру не може забезпечити достатньо надійної основи для прогнозів на наступні роки.

Через постійні зміни у структурі витрат і модифікації систем відшкодування необхідним є регулярне оновлення відповідних розрахунків. Так, хірург/-иня певною мірою несе спільну відповідальність за те, щоб нові технології не були недоступними для пацієнтів лише з фінансових причин. Крім того, у майбутньому знадобиться подальша робота з адаптації систем відшкодування для лапароскопічних втручань. У цьому контексті варто відзначити Японію, де страхове відшкодування гарантується для всіх видів лапароскопічних резекцій печінки (за винятком втручань із судинною та біліарною реконструкцією); водночас страхові компанії запровадили обов’язкове ведення єдиної бази даних. Після впровадження цієї системи відшкодування кількість лапароскопічних резекцій печінки в Японії значно зросла [12].

Разом з тим існують обмеження наявних досліджень. Більшість із них мають ретроспективний, обсерваційний дизайн, що створює ризик селективного упередження. Крім того, знач­на варіабельність у системах фінансування, досвіді хірургів і тяжкості випадків ускладнює узагальнення результатів.

Лапароскопічний доступ дозволяє забезпечити виписку пацієнта вже на 3–4-ту добу після операції. Проте в досліджуваній когорті лапароскопічних резекцій середній показник перебування в стаціонарі становив 5 діб, що практично збігається з термінами госпіталізації після відкритих втручань.

Зазначена тенденція зумовлена не розвитком післяопераційних ускладнень, а нормативно-правовими обмеженнями ПМГ НСЗУ. Впроваджена модель розрахунку вартості пролікованого випадку за системою ДСГ передбачає застосування понижуючого коефіцієнта 0,6 для так званих випадків, тривалість яких менша за середню тривалість госпіталізації згідно з відповідною ДСГ (short-stay cases) у межах вищих хірургічних груп (зокрема класу H01). Згідно з цією моделлю фінансування, якщо загальний термін перебування пацієнта у стаціонарі становить менше ніж 5 діб, обсяг фінансового відшкодування автоматично зменшується на 40%. Така тарифікація робить ранню виписку економічно невигідною для медичного закладу.

У відповідності з даними вказаних досліджень, більша тривалість оперативного втручання традиційно вважається недоліком лапароскопічної техніки з погляду економічної ефективності, проте в межах чинної моделі фінансування ПМГ цей чинник не мав вирішального значення. По-перше, чинна система оплати праці медичного персоналу базується на фіксованих тарифних ставках і не передбачає погодинної реімбурсації інтраопераційного часу. По-друге, збільшення тривалості операції в досліджуваній когорті хворих не чинило статистично значущого впливу на частоту та структуру післяопераційних ускладнень.

Проведений аналіз має кілька обмежень, які слід враховувати при інтерпретації результатів. По-перше, дизайн дослідження обмежений одним закладом охорони здоров’я, що може відображати специфіку конкретної операційної бригади та внутрішню структуру локальних витрат закладу.

По-друге, методологія розрахунку базувалася суто на прямих медичних витратах на лікарські засоби, інтраопераційне забезпечення, на оплату праці операційної й анестезіологічної бригад, а також поточні добові витрати на пацієнта в стаціонарі (щоденна вартість роботи лікуючого лікаря, середнього і молодшого медичного персоналу, базове харчування та супутні витрати на нутритивну підтримку).

Поза межами розрахунків залишилися накладні загальнолікарняні витрати (комунальні послуги, енергоносії, логістика), витрати на планові патогістологічні дослідження операційного матеріалу, лабораторні аналізи під час госпіталізації, матеріали анестезіологічного забезпечення, а також довгострокові капітальні витрати на сервісне обслуговування лапароскопічних стійок.

По-третє, оцінка фінансових показників проводилася з позиції надавача медичних послуг, а не системи охорони здоров’я чи суспільства загалом. Через це в аналізі не враховано витрати, пов’язані із втратою працездатності пацієнтами, та витрати, які пацієнт несе самостійно на етапі амбулаторної реабілітації. Нарешті, ретроспективний характер збору даних має ризик системної помилки, зумовленої неповнотою або неточністю окремих записів у медичній документації.

ВИСНОВКИ

Лапароскопічний доступ супроводжується вищими прямими матеріальними витратами (+1128 дол.) через використання дороговартісних одноразових виробів та енергетичних девайсів, тоді як відкриті операції мають більші непрямі медичні витрати (+374 дол.) внаслідок тривалішої госпіталізації та додаткових витрат на післяопераційний догляд.

Чинний тариф НСЗУ (553 дол.) не покриває собівартість жодного з типів втручань. Додатково зменшення реімбурсації на 40% при госпіталізації тривалістю менше ніж 5 діб створює економічний стимул до необґрунтованого подовження стаціонарного лікування, нівелюючи переваги лапароскопії.

Отримані результати свідчать, що наявна модель фінансування стримує впровадження мінімально інвазивних технологій в умовах ДСГ. Вони обґрунтовують необхідність мультицентрових досліджень із оцінкою довгострокового суспільного ефекту лапароскопії та можуть слугувати підґрунтям для перегляду тарифів і коефіцієнтів ДСГ НСЗУ.

При підготовці рукопису штучний інтелект не використовувався.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кабінет Міністрів України (2025). Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2026 році: Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2025 р. № 1808. База даних «Законодавство України». zakon.rada.gov.ua/laws/show/1808-2025-%D0%BF#Text. [Kabinet Ministriv Ukrainy (2025). Deiaki pytannia realizatsii prohramy derzhavnykh harantii medychnoho obsluhovuvannia naselennia u 2026 rotsi: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 31 hrudnia 2025 r. № 1808. Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrainy». Ukrainian.].

2. Wabitsch, S., Kästner, A., Haber, P. K., Feldbrügge, L., Winklmann, T., Werner, S., … Schmelzle, M. (2019). Laparoscopic versus open hemihepatectomy—a cost analysis after propensity score matching. Langenbeck’s Archives of Surgery, 404(4), 469–475. doi: 10.1007/s00423-019-01790-1.

3. Abu Hilal, M., Di Fabio, F., Syed, S., Wiltshire, R., Dimovska, E., Turner, D., Primrose, J. N., … Pearce, N. W. (2013). Assessment of the financial implications for laparoscopic liver surgery: A single-centre UK cost analysis for minor and major hepatectomy. Surgical Endoscopy, 27(7), 2542–2550. doi: 10.1007/s00464-012-2779-1.

4. Fretland, Å. A., Dagenborg, V. J., Bjørnelv, G. M. W., Kazaryan, A. M., Kristiansen, R., Fagerland, M. W., … Edwin, B. (2018). Laparoscopic versus open resection for colorectal liver metastases: The OSLO-COMET randomized controlled trial. Annals of Surgery, 267(2), 199–207. doi: 10.1097/SLA.0000000000002353.

5. Schmelzle, M., Krenzien, F., Schöning, W., & Pratschke, J. (2020). Laparoscopic liver resection: Indications, limitations, and economic aspects. Langenbeck’s Archives of Surgery, 405(6), 725–735. doi: 10.1007/s00423-020-01918-8.

6. Cannon, R. M., Scoggins, C. R., Callender, G. G., Quillo, A., McMasters, K. M., & Martin, R. C. (2013). Financial comparison of laparoscopic versus open hepatic resection using deviation-based cost modeling. Annals of Surgical Oncology, 20(9), 2887–2892. doi: 10.1245/s10434-013-2993-7.

7. Halls, M. C., Alseidi, A., Berardi, G., Cipriani, F., Van der Poel, M., Davila, D., … Abu Hilal, M. (2019). A comparison of the learning curves of laparoscopic liver surgeons in differing stages of the IDEAL paradigm of surgical innovation: Standing on the shoulders of pioneers. Annals of Surgery, 269(2), 221–228. doi: 10.1097/SLA.0000000000002996.

8. Tomassini, F., Scuderi, V., Colman, R., Vivarelli, M., Montalti, R., & Troisi, R. I. (2016). The single surgeon learning curve of laparoscopic liver resection: A continuous evolving process through stepwise difficulties. Medicine, 95(43), e5138. doi: 10.1097/MD.0000000000005138.

9. Rahbari, N. N., Elbers, H., Koch, M., Vogler, P., Striebel, F., Bruckner, T., … Weitz, J. (2014). Randomized clinical trial of stapler versus clamp-crushing transection in elective liver resection. British Journal of Surgery, 101(3), 200–207. doi: 10.1002/bjs.9387.

10. Schemmer, P., Bruns, H., Weitz, J., Schmidt, J., & Büchler, M. W. (2008). Liver transection using vascular stapler: A review. HPB, 10(4), 249–252. doi: 10.1080/13651820802166930.

11. Cosic, L., Ma, R., Churilov, L., Debono, D., Nikfarjam, M., Christophi, C., … Weinberg, L. (2019). The financial impact of postoperative complications following liver resection. Medicine, 98(27), e16054. doi: 10.1097/MD.0000000000016054.

12. Wakabayashi, G., & Tanabe, M. (2020). ILLS 2019 and the development of laparoscopic liver resection in Japan. Journal of Hepato-Biliary-Pancreatic Sciences, 27(1), 1–2. doi: 10.1002/jhbp.703.

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code