Терапевтичний підхід при пухлинах гортані та глотки: від традиційних методів до імунотерапії

DOI: 10.32471/clinicaloncology.2663-466X.36504

Одержано 21.07.2026

Прийнято до друку 3.08.2026

Пухлини гортані та глотки становлять значну частку у структурі плоскоклітинних карцином голови та шиї (Head and Neck Squamous Cell Carcinoma — HNSCC) [1]. Локалізація злоякісних новоутворень у ділянках, що відповідають за життєво важливі функції (дихання, фонацію та ковтання), зумовлює суттєве зниження якості життя пацієнтів.

На сьогодні стандартизовані підходи до лікування, що включають хірургічне втручання, променеву та хімієтерапію, залишаються визначальними у клінічній практиці. Проте, незважаючи на мультимодальний характер лікування, прогноз при розвитку локальних рецидивів, регіонарних або віддалених метастазів залишається незадовільним. Підвищення ефективності терапії при прогресуванні захворювання стимулювало інтенсивний пошук інноваційних системних методів впливу, зокрема імунотерапевтичних стратегій. Одним із найбільш перспективних напрямів стало таргетування імунних контрольних точок, зокрема блокада осі PD-1 / PD-L1, що дозволяє нівелювати механізми імунної супресії, притаманні мікрооточенню пухлини.

Фундаментальним стало дослідження KEYNOTE-048, яке встановило нові стандарти терапії першої лінії. У цьому рандомізованому дослідженні при застосуванні пембролізумабу (як монотерапії або в комбінації з хімієтерапією) виявлено переваги в загальній виживаності порівняно з режимом EXTREME, особливо у пацієнтів із високим показником експресії PD-L1 (CPS ≥20) [2].

Також вагомим є дослідження CheckMate-141, у якому ніволумаб зумовив значущу перевагу в загальній виживаності порівняно з терапією за вибором лікаря у пацієнтів із платинорезистентним рецидивним або метастатичним HNSCC [3]. Блокада осі PD-1 / PD-L1 дозволяє ефективно долати механізми імунної супресії, притаманні мікрооточенню пухлин гортані та гортаноглотки, відкриваючи нові горизонти для персоналізованої онкологічної допомоги.

Оцінка експресії PD-L1 за допомогою показника CPS стала критично важливим інструментом для стратифікації пацієнтів при призначенні імунотерапії в першій лінії лікування рецидивної або метастатичної HNSCC. На відміну від індексу пропорції пухлини (Tumor Proportion Score — TPS), CPS інтегрує в аналіз не лише пухлинні клітини, а й імунні клітини мікрооточення (лімфоцити, макрофаги), що дає більш цілісне уявлення про імунологічний статус пухлини. Високий рівень CPS (згідно з протоколами KEYNOTE-048, зазвичай CPS ≥20) є обґрунтованим предиктором вищої клінічної відповіді на застосування інгібіторів PD-1. Такий рівень CPS дозволяє оптимізувати вибір терапевтичної стратегії та уникнути призначення неефективного лікування хворим.

Застосування ICI супроводжується ризиком розвитку специфічних імуноопосередкованих небажаних явищ (immune-related adverse events — irAE). Оскільки механізм дії цих препаратів ґрунтується на активації імунної системи, побічні ефекти можуть уражувати будь-який орган, імітуючи аутоімунні захворювання.

На відміну від цитотоксичної хімієтерапії, імунотерапія може спричинити ускладнення з боку практично всіх систем організму, проте найчастіше фіксуються такі порушення:

1. Дерматологічні: найпоширеніші (дерматити, вітиліго, свербіж), зазвичай розвиваються на ранніх етапах лікування.

2. Гастроентерологічні: найбільш клінічно значущим є імуно­опосередкований коліт, який потребує негайної діагностики та втручання для запобігання перфорації кишечнику.

3. Ендокринні: часто мають безсимптомний або неспецифічний перебіг. Переважно відмічаються гіпотиреоз, гіпертиреоз, рідше — гіпофізит або цукровий діабет I типу. Важливо, що ендокринні порушення часто є необоротними і потребують пожиттєвої замісної терапії.

4. Гепатотоксичність: підвищення рівня печінкових ферментів (аланінамінотрансферази (АлАТ) та аспартатамінотрансферази (АсАТ)) і білірубіну, що потребує ретельного моніторингу та своєчасного призначення кортикостероїдів.

5. Пульмонологічні: пневмоніт — один із найнебезпечніших побічних ефектів, що може бути життєво загрозливим і передбачає проведення диференційної діагностики з інфекціями чи прогресуванням пухлини.

Успішна стратегія лікування базується на концепції ранньої діагностики та виваженого втручання. Регулярний клінічний огляд та лабораторний контроль (біохімічний аналіз крові, моніторинг рівня гормонів щитоподібної залози) перед кожним циклом введення препарату. Слід встановити ступінь тяжкості (від I до IV за Загальними термінологічними критеріями побічних явищ (Common Terminology Criteria for Adverse Events — CTCAE)), що визначає тактику терапії. Так, при I ступені досить часто можливе продовження імунотерапії під ретельним наглядом. При II–IV ступенях імунотерапію тимчасово або остаточно відміняють. Також основним методом боротьби з irAE є системні кортикостероїди (наприклад преднізолон). При стероїдрезистентних формах застосовують вторинну імуносупресивну терапію (інфліксимаб, мікофенолат мофетил або інші біологічні агенти).

Слід поінформувати пацієнтів про необхідність негайного звернення до лікаря при розвитку будь-яких нових симптомів, навіть якщо вони здаються незначними (наприклад діарея, задишка або раптова слабкість). Чим раніше розпочато імуносуп­ресію при розвитку irAE, тим вищі шанси на швидке зниження ризику серйозних ускладнень.

Найбільш клінічно значущим біомаркером для прогнозування відповіді на імунотерапію на сьогодні залишається показник CPS. Проте гетерогенність пухлинного мікрооточення зумовлює той факт, що навіть пацієнти з низьким рівнем експресії PD-L1 можуть проявляти клінічну відповідь, особливо при застосуванні комбінованих схем імуно- та хімієтерапії. З метою підвищення предиктивної точності активно досліджуються мультимодальні маркери, зокрема пухлинне мутаційне навантаження (Tumor Mutational Burden — TMB), профілі експресії генів та архітектура імунного мікрооточення [4].

У сучасній онкологічній практиці фокус досліджень зміщується в бік неоад’ювантних стратегій, де оцінюються комбінації пембролізумабу з хіміє- та променевою терапією (наприклад дослідження KEYNOTE-689, NIVOPOS) [5, 6]. Впровадження ICI дозволяє не лише підвищити загальну виживаність, а і ймовірність органозберігальних результатів лікування.

Для пацієнтів із рецидивними та метастатичними формами HNSCC алгоритм діагностики обов’язково має включати імуногістохімічне визначення статусу PD-L1 (CPS). Згідно з чинними настановами, при показнику CPS ≥1 пембролізумаб розглядається як терапевтична опція для пацієнтів із рецидивним або метастатичним раком гортані та гортаноглотки.

Особливої уваги заслуговують зміни у стратегіях лікування місцево-поширених пухлин. З червня 2025 р., враховуючи регуляторне схвалення Управлінням з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA), активно обговорюється доцільність застосування імунотерапії в неоад’ювантному режимі перед радикальним хірургічним втручанням [7]. Такий підхід відкриває нові перспективи для оптимізації хірургічних результатів та покращення довгострокового прогнозу у пацієнтів із резектабельними новоутвореннями.

Неоад’ювантна стратегія в лікуванні HNSCC є одним із найбільш динамічних напрямів клінічних досліджень [6]. Головна мета такого підходу — не лише оцінка патоморфологічної відповіді (pathologic complete response — pCR), а й зменшення об’єму пухлини для зниження радикальності майбутнього хірургічного втручання та системний контроль мікрометастазів ще до початку основного етапу терапії.

Сучасні протоколи переважно комбінують імунотерапію з хіміє- або променевою терапією. Найбільш вагомими на сьогодні є такі напрями:

1. Монотерапія ICI: застосування анти-PD-1-препаратів (пембролізумаб, ніволумаб) у режимі «short-course» (1–3 цикли) безпосередньо перед операцією. Цей підхід зумовлює високу частоту виникнення імунної відповіді та відсутність значних затримок у проведенні хірургічного етапу.

2. Комбінація ICI + хімієтерапія: використання платино­вмісних схем разом з інгібіторами PD-1 / PD-L1. Така стратегія спрямована на посилення антигенної презентації пухлинних клітин, що робить їх більш вразливими для Т-лімфоцитів після активації імунної системи.

3. Трикомпонентні режими: поєднання імунотерапії з подвійною блокадою контрольних точок (наприклад анти-PD-1 + анти-CTLA-4) або додавання таргетних препаратів.

Застосування анти-PD-1-препаратів в ад’ювантному режимі (після радикального лікування) при рецидивах HNSCC на сьогодні є предметом активних клінічних досліджень. Ад’ювантна терапія спрямована на знищення потенційних мікрометастазів та зниження ризику подальшого рецидивування після хірургічного втручання або променевої терапії.

У пацієнтів, які перенесли рецидив після початкового лікування, ад’ювантна стратегія з використанням ICI розглядається як спосіб подолання резистентності пухлини. Основна ідея полягає в тому, що після видалення маси пухлини або її руйнування променевою терапією застосування пембролізумабу чи ніволумабу допомагає «перезавантажити» протипухлинний імунний нагляд.

Хоча для багатьох типів раку ад’ювантна імунотерапія вже стала стандартом, для HNSCC це питання залишається в зоні клінічних досліджень. Більшість сучасних протоколів (KEYNOTE-689) вивчають комбінований підхід: неоад’ювантна терапія (до операції), хірургія і в подальшому — ад’ювантна терапія (після операції) [5]. Ад’ювантний компонент тут має на меті підтримати імунну відповідь, сформовану до операції, і запобігти рецидиву.

У випадках агресивних рецидивів, коли пацієнт вже отримував хімієтерапію, питання застосування анти-PD-1 як ад’юванту часто вирішується на основі статусу PD-L1 (CPS) та наявності інших несприятливих факторів (позитивних країв резекції, екстракапсулярного поширення).

Застосування анти-PD-1 після радикального втручання може мати низку своїх особливостей. Так, після радикальної операції хворий потребує відновлення. Побічні ефекти (пневмоніт, коліт) можуть бути критично небезпечними для ослаб­леного після операції організму. На відміну від метастатичної стадії, де терапію часто проводять до прогресування, ад’ювантна терапія має визначений термін (зазвичай до 1 року), що потребує балансу між ефективністю та ризиком токсичності. Наразі не існує фіксованої схеми «анти-PD-1 як монотерапія після рецидиву» для всіх пацієнтів. Рішення про ад’ювантне призначення переважно ухвалюється в межах мультидисциплінарних консиліумів, особливо якщо хірургічне втручання було R1 або R2 (наявність залишкових пухлинних клітин). Обов’язковим залишається визначення статусу PD-L1 (CPS), який залишається основним маркером очікуваної відповіді. Також слід переконатися, що хворий не має аутоімунних супутніх захворювань. Найкращий варіант — за можливості перевірити, чи підходить пацієнт для залучення в поточні клінічні дослідження, оскільки це забезпечує доступ до найсучасніших стратегій та нагляд провідних онкологічних центрів.

Ад’ювантне застосування анти-PD-1-препаратів при рецидивах HNSCC — це стратегія, що має значний потенціал, особ­ливо у осіб з високим рівнем CPS. Проте це лікування потребує суворого відбору пацієнтів і за можливості має проводитися в рамках клінічних програм або згідно з індивідуальним планом, узгодженим з онкологічним консиліумом.

Так, у світовій онкологічній практиці та науковій літературі накопичено значний масив даних щодо ефективності імунотерапії інгібіторами PD-1 як у складі неоад’ювантних, так і ад’ювантних режимів при локалізованих та рецидивних пухлинах голови та шиї, включно з носоглоткою та гортанню.

Літературні джерела підтверджують, що імунотерапія (пембролізумаб, ніволумаб) проявляє виражений протипухлинний ефект, особливо у випадках, де стандартні методи (хірургія / променева терапія) вичерпали свої можливості. Інтерес становлять дослідження при назофарингеальній карциномі, яка часто асоційована з вірусом Епштейна — Барр (Virus Epstein-Barr — EBV). Імунотерапія тут виявляється високоефективною через специфічний імуногенний профіль пухлини. Публікації, як-от дослідження POLARIS-02, свідчать про значну частоту об’єктивної відповіді на застосування інгібіторів PD-1 (зокрема торипалімабу) у пацієнтів із рецидивним або метастатичним раком носоглотки [8].

У випадках локальних рецидивів раку гортані та гортаноглотки застосування ICI дозволяє досягти «імунологічної відповіді», що в деяких випадках призводить до стабілізації або зменшення пухлини і полегшує подальшу хірургічну корекцію (деескалація обсягу операції).

КЛІНІЧНІ ВИПАДКИ

Наводимо 2 приклади застосування імунотерапії інгібіторами PD-1. Дослідження проведено відповідно до принципів Гельсінської декларації і погоджено Етичною комісією Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка Національної академії медичних наук України» (далі — Інститут отоларингології) (протокол № 5/23-9 від 9 листопада 2023 р.). Перед оперативним втручанням та лікувальними заходами було отримано інформовану згоду пацієнтів.

У першого хворого відмічалася часткова ремісія при терапії раку носоглотки. Хворий був направлений з онкологічного диспансеру. Діагноз: метастази плоскоклітинної карциноми в шийні лімфатичні вузли без виявленої первинної локалізації. Викривлення носової перетинки. Хронічний гіпертрофічний риніт. Аденоїди III ступеня. Імуногістохімічне дослідження від 6.03.2025 р.: отриманий імунофенотип клітин відповідає метастазу плоскоклітинної карциноми.

В онкологічному відділі Інституту отоларингології було встановлено діагноз: С11.0 карцинома носоглотки з метастазами в лімфатичні вузли шиї двобічно T3N2M0, ІV стадія. Патогістологічне дослідження (ПГД) з носоглотки від 17.03.2025 р.: плоскоклітинний незроговілий рак. З березня до серпня 2025 р. проведено 6 циклів поліхімієтерапії. Ефект лікування: регрес 60% первинного осередка. Лімфовузли шиї після 2 курсів поліхімієтерапії зменшилися на 50%.

У серпні–вересні 2025 р. в м. Луцьк хворий пройшов фотон­ну терапію в дозі 50 Гр. У носоглотці, згідно з даними ПГД, пухлини не виявлено. ПГД в Інституті отоларингології від 22.10.2025 р.: хронічне запалення.

Однак за даними комп’ютерної томографії (КТ) від 29.10.2025 р. виявлені КТ-ознаки вторинного ураження лімфовузлів шиї обабіч: справа — до 4 см у зоні IV, зліва — конгломерат лімфовузлів 75 мм у зоні III; вогнище до 30 мм діаметром у печінці, ймовірно, вторинного неопластичного генезу (рис. 1a). Порівняно з КТ-архівом відмічається негативна динаміка — збільшення контрольних груп лімфовузлів, поява вогнища в печінці. Відзначалося погіршення загального стану хворого, проводилося симптоматичне лікування.

Рис. 1. КТ печінки хворого до (a) та після 8 курсів пембролізумабу (b)

З кінця 2025 р. до травня 2026 р. хворий отримував пембролізумаб 200 мг (8 інфузій). Після цього жодних видів спеціального лікування — хіміє-, імуно-, променевої терапії та оперативного втручання — не отримував.

Згідно з КТ від 10.06.2026 р. (порівняно з КТ-архівом від 29.10.2025 р.): «…Достовірно видимих змін стінок носо-ротоглотки не визначається… У зоні груп лімфовузлів 2а, 2б зліва — контрольний конгломерат лімфовузлів розміром 41×28 мм, раніше — 75×48 мм — контактує з лівою привушною залозою і лівою m.sternocleidomastoideus; окремі лімфовузли 2а і 3 групи зліва — до 15 мм (раніше — 24 мм), 5б — до 2 мм (раніше — 16 мм), 4-та група — конгломерат на момент сканування представлений окремими дрібними лімфовузлами до 4 мм; раніше — 42×38 мм. Ознак інвазії основних магістральних судин не відмічається.

Лімфовузли 2а групи праворуч — до 8 мм (раніше — 12 мм), з ознаками ураження (без змін); 4-та група — 5 мм (раніше — 10 мм). …Печінка — збільшена, краніокаудальний розмір правої частки — до 200 мм, лівої частки — до 69 мм, контури рівні, чіткі, щільність не знижена. Структура паренхіми — в зоні 8-го сегмента на момент сканування вогнищеві зміни чітко не візуалізуються; раніше — новоутворення діаметром до 21 мм, з периферичним підсиленням. Висновки: порівняно з КТ-архівом відмічається позитивна картина — зменшення розмірів контрольних груп лімфовузлів шиї, регресія вогнища в печінці (рис. 1b).» Мультидисциплінарною командою ухвалено рішення продовжити курси імунотерапії пембролізумабом.

Так, унаслідок прогресування хвороби, яке відмічалося після курсів ПХТ та курсу фотонної терапії, проведення курсів імунотерапії (пембролізумабом) сприяло частковій регресії пухлини.

Другий приклад застосування пембролізумабу при лікуванні хворого з рецидивом раку гортані. У нашому відділі онкопатології ЛОР-органів знаходився під спостереженням хворий віком 65 років. Він проходив обстеження, і був встановлений діагноз раку лівої голосової зв’язки І стадії, T1N0M0. Лікування хворого проводилося в Університетській оториноларингологічній клініці м. Відень. Йому було проведено ендоларингеальну резекцію лівої голосової зв’язки цезієвим лазером (24.06.2015). ПГД від 1.07.2015 р. (ліва голосова складка) — шматок слизової оболонки з акантозом, папіломатозом та дисплазією відповідає карциномі in situ з мікроінвазією, G1, pT1, ПГД від 1.07.2015 р. (шлуночок гортані зліва) — запально змінена слизова оболонка з карциномою in situ (дисплазія високого ступеня), інвазії немає.

Однак у 2021 р. у хворого у зв’язку з рецидивом пухлини гортані в тій же клініці м. Відень повторно ендоларингеально видалено рецидив. Пацієнт регулярно спостерігався у отоларинголога. При ларингоскопії відмічалися лише післяопераційні зміни в гортані.

Проте у квітні 2025 р. хворий звернувся у відділ онкопатології ЛОР-органів зі скаргами на біль у горлі та зміну голосу. При ларингоскопії виявлено екзо-ендофітну пухлину, яка обмежує рухливість лівої половини гортані (рис. 2). На КТ шиї з контрастуванням з’ясувалося, що пухлина уражує всю голосову складку та поширюється на черпаловидний хрящ. Враховуючи анамнез хвороби, було показано хірургічне втручання в обсязі повного видалення гортані. Як альтернативний варіант можливим було проведення променевої або імунотерапії. Взагалі хворий відмовлявся від ларингектомії і, розуміючи всю складність рецидиву хвороби, ризикнув почати з імунотерапії пембролізумабом.

Рис. 2. Ларингоскопія (a) та КТ (b) хворого С. до лікування

Після 4-го введення пембролізумабу при ларингоскопії пухлину не виявлено. При КТ шиї з контрастуванням було відмічено повне регресування рецидивної пухлини (рис. 3). У подальшому пацієнт отримав курс ад’ювантної монохімієтерапії.

Рис. 3. Ларингоскопія (a) та КТ (b) хворого С. Стан після 4 курсів пембролізумабу

Спостереження протягом року свідчило про задовільний результат такого лікування.

Отже, інгібітор PD-1 / PD-L1 пембролізумаб у цих двох хворих не дав жодних ускладнень під час лікування. Препарати з цією діючою речовиною мають нижчу частоту тяжких токсичних реакцій порівняно з традиційними цитостатичними препаратами. Їх клінічна ефективність, зокрема при рецидивах і метастатичних формах HNSCC, обґрунтовує можливість розглядати імунотерапію як важливу альтернативу або доповнення до комплексної терапії.

Водночас широке впровадження цих лікарських засобів у клінічну практику обмежується низкою факторів, серед яких важливе значення мають висока вартість лікування та обмежена доступність терапії для частини пацієнтів. Додатково необхідним є регулярний клініко-лабораторний моніторинг, оскільки застосування інгібіторів PD-1 / PD-L1 може супроводжуватися розвитком імуноопосередкованих небажаних явищ, зокрема аутоімунних реакцій різного ступеня тяжкості.

Особливого значення набуває індивідуалізація імунотерапевтичного лікування. Вибір терапевтичної тактики має ґрунтуватися на комплексній оцінці біологічних характеристик пухлини, включно з рівнем експресії PD-L1, фенотипом пухлинних клітин, особливостями імунної інфільтрації пухлинного мікрооточення та іншими потенційними предик­тивними маркерами.

ВИСНОВКИ

Інгібітори PD-1 / PD-L1 мають клінічну цінність у лікуванні рецидивних та метастатичних пухлин гортані й носоглотки.

Сучасні дослідження підтверджують перспективність застосування цих препаратів не лише при поширеному пухлинному процесі, але й у складі ад’ювантних та неоад’ювантних схем лікування [8, 9].

Показник PD-L1 CPS залишається одним із провідних клінічно значущих біомаркерів для відбору пацієнтів для проведення імунотерапії.

Подальша інтеграція імунотерапії до мультидисциплінарних протоколів лікування хворих на злоякісні пухлини гортані та глотки є перспективним напрямом підвищення ефективності онкологічної допомоги.

Автори заявляють, що висловлені у представленій статті думки є їх власними, а не офіційними позиціями установи. Автори підтверджують відсутність конфлікту інтересів протягом виконання дослідження та написання рукопису.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Федоренко, З. П., Сумкіна, О. В., Горох, Є. Л., & Гулак, Л. О. (2026). Рак в Україні, 2024–2025. Захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби. Бюлетень Національного канцер-реєстру України (Vol. 27). Кропивницький: Поліум. [Fedorenko, Z. P., Sumkina, O. V., Horokh, Ye. L., & Hulak, L. O. (2026). Rak v Ukraini, 2024–2025. Zakhvoriuvanist, smertnist, pokaznyky diialnosti onkolohichnoi sluzhby. Biuleten Natsionalnoho kantser-reiestru Ukrainy (Vol. 27). Kropyvnytskyi: Polium. Ukrainian] http://www.ncru.inf.ua/publications/BULL_27/index.htm.
2. Burtness, B., Harrington, K. J., Greil, R., Soulières, D., Tahara, M., de Castro, G. Jr., … Rischin, D. (2019). Pembrolizumab alone or with chemotherapy versus cetuximab with chemotherapy for recurrent or metastatic squamous cell carcinoma of the head and neck (KEYNOTE-048): a randomised, open-label, phase 3 study. The Lancet, 394(10212), 1915–1928. doi: 10.1016/S0140-6736(19)32591-7.
3. Ferris, R. L., Blumenschein, G., Jr., Fayette, J., Guigay, J., Colevas, A. D., Licitra, L., … Bauman, J. E. (2016). Nivolumab for Recurrent Squamous-Cell Carcinoma of the Head and Neck. New England Journal of Medicine, 375(19), 1856–1867. doi: 10.1056/NEJMoa1602252.
4. Haddad, R. I., Seiwert, T. Y., Chow, L. Q. M., Gupta, S., Weiss, J., Gluck, I., … Cohen, E. E. W. (2022). Influence of tumor mutational burden, inflammatory gene expression profile, and PD-L1 expression on response to pembrolizumab in head and neck squamous cell carcinoma. Journal for ImmunoTherapy of Cancer, 10(2), 003026. doi: 10.1136/jitc-2021-003026.
5. ClinicalTrials.gov (2018). Study to evaluate the efficacy and safety of pembrolizumab as neoadjuvant and adjuvant therapy in participants with resectable locally advanced head and neck squamous cell carcinoma (KEYNOTE-689) (ClinicalTrials.gov Identifier NCT03765918). U.S. National Library of Medicine. clinicaltrials.gov/study/NCT03765918.
6. Uppaluri, R., Campbell, A. M., Egloff, A. M., Swiecicki, P., Haddad, R. I., Villa, A., … Adkins, D. (2020). Neoadjuvant pembrolizumab for surgically resectable locally advanced head and neck squamous cell carcinoma. Clinical Cancer Research, 26(19), 5147–5154. doi: 10.1158/1078-0432.CCR-20-1691.
7. U.S. Food and Drug Administration (2025). FDA approves neoadjuvant and adjuvant pembrolizumab for resectable locally advanced head and neck squamous cell carcinoma. http://www.fda.gov/drugs/resources-information- approved-drugs/fda-approves-neoadjuvant-and-adjuvant-pembrolizumab-resectable-locally-advanced-head-and-neck.
8. Wang, F., Yao, C., Bai, Y., Fan, Y., Lin, X., He, J., … Zhang, L. (2021). Toripalimab plus chemotherapy in recurrent or metastatic nasopharyngeal carcinoma (POLARIS-02): A multicentre, open-label, phase 2 study. The Lancet Oncology, 22(11), 1567–1579. doi: 10.1016/S1470-2045(21)00473-5.
9. Cirillo, A., Marinelli, D., Romeo, U., Coco, S., Iannantuono, J. A., Gelibter, A. J., … Marchetti, P. (2024). Pembrolizumab-based first-line treatment for PD-L1-positive, recurrent or metastatic head and neck squamous cell carcinoma: A retrospective analysis. BMC Cancer, 24(1), 430. doi: 10.1186/s12885-024-12155-3.

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code