Кардіоваскулярні ускладнення сучасної терапії в онкогематології: роль кардіолога в мультидисциплінарному веденні пацієнтів

DOI: 10.32471/clinicaloncology.2663-466X.36744

За ініціативи Всеукраїнської асоціації кардіологів України та Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини ім. академіка М.Д. Стражеска» НАМН України» 22 вересня 2026 р. в Києві розпочав роботу XXVII Національний конгрес кардіологів України, який проходив в очному та онлайн-форматах. Програма охоплювала широкий спектр сучасних питань кардіології — від аритмології, серцевої недостатності та артеріальної гіпертензії до профілактики, коморбідних станів і нових напрямів кардіоонкології. Одним із важливих напрямів сучасної кардіології є кардіоонкологія, що формується на перетині кардіології та онкології й набуває особливого значення в умовах стрімкого розвитку сучасних протипухлинних технологій. Розширення можливостей таргетної терапії, імунотерапії, клітинних технологій та трансплантації дозволяє досягати кращого контролю онкологічних захворювань, водночас висуваючи нові вимоги до оцінки та контролю серцево-судинних ризиків.

Саме цій проблематиці була присвячена доповідь «Онкогематологія та кардіоваскулярні ускладнення: мультидисцип­лінарний підхід в еру нових стратегій лікування», яку представила завідувачка науково-дослідного відділення хімієтерапії гемобластозів та ад’ювантних методів лікування Національного інституту раку, докторка медичних наук, професорка Ірина Анатоліївна Крячок.

Сучасна онкогематологія — це наука, спрямована не лише на досягнення ремісії та вилікування онкологічного захворювання, а й на збереження якості та повноцінності життя пацієнтів. Сьогодні галузь переживає принципову зміну парадигми лікування: у центрі уваги перебуває не тільки конт­роль захворювання, а й довгострокове здоров’я пацієнта, його функціональний стан та якість життя після завершення терапії. Згідно з даними Національного канцер-реєстру України, станом на 2024 р. в Україні зареєстрований 63 881 пацієнт з онкогематологічними захворюваннями. Серед них — 24 776 пацієнтів із лейкеміями, 18 470 — із неходжкінськими лімфомами, 15 628 — із лімфомою Ходжкіна та 5007 — із множинною мієломою [1]. Сучасні можливості діагностики та лікування дають змогу досягати високих показників виживаності: знач­ну частину гематологічних злоякісних захворювань сьогодні можна успішно лікувати, а для окремих нозологій — досягати тривалої ремісії та фактичного вилікування.

Показовим прикладом трансформації терапевтичних підходів є хронічна лімфоцитарна лейкемія (ХЛЛ) — одна з найпоширеніших лімфопроліферативних хвороб, на яку припадає близько 30% усіх випадків лейкемій. За останні 50 років лікування ХЛЛ пройшло значний шлях еволюції — від традиційної хімієтерапії до сучасної таргетної терапії, спрямованої безпосередньо на ключові молекулярні механізми розвитку патології. Розробка новітніх препаратів дозволила суттєво змінити природний перебіг ХЛЛ, підвищити ефективність терапії та покращити прогноз для пацієнтів. Уже у 2020 р. наукова спільнота активно обговорювала питання, чи може сучасна терапія не лише забезпечувати тривалий контроль захворювання, а й потенційно сприяти його виліковуванню в окремих категорій пацієнтів.

Водночас зміна терапевтичної парадигми в онкогематології означає не лише появу нових можливостей лікування, а й зміну спектра потенційних токсичних ефектів. Якщо традиційна хімієтерапія асоціюється насамперед із добре відомою кардіотоксичністю, то сучасні таргетні та імуноопосередковані методи лікування мають власний профіль кардіоваскулярних ускладнень, який потребує особливої уваги. Кардіотоксичні ефекти протипухлинної терапії можуть виникати в різні терміни — від гострих і ранніх відтермінованих до пізніх проявів. Вони також відрізняються за ступенем оборотності — від потенційно оборотних до необоротних пошкоджень. Одним із найбільш характерних проявів є порушення скоротливої функції міокарда, яке в окремих випадках може супроводжуватися прогресуванням дегенеративної кардіоміопатії та розвитком лівошлуночкової серцевої недостатності. Серед класичних протипухлинних препаратів, здатних спричиняти кардіоваскулярні ускладнення, особливе місце посідають антрацикліни, алкілюючі агенти та препарати платини. До препаратів із потенційною кардіотоксичністю також належать деякі інші хімієтерапевтичні засоби, зокрема вінбластин. Саме ці лікарські засоби традиційно розглядаються як важливі причини кардіотоксичності в онкологічній практиці. Однак із розвит­ком онкогематології спектр терапевтичних можливостей суттєво розширився. На зміну класичній хімієтерапії поступово прийшли сучасні методи лікування — моноклональні антитіла, імунотерапія, інгібітори білка, що регулює запрограмовану загибель клітин (B-cell lymphoma 2 — BCL-2), інгібітори BTK, протеасом, а також клітинна терапія Т-лімфоцитами з химерним антигенним рецептором (Chimeric Antigen Receptor T-cell therapy — CAR-T) (рис. 1).

Рис. 1. Протипухлинні препарати асоційовані з потенційною кардіотоксичністю

Важливе місце в сучасному лікуванні онкогематологічних захворювань посідають моноклональні антитіла. Одним із найвідоміших представників цього класу є ритуксимаб, який застосовується вже понад 20 років і широко призначається не лише в онкогематології. Ритуксимаб не характеризується прямою вираженою токсичною дією на серцево-судинну систему. Водночас кардіоваскулярні прояви можуть виникати під час або безпосередньо після інфузії препарату та бути пов’язаними з імуноопосередкованими інфузійними реакціями. Саме тому під час введення препарату важливим є ретельний моніторинг стану пацієнта. Показовими є результати масштабного рандомізованого дослідження GELA LNH-98.5, проведеного серед пацієнтів літнього віку з дифузною великоклітинною В-клітинною лімфомою (diffuse large B-cell lymphoma — DLBCL). У дослідженні порівнювали режим R-CHOP, до якого додавали ритуксимаб, з класичною схемою хімієтерапії CHOP. Загальна частота серцево-судинних подій становила 47% у групі R-CHOP проти 35% у групі CHOP. Різниця переважно була зумовлена серцево-судинними подіями I ступеня — 24 проти 13% відповідно. Водночас частота серцевої токсичності III–IV ступеня була однаковою — 8 проти 8%. Серцева недостатність або дисфункція лівого шлуночка III–IV ступеня відмічалася, відповідно, у 18 та 19% пацієнтів. Отже, додавання ритуксимабу супроводжувалося підвищенням загальної частоти зареєстрованих серцево-судинних подій приблизно на 12%, причому переважно йшлося про події легкого ступеня. Тяжкі кардіоваскулярні ускладнення виникали значно рідше. Водночас у пацієнтів, які отримували ритуксимаб, описували окремі порушення серцевого ритму, зокрема надшлуночкові аритмії та тахікардію [2].

Окрему проблему становить застосування інгібіторів ICI, зокрема препаратів, спрямованих на PD-1/PD-L1-сигнальний шлях. Їх використання стало важливим проривом у лікуванні багатьох злоякісних новоутворень. Водночас механізм дії імунотерапії, що передбачає блокаду ICI із подальшою надмірною активацією Т-клітин, зокрема CD8⁺-лімфоцитів, у певних пацієнтів може призводити до розвитку імуно­опосередкованого пошкодження міокарда. Крім того, спектр кардіоваскулярних ускладнень, пов’язаних із застосуванням ICI, є значно ширшим, ніж лише міокардит. Він може включати порушення атріовентрикулярної провідності, блокади ніжок пучка Гіса, різні порушення ритму, гостру серцеву недостатність, перикардит, а рідше — гострий коронарний синдром і васкуліти. Особливу увагу слід приділяти не лише частоті цих ускладнень, а насамперед їхній клінічній тяжкості. За даними великого дослідження NCI-CTEP, яке охопило майже 6925 пацієнтів, котрі отримували терапію ICI, частота пов’язаних з ICI серйозних несприятливих серцево-судинних подій (ICI-related MACE) становила близько 0,6%. При цьому 77,5% таких подій мали тяжкість ≥III ступеня. Міокардит становив близько 45% усіх ICI-related MACE, а летальність серед осіб із міокардитом досягала 22,5%. Важливо також, що у близько 65% пацієнтів із міокардитом одночасно відмічалися інші імуноопосередковані небажані явища, причому у 83% випадків було зареєстровано більше 1 такого ускладнення [3]. Хоча кардіоваскулярна токсичність ICI трапляється відносно рідко, вона характеризується потенційно високою клінічною тяжкістю та значним ризиком несприятливих наслідків. Серед тяжких кардіоваскулярних ускладнень переважно реєструють міокардит, який може супроводжуватися порушеннями провідності, аритміями та розвитком серцевої недостатності. Саме тому застосування ICI потребує особливої уваги з боку кардіологів та онкологів і достатньої обізнаності щодо можливих проявів імуноопосередкованої кардіотоксичності.

Ще одним важливим класом лікарських засобів у сучасній онкогематології є інгібітори BTK, зокрема ібрутиніб та акалабрутиніб. Ці препарати широко застосовують, зокрема в лікуванні ХЛЛ. Одним із перших представників цього класу був ібрутиніб, саме із застосуванням якого було детально описано характерний спектр кардіоваскулярної токсичності. Механізми кардіоваскулярних побічних ефектів BTK-інгібіторів можуть бути пов’язані не лише з пригніченням основної терапевтичної мішені — BTK, а й із впливом на інші, нецільові молекулярні мішені. Зокрема, значення можуть мати інгібування кіназ родини TEC, PI3K / AKT-сигнального шляху та інших молекулярних механізмів, здатних впливати на електрофізіологічні властивості передсердь, судинний тонус і регуляцію серцево-судинної системи. Найбільш характерними кардіоваскулярними ускладненнями терапії ібрутинібом є фібриляція та тріпотіння передсердь, а також артеріальна гіпертензія. Окрім цього, хоча й рідше, можуть виникати інші надшлуночкові аритмії, шлуночкові порушення ритму, серцева недостатність і в поодиноких випадках — раптова серцева смерть.

Згідно з сучасними рекомендаціями Національної мережі багатопрофільних онкологічних закладів США (National Comprehensive Cancer Network — NCCN) [4], сучасна терапія ХЛЛ поступово зміщується від традиційних хімієтерапевтичних режимів до таргетних препаратів (рис. 2). Зокрема, серед пріоритетних варіантів терапії представлені інгібітори BTK — акалабрутиніб та занубрутиніб, а також комбінації на основі венетоклаксу й анти-CD20-антитіл. Тобто роль стандартної хімієімунотерапії поступово звужується, тоді як таргетна терапія посідає провідне місце в лікуванні більшості пацієнтів із ХЛЛ. Особливо важливим це є для осіб із несприятливими цитогенетичними характеристиками, зокрема del(11q), del(17p), та складним каріотипом, для яких вибір ефективної таргетної стратегії має принципове значення.

Рис. 2. Сучасна світова практика: лікування ХЛЛ зміщується до нехімієтерапевтичних засобів

Варто зазначити, що ібрутиніб був першим представником цього класу, який продемонстрував високу ефективність у лікуванні ХЛЛ, але водночас саме з його застосуванням було пов’язано виявлення характерного профілю кардіоваскулярної токсичності. Це стало одним із факторів, що стимулювали розроблення препаратів наступного покоління — більш селективних BTK-інгібіторів, зокрема акалабрутинібу та занубрутинібу. Показовими в цьому контексті є результати рандомізованого дослідження ELEVATE-RR, у якому порівнювали акалабрутиніб з ібрутинібом у пацієнтів із раніше лікованим ХЛЛ високого ризику. У дослідження було залучено 583 пацієнтів. За результатами аналізу, частота фібриляції або тріпотіння передсердь була нижчою при застосуванні акалабрутинібу — 9,4 проти 16,0% для ібрутинібу. Аналогічна тенденція відзначалася щодо артеріальної гіпертензії: 9,4 проти 23,2% відповідно [5]. Так, поява більш селективних BTK-інгібіторів стала важливим кроком у напрямі збереження протипухлинної ефективності при потенційному зниженні кардіоваскулярного ризику.

Іншим важливим представником сучасної таргетної терапії є венетоклакс. На відміну від ібрутинібу, венетоклакс не належить до препаратів із вираженою, характерною кардіотоксичністю. Водночас це не означає повної відсутності серцево-судинних ризиків. Дані останніх досліджень свідчать, що серцево-судинні події під час терапії венетоклаксом можуть мати клінічне значення, особливо у пацієнтів із гострим мієлоїдним лейкозом (ГМЛ) та високим вихідним кардіоваскулярним ризиком. Показовими є результати багатоцентрової когортної роботи, опублікованої у «JACC: Advances» у 2026 р. Аналізом було охоплено 1012 пацієнтів із ГМЛ, які отримували комбінацію гіпометилювальних агентів (Hypomethylating agents — HMA) та венетоклаксу в 6 медичних центрах США протягом 2017–2024 рр. Результати свідчать, що близько 20% пацієнтів перенесли принаймні 1 серйозну несприятливу серцево-судинну подію — MACE. Кумулятивна частота MACE протягом 12 міс становила 17%, а медіана часу до розвитку першої події — близько 120 днів від початку терапії. При цьому серцево-судинні події траплялися не так часто, у близько 6% хворих [6].

Однією з найбільш значущих інновацій сучасної онкогематології стала CAR-T-клітинна терапія — напрям клітинної імунотерапії, що активно розвивається та суттєво змінив підходи до лікування низки гематологічних злоякісних захворювань. На відміну від традиційної хімієтерапії, CAR-T-терапія ґрунтується на генетичній модифікації власних Т-лімфоцитів пацієнта, які після введення розпізнають пухлинні клітини та активують протипухлинну імунну відповідь. У певних категорій осіб цей підхід дає змогу досягати глибоких відповідей і забезпечувати тривалий контроль захворювання. Водночас CAR-T-клітинна терапія супроводжується специфічним спектром токсичних проявів. На відміну від багатьох традиційних протипухлинних препаратів, її кардіотоксичність переважно не зумовлена прямим дозозалежним пошкодженням кардіоміоцитів. Одним із основних механізмів розвитку серцево-судинних ускладнень є синдром вивільнення цитокінів (cytokine release syndrome — CRS). CRS виникає внаслідок активації CAR-T-клітин та інших компонентів імунної системи з масивним вивільненням прозапальних медіаторів, зокрема інтерлейкіну (IL)-6, IL-1, фактора некрозу пухлини-альфа (Tumor necrosis factor-alfa — TNF-α), інтерферону-гамма (Interferon gamma — IFN-γ) та інших цитокінів. Їх системна дія зумовлює виражену запальну реакцію та ендотеліальну дисфункцію, що супроводжується вазодилатацією та підвищенням проникності капілярів. Наслідком може бути розвиток артеріальної гіпотензії, порушень мікроциркуляції та гемодинамічної нестабільності, що, своєю чергою, підвищує навантаження на міокард і може зумовлювати виникнення серцево-судинних ускладнень (рис. 3).

Рис. 3. CAR-T-клітинна терапія

Перші дослідження кардіоваскулярної безпеки CAR-T-клітинної терапії, проведені на етапі її активного впровадження в клінічну практику, виявили, що одним із найбільш характерних токсичних проявів є CRS. Одним із ключових досліджень у цьому напрямі стала робота R.M. Alvi та співавт., опублікована в «Journal of the American College of Cardiology» у 2019 р., до якої було залучено 137 пацієнтів, які отримували CAR-T-клітинну терапію. CRS розвинувся у 59% хворих, причому у 39% він мав ступінь ≥II. Серед пацієнтів, яким проводили визначення рівня тропоніну, його підвищення зафіксовано у 54% випадків. Зниження фракції викиду лівого шлуночка було виявлено у 28% пацієнтів із підвищеним рівнем тропоніну. Загалом кардіотоксичність зареєстровано у 12% пацієнтів. Серед серцево-судинних подій відзначали 6 летальних випадків, 6 випадків декомпенсованої серцевої недостатності та 5 епізодів аритмій. Важливо, що розвиток кардіоваскулярних ускладнень асоціювався насамперед із тяжкістю CRS [7]. Подібні результати були отримані й в іншому дослідженні, що охопило 145 дорослих пацієнтів, які отримували CAR-T-клітинну терапію. CRS розвинувся у близько 72% хворих. Тяжкі кардіальні ускладнення були зареєстровані у 21% випадків; загалом повідомлялося про 42 великі MACE у 31 пацієнта, включно з 2 летальними випадками [8]. Тобто накопичені на ранніх етапах застосування CAR-T-терапії дані свідчили про чіткий зв’язок між тяжкістю CRS та ризиком серцево-судинних ускладнень.

Ще одним важливим напрямом сучасної онкогематології є ТГСК. Метод має понад 50-річну історію, а в Україні його використання поступово розширюється. За даними, наведеними в доповіді, на момент виступу трансплантацію проводили вже 13 центрів в Україні, з яких 4 виконували алогенну трансплантацію. Кардіоваскулярна токсичність у пацієнтів, які проходять ТГСК, значною мірою пов’язана не лише безпосередньо з трансплантацією, а й із сумарним кардіотоксичним навантаженням протипухлинного лікування. Тому ризик серцево-судинних ускладнень можна певною мірою прогнозувати, враховуючи попередню терапію пацієнта, застосовані препарати та їхні дози. Одним із ключових факторів є попередня протипухлинна терапія. Зокрема, застосування антрациклінів може призводити до розвитку дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності, тоді як променева терапія, особливо опромінення середостіння, асоціюється з розвитком ішемічної хвороби серця, ураженням клапанного апарату та перикардіальними ускладненнями. Окреме значення має режим кондиціювання, який перед трансплантацією передбачає застосування високих доз хімієтерапевтичних препаратів. Зокрема, високодозовий циклофосфамід може спричиняти гостру кардіотоксичність; за даними Європейського товариства кардіологів (European Society of Cardiology — ESC), його серцево-судинна токсичність особливо зростає при застосуванні доз >140 мг/кг маси тіла перед трансплантацією. Мелфалан також асоціюється з розвитком аритмій та серцевої недостатності. Водночас ризик серцево-судинних ускладнень визначається не лише безпосередньою токсичністю хімієтерапії. Ранній посттрансплантаційний період супроводжується додатковими факторами навантаження на серцево-судинну систему — сепсисом і системним запаленням, електролітними порушеннями, анемією та нирковою дисфункцією. У сукупності ці чинники можуть зумовлювати розвиток або декомпенсацію серцево-судинних захворювань.

Важливі дані щодо серцево-судинних ускладнень після ТГСК отримано у великому багатоцентровому дослідженні з охопленням 3354 дорослих пацієнтів, яким виконували аутологічну або алогенну ТГСК. У дослідженні виявлено, що серцево-судинні події можуть виникати вже на ранніх етапах після трансплантації. Протягом перших 100 днів серцево-судинні події реєстрували у близько 4,1% пацієнтів, а протягом 5 років їхня кумулятивна частота зростала до 13,9%. Найчастішим серцево-судинним ускладненням була фібриляція або тріпотіння передсердь: її частота становила 2,6% протягом перших 100 днів та зростала до 6,8% протягом 5 років. Другим за частотою ускладненням була серцева недостатність — 1,1% протягом перших 100 днів та 5,4% через 5 років. При цьому ризик відрізнявся залежно від типу трансплантації. Через 5 років серцево-судинні події виникали у 16,4% пацієнтів після алогенної ТГСК порівняно з 12,1% після аутологічної ТГСК; ця різниця була статистично значущою (p=0,002). Так, отримані результати свідчать, що серцево-судинні ускладнення після ТГСК не обме­жуються раннім посттрансплантаційним періодом, а їхня частота продовжує зростати протягом наступних років [9].

Відповідно до рекомендацій ESC, ведення пацієнтів із кардіоваскулярною токсичністю протипухлинної терапії має ґрунтуватися на мультидисциплінарному підході [10]. До ухвалення клінічних рішень мають бути залучені гематолог або онколог, кардіолог чи кардіоонколог, а за потреби — інші профільні спеціалісти. Така взаємодія дає змогу одночасно контролювати онкологічне захворювання та мінімізувати ризик прогресування серцево-судинного ураження. Першим етапом є оцінка тяжкості та характеру кардіоваскулярної токсичності. Враховують клінічний стан пацієнта, частоту серцевих скорочень, артеріальний тиск і сатурацію кисню. Проводять електрокардіографію (ЕКГ), визначають рівні тропоніну та натрійуретичних пептидів, оцінюють функцію серця за допомогою ехокардіографії, а також контролюють електроліти та показники функції нирок, зокрема рівень креатиніну. Наступним кроком є визначення типу серцево-судинного ураження. Необхідно оцінити функцію лівого шлуночка та наявність серцевої недостатності, порушень ритму, артеріальної гіпертензії, ішемічного ураження міокарда, а також перикардіальних ускладнень. Такий підхід дозволяє визначити не лише факт кардіотоксичності, а й конкретний її клінічний фенотип та тяжкість.

Після цього рішення щодо подальшої протипухлинної терапії ухвалюється спільно онкологом або гематологом та кардіологом / кардіоонкологом. Залежно від тяжкості ускладнення, типу протипухлинного препарату та необхідності продовження онкологічного лікування можливі різні стратегії: продовження терапії під ретельним кардіологічним наглядом, тимчасове її призупинення, модифікація режиму або дози, заміна препарату чи в разі тяжкої токсичності припинення причинної терапії. Важливо, що виявлення невеликих або субклінічних змін не означає автоматичної необхідності припинення протипухлинного лікування. Рішення має бути індивідуальним і залежати від типу лікарського засобу, вираженості кардіоваскулярного ураження, динаміки показників та онкологічної необхідності продовження терапії.

Специфічна тактика лікування кардіотоксичності залежить від класу протипухлинного препарату, оскільки різні сучасні терапевтичні засоби мають відмінні механізми розвитку серцево-судинних ускладнень. Особливої уваги потребують інгібітори ICI, зокрема пембролізумаб, оскільки одним із найбільш серйозних, хоча й рідкісних ускладнень імунотерапії, є ICI-асоційований міокардит. Одним із ключових практичних завдань є своєчасне розпізнавання міокардиту. За підозри на це ускладнення необхідно припинити введення ICI та провести невідкладну кардіологічну оцінку. Вона включає моніторинг ЕКГ і серцевого ритму, визначення рівня тропоніну, оцінку функції серця та проведення необхідних додаткових досліджень відповідно до клінічної ситуації. Пацієнти з підозрою на клінічно значущий міокардит потребують госпітального спостереження та мультидисциплінарного ведення. 2025 ESC Guidelines рекомендують при підтвердженому ICI-асоційованому міокардиті як терапію першої лінії високі дози глюкокортикостероїдів. При нетяжкому перебігу рекомендується внутрішньовенний метилпреднізолон у дозі 500–1000 мг/добу протягом 3 днів із подальшим поступовим переходом на пероральний преднізолон. При тяжкому перебігу рекомендований внутрішньовенний метилпреднізолон 7–14 мг/кг/добу протягом 3 днів, після чого — перехід на дозу близько 1 мг/кг/добу з подальшим поступовим зниженням. Якщо протягом 24–48 год на тлі терапії кортикостероїдами не фіксується належної відповіді, необхідно розглянути терапію другої лінії імуносупресії. Серед можливих варіантів у 2025 ESC Guidelines зазначено мікофенолату мофетил, антитимоцитарний глобулін (ATG), абатацепт та алемтузумаб; вибір терапії має здійснюватися індивідуально із залученням спеціалізованого мультидисциплінарного центру [11].

Окремої уваги потребують пацієнти, які отримують інгібітори BTK, зокрема ібрутиніб та акалабрутиніб. Перед початком та під час терапії важливо контролювати артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень і серцевий ритм, а також оцінювати симптоми, які можуть свідчити про розвиток аритмії. Якщо антикоагуляція показана, можуть застосовуватися прямі пероральні антикоагулянти, зокрема апіксабан, однак вибір препарату та його дози потребує індивідуальної оцінки з урахуванням функції нирок, кількості тромбоцитів, ризику кровотечі та супутньої терапії. У пацієнтів, які отримують BTK-інгібітори, це особливо важливо через підвищений ризик кровотеч, пов’язаний із порушенням функції тромбоцитів. Необхідно також ретельно оцінювати лікарські взаємодії. Ібрутиніб метаболізується за участю CYP 3A4 та взаємодіє з препаратами, які впливають на цю систему. Тому застосування таких засобів, як верапаміл, дилтіазем та аміодарон, потребує особливої обережності та перевірки потенційних взаємодій. У разі розвитку клінічно значущої або рецидивної аритмії рішення щодо подальшої тактики має ухвалюватися спільно гематологом / онкологом і кардіологом або кардіоонкологом. Залежно від тяжкості ускладнення та онкологічної ситуації можна розглядати корекцію дози або тимчасове призупинення BTK-інгібітора, а в окремих випадках — перехід на препарат з іншим профілем серцево-судинної безпеки.

Після завершення протипухлинної терапії пацієнт потребує подальшого тривалого спостереження у гематолога та онколога. Під час клінічного спостереження необхідно звертати увагу на появу задишки, периферичних набряків, болю або дискомфорту в грудній клітці, серцебиття, епізодів синкопе чи пресинкопе. Також контролюють артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень та масу тіла. Лабораторний моніторинг може включати визначення тропоніну та натрій­уретичних пептидів, а також оцінку функції нирок і електролітного балансу — насамперед рівнів креатиніну, калію та магнію. До інструментальних методів спостереження належать ЕКГ та ехокардіографія з оцінкою функції лівого шлуночка. За наявності порушень ритму або відповідних симптомів може бути показане тривале амбулаторне моніторування ЕКГ (Холтер).

Отже, сучасна онкогематологія поступово переходить від традиційної хімієтерапії до принципово нової моделі лікування, яка включає таргетну терапію, імунотерапію, CAR-T-клітинні технології та ТГСК. Ці підходи дали змогу суттєво покращити результати лікування багатьох онкогематологічних захворювань, однак водночас сформували новий спектр потенційних кардіоваскулярних ускладнень. У зв’язку з цим сучасна модель онкогематологічної допомоги має ґрунтуватися на тісній мультидисциплінарній взаємодії гематолога, онколога, кардіолога та за потреби — кардіоонколога. Кардіологічна допомога має бути інтегрованою на всіх етапах лікування — від оцінки вихідного серцево-судинного ризику та проведення профілактичних заходів до раннього виявлення й лікування кардіотоксичності та подальшого довготривалого спостереження. Такий підхід дає змогу не лише знизити ризик серцево-судинних ускладнень, а й забезпечити максимально безпечне проведення протипухлинної терапії без необґрунтованого переривання ефективного лікування.

Підготувала Ірина Неміш

Список використаної літератури

1. Федоренко, З. П., Сумкіна, О. В., & Горох, Є. Л. (2025). Рак в Україні, 2023–2024: захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби. Бюлетень Національного канцер-реєстру України, № 26. Київ. http://www.ncru.inf.ua/publications/BULL_26/index.htm. [Fedorenko, Z. P., Sumkina, O. V., & Horokh, Ye. L. (2025). Rak v Ukrayini, 2023–2024: zakhvoryuvanistʹ, smertnistʹ, pokaznyky diyalʹnosti onkolohichnoyi sluzhby. Byuletenʹ Natsionalʹnoho kantser-reyestru Ukrayiny, № 26. Kyiv. http://www.ncru.inf.ua/publications/BULL_26/index.htm. Ukrainіan.].
2. Coiffier, B., Lepage, E., Brière, J., Herbrecht, R., Tilly, H., Bouabdallah, R., … Gisselbrecht, C. (2002). CHOP chemotherapy plus rituximab compared with CHOP alone in elderly patients with diffuse large-B-cell lymphoma. New England Journal of Medicine, 346(4), 235–242. doi: 10.1056/NEJMoa011795.
3. Naqash, A. R., Moey, M. Y. Y., Tan, X.-W. C., Laharwal, M., Hill, V., Moka, N., … Sharon, E. (2022). Major adverse cardiac events with immune checkpoint inhibitors: A pooled analysis of trials sponsored by the National Cancer Institute-Cancer Therapy Evaluation Program. Journal of Clinical Oncology, 40(29), 3439–3452. doi: 10.1200/JCO.22.00369.
4. National Comprehensive Cancer Network (2024). NCCN Clinical Practice Guidelines in Oncology: Chronic Lymphocytic Leukemia/Small Lymphocytic Lymphoma (Version 3.2024). Plymouth Meeting, PA: National Comprehensive Cancer Network. http://www.nccn.org/professionals/physician_gls/pdf/cll.pdf.
5. Byrd, J. C., Hillmen, P., Ghia, P., Kater, A. P., Chanan-Khan, A., Furman, R. R., … Jurczak, W. (2021). Acalabrutinib versus ibrutinib in previously treated chronic lymphocytic leukemia: Results of the first randomized phase III trial. Journal of Clinical Oncology, 39(31), 3441–3452. doi: 10.1200/JCO.21.01210.
6. Filimon, S., Ghamari, A., Vakilpour, A., Patel, R., Achar, R., Akhter, N., … Scherrer-Crosbie, M. (2026). Cardiovascular events in patients with acute myeloid leukemia treated with venetoclax: A multicenter cohort study. JACC: Advances, 5(6, Part 2), 102821. doi: 10.1016/j.jacadv.2026.102821.
7. Alvi, R. M., Frigault, M. J., Fradley, M. G., Jain, M. D., Mahmood, S. S., Awadalla, M., … Neilan, T. G. (2019). Cardiovascular events among adults treated with chimeric antigen receptor T-cells (CAR-T). Journal of the American College of Cardiology, 74(25), 3099–3108. doi: 10.1016/j.jacc.2019.10.038.
8. Lefebvre, B., Kang, Y., Smith, A. M., Frey, N. V., Carver, J. R., & Scherrer-Crosbie, M. (2020). Cardiovascular effects of CAR T cell therapy: A retrospective study. JACC: CardioOncology, 2(2), 193–203. doi: 10.1016/j.jaccao.2020.04.012.
9. Vasbinder, A., Hoeger, C. W., Catalan, T., Anderson, E., Chu, C., Kotzin, M., … Hayek, S. S. (2023). Cardiovascular events after hematopoietic stem cell transplant: Incidence and risk factors. JACC: CardioOncology, 5(6), 821–832. doi: 10.1016/j.jaccao.2023.07.007.
10. Lyon, A. R., López-Fernández, T., Couch, L. S., Asteggiano, R., Aznar, M. C., Bergler-Klein, J., … van der Pal, H. J. H. (2022). 2022 ESC Guidelines on cardio-oncology developed in collaboration with the European Hematology Association (EHA), the European Society for Therapeutic Radiology and Oncology (ESTRO) and the International Cardio-Oncology Society (IC-OS). European Heart Journal, 43(41), 4229–4361. doi: 10.1093/eurheartj/ehac244.
11. Schulz-Menger, J., Collini, V., Gröschel, J., Adler, Y., Brucato, A., Christian, V., … Imazio, M. (2025). 2025 ESC Guidelines for the management of myocarditis and pericarditis. European Heart Journal, 46(40), 3952–4041. doi: 10.1093/eurheartj/ehaf192.

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code