Ретроспективний аналіз радикального лікування хворих на рак гортаноглотки ІІІ–IVa стадій

Одержано 6.05.2025
Прийнято до друку 19.05.2025

DOI: 10.32471/clinicaloncology.2663-466X.34351

ВСТУП

Злоякісні новоутворення голови та шиї посідають 6-те місце за поширеністю серед загальної онкопатології у всьому світі. Гортань та гортаноглотка за частотою ураження є основними локалізаціями серед пухлин голови та шиї [1–4].

У бюлетені Національного канцер-реєстру України окремо не виділені показники щодо раку різних відділів глотки — носоглотки, ротоглотки та гортаноглотки. Кількість випадків в Україні в цілому виключена у зв’язку з неможливістю отримання даних від деяких регіонів. Однак згідно з представленими даними Національного канцер-реєстру захворюваність на рак гортані та глотки в Україні становить 3,1 та 4,1 на 100 тис. населення відповідно, а смертність — 1,7 та 2,7 на 100 тис. населення.

Злоякісна патологія гортаноглотки є серйозною проб­­лемою у сфері охорони здоров’я, що спричиняє значну захворюваність та смертність. Ця локалізація злоякісного утворення була та залишається актуальною та значущою проблемою в сучасній онкології. Органи голови та шиї тісно об’єднані анатомічним сусідством, мають спільні, а часто і однакові шляхи регіонарного метастазування. Рак гортані та гортаноглотки є складним захворюванням, яке загалом спричинене різними генетичними факторами та чинниками навколишнього середовища [5–8].

Основними методами лікування пацієнтів із раком гортаноглотки є променевий, хірургічний, хімієтерапевтичний та комбінований (рис. 1–2). Променева терапія є методом вибору для багатьох хворих на рак. Залишкова пухлина призводить до місцевого рецидиву після періоду рівноваги, створеної між проліферувальними, неактивними раковими клітинами та такими, що вмирають.

Комбіноване лікування пацієнтів з раком гортаноглотки вважається найбільш результативним вибором тактики лікування у порівнянні з хірургічним, хімієтерапевтичним та променевим [9]. Порівнюючи ці методи між собою, саме комбінований метод має найкращі результати виживаності та вважається радикальним.

Передопераційне опромінення з хімієтерапевтичним потенціюванням — основа радикального методу лікування, метою якого є вплив на мікрометастази в зонах можливого поширення ракових клітин та лімфатичних вузлах. Однак цей метод має низку недоліків.

Хірургічне лікування пухлин гортаноглотки пізніх стадій (ІІІ–ІVа) потребує інших способів реконструкції, що залежать від поширення пухлини у прилеглі структури (шийний відділ стравоходу, м’які тканини шиї, ротоглотку). Зокрема, якщо новоутворення поширюється у верхнє середостіння або є синхронна пухлина грудного відділу стравоходу, циркулярну фаринголаринготомію необхідно поєднувати з екстирпацією стравоходу [10, 11]. У цьому випадку пластика шлунковим стеблом вважається стандартом через належне кровопостачання, відносну легкість позиціонування та наявність єдиного фарингогастроанастомозу.

Лікування пацієнтів ІІІ–ІVa стадій згідно зі стандартами NCCN (рис. 1–2) спричиняє пагубне індивідуальне навантаження. Відповідно до даних досліджень, у 75% пацієнтів із раком гортаноглотки виявляються порушення діяльності серцево-судинної системи, у 68% — дихальної. Більш ніж у половини хворих діагностуються запальні захворювання легень та верхніх дихальних шляхів. Усе перелічене створює обмеження при виборі способів лікування раку гортаноглотки та підвищує ймовірність розвитку ускладнень під час операцій та в післяопераційний період. Пацієнти не здатні отримати лікування в повному обсязі, оскільки часто у них наявні супутні патології та порушення загального стану. У цьому разі вибір тактики лікування залежить від суб’єктивної думки лікарів. Питання доцільності використання певного компонента радикального лікування ускладнює вибір правильної тактики ведення та лікування такого пацієнта, навіть на комісії МДК, та залишається актуальним.

Практична складність вибору тактики лікування раку гортані та гортаноглотки зумовлюється пізньою діагностикою, яка, своєю чергою, пов’язана як з тривалим прихованим перебігом захворювання, обширним і раннім метастазуванням, так і різноманіттям клінічних проявів цієї злоякісної пухлини. Лікування пацієнтів, що хворі на рак гортані та гортаноглотки, залишається нагальною проблемою в сучасній онкології, оскільки підвищення показника ранньої діагностики не фіксується, а це наразі є єдиним фактором, який може вплинути на тривалість життя хворих і підходи до лікування раку гортаноглотки [12].

Мета дослідження: провести ретроспективний аналіз виживаності пацієнтів з раком гортаноглотки ІІІ–IV стадій, що отримали радикальне лікування з 2014 до 2023 р. з оцінкою ефективності лікування.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

В умовах Комунального некомерційного підприємства «Прикарпатський клінічний онкологічний центр Івано-Франківської обласної ради», у спеціалізованому хірургічному відділенні № 2 з 2014 до 2023 р. знаходилося на лікуванні 123 хворих з діагнозом раку гортаноглотки, серед яких було 5 жінок.

Віковий діапазон становив 40–87 років, середній вік хворих — 62,41. Усі хворі на початку лікування підлягали радикальному лікуванню.

Хворим проведено такі обстеження, як фіброларингоскопія з біопсією, ультразвукове дослідження лімфатичних вузлів шиї та надключичних ділянок, спіральну комп’ютерну томографію та інші інструментальні та лабораторні дослідження.

Стадійність захворювання становила: ІІІ стадія — 66 (54%) пацієнтів, IVа стадія — 57 (46%) осіб.

Наявність ураження лімфатичного вузла однобічно (N1) відмічено у 60 (49%) хворих, двобічно (N2) у 50 (41%) пацієнтів, і у 13 (10%) осіб на момент первинного звернення були відсутні ознаки ураження регіонарних лімфатичних вузлів (N0). У ІІІ стадії — 12 (10%) пацієнтів без наявних ознак уражених л/в (N0), у 54 (44%) осіб зафіксовано ураження лімфатичних вузлів (N1), а у IVa стадії N0 — 1 (1%), N1 — 6 (5%), N2 — 50 (40%) пацієнтів.

Характеристика пухлини залежно від типу росту: переважала екзофітна форма, що виявлена у 69 (56%) осіб, ендофітна — у 32 (26%) хворих, а змішана форма раку гортаноглотки діагностована у 22 (18%) пацієнтів.

За ступенем диференціації пухлини переважав ступінь G2 у 62 (50%) осіб та G3 у 35 (28%) пацієнтів. Значно рідше відмічено ступінь G1 — у 12 (10%) хворих, G1–2 — у 1 (1%) хворого, а G2–3 — у 13 (11%) пацієнтів.

6 (5%) пацієнтів перед початком лікування прибули ургентно для накладання трахеостоми через субстеноз, що свідчило про значне поширення процесу.

Левова частка хворих, а саме 70%, на момент первинного звернення мали наявні супутні патології. Найчастішими супутніми захворюваннями встановлено серцево-судинні, які склали 55% (табл. 1).

РЕЗУЛЬТАТИ

Ускладнення від лікування відмічено у 9 (7%) пацієнтів, та рідко зафіксовано їхнє поєднання в одного пацієнта. Найчастіше розвивалося ускладнення у вигляді фарингостоми — у 7 (6%) пацієнтів, оскільки об’єм резекованої слизової оболонки значно ускладнював закриття цього дефекту власними суміжними тканинами. Анемію після циклів поліхімієтерапії (ПХТ) діагностовано у 2 (2%) пацієнтів. Профузну кровотечу зі шлунка відмічено у 1 (1%) хворого, рання післяопераційна кровотеча виникла у 1 (1%) особи, профузну кровотечу з магістральних судин відмічено в 1 (1%) пацієнта внаслідок масивного ураження магістральних судин шиї метастатично ураженими лімфатичними вузлами. Постпроменевий індурат шиї описаний лише в 1 (1%) випадку (табл. 2).

Рецидиви відмічено у 30 (24%) хворих. Виникав він у період від 1 міс до 5 років, у середньому — 9 міс. У 3 (10%) осіб рецидив виник на тлі лікування.

У ІІІ стадії у термін до 3 міс рецидив розвивався у 7 (27%) пацієнтів, до 1 року — у 11 (42%) осіб, до 3 років зафіксовано у 4 (15%) хворих, до 5 років — у 1 пацієнта, що був залучений у клінічні дослідження та одержував онкоімунотерапію. На тлі лікування рецидив виник у 3 (12%) осіб.

У IVa стадії до 3 міс рецидив відмічено у 2 (20%), до 1 року — у 5 (50%), до 3 років — у 3 (30%) пацієнтів (табл. 3).

Місцевий рецидив відмічено у 13 (43%) пацієнтів від загальної кількості тих, у кого розвинувся рецидив, а рецидивне метастатичне ураження лімфатичних вузлів шиї після радикального лікування відмічено у 12 (40%) хворих. У 2 (7%) пацієнтів діагностовано метастатичне ураження головного мозку. Значно рідше виявлялося поширення захворювання в легені — 1 (3%), плевру — 1 (3%), слизову оболонку трахеостоми — 1 (3%), м’які тканини спини — 1 (3%) (табл. 4).

Результати ефективності лікування раку гортаноглотки також оцінювали шляхом обчислення виживаності хворих. Виживаність до 1-го року у пацієнтів з ІІІ стадією відмічена у 28 (42%) пацієнтів, до 3 років — у 24 (36%), до 5 років — у 2 (3%), до 8 років — у 3 (5%), а 9 (14%) осіб досі перебувають на обліку і спостереженні чи продовжують отримувати лікування. 5 (8%) пацієнтів — до 2 років від початку лікування, до 3 років — 1 (1%) хворий, до 8 років — 3 (5%) особи.

Виживаність до 1 року у пацієнтів з ІVa стадією відмічена у 41 (72%) осіб, до 3 років — у 8 (14%), до 5 років — у 2 (3%), а 6 (11%) хворих досі перебувають на обліку і спостереженні чи продовжують отримувати лікування. 3 (5%) пацієнти — до 2 років від початку лікування, до 5 років — 2 (4%) особи, до 6 років — 1 (2%) пацієнт (табл. 5).

ОБГОВОРЕННЯ

Аналіз результатів лікування 123 пацієнтів із раком гортаноглотки свідчить про переважання чоловіків серед хворих, що відповідає загальним тенденціям стосовно цієї патології. Середній вік пацієнтів становив 62,41 року, що є типовим для цього захворювання. Більшість хворих (54%) мали ІІІ стадію захворювання, тоді як IVа стадію діагностовано у 46% випадків. Наявність ураження лімфатичних вузлів була значною: у 90% пацієнтів зафіксовано метастази в регіонарні лімфатичні вузли, що свідчить про агресивний перебіг процесу.

Домінантною формою росту пухлини була екзофітна (56%), що є важливим фактором при виборі хірургічної тактики. Відзначено значну поширеність супутньої патології, що могла впливати на вибір методів лікування та прогноз: ішемічну хворобу серця виявлено у 42%, хронічний бронхіт — у 15%, артеріальну гіпертензію — у 13% пацієнтів.

Частота ускладнень лікування була відносно невисокою (7%), найбільш поширеним з яких встановлено фарингостому (6%). Важливим аспектом є значна частота рецидивів (24%), що свідчить про необхідність удосконалення лікувальних підходів та тривалішого спостереження пацієнтів.

Аналіз виживаності осіб із раком гортаноглотки свідчить про суттєві відмінності між пацієнтами з ІІІ–ІVa стадіями захворювання. У результатах дослідження виявлено, що загальна виживаність поступово знижується з часом в обох групах, проте темпи цього зниження відрізняються залежно від стадії патології.

Серед пацієнтів із ІІІ стадією захворювання виживаність до 1 року після початку лікування становила 42%, що свідчить про відносно сприятливий прогноз на ранніх етапах. Однак подальше зменшення частки виживаності до 3 (36%) та 5 років (3%) свідчить про високу ймовірність прогресування пухлинного процесу. Варто зазначити, що 14% пацієнтів залишаються під наглядом або продовжують лікування, що є ознакою конт­рольованого, проте тривалого перебігу хвороби у частини хворих.

У пацієнтів з ІVa стадією захворювання початкові показники виживаності вищі — 72% до 1 року, що може бути наслідком агресивного лікування або раннього виявлення у частини хворих. Проте уже до 3 років цей показник суттєво знижується до 14%, а до 5 років — до 3%, що підтверджує агресивність пухлинного процесу та його стійкість до терапії. Водночас 11% пацієнтів досі перебувають під наглядом або отримують лікування, що може вказувати на індивідуальну відповідь на терапію та можливі тривалі ремісії.

Особливу увагу слід приділити аналізу виживаності впродовж окремих часових інтервалів. Наприклад, серед пацієнтів з ІІІ стадією захворювання 8% не дожили до 2 років, а ще 1% померли до 3 років, що свідчить про прогресуючий перебіг хвороби у частини хворих. Водночас тривалу виживаність (до 8 років) відмічено у 5% пацієнтів, що свідчить про ефективність індивідуально підібраних схем лікування. У групі пацієнтів з ІVa стадією аналогічні тенденції проявляються ще більш виражено: 5% хворих не дожили до 2 років, 4% — до 5 років, а 2% — до 6 років.

Отже, отримані результати підкреслюють необхідність вдосконалення терапевтичних підходів, спрямованих на подов­ження тривалості життя та підвищення якості життя пацієнтів із раком гортаноглотки. Особливу увагу слід приділити розробці персоналізованих схем лікування, що враховують прогностичні фактори та індивідуальну відповідь пацієнтів на терапію. Подальші дослідження мають бути зосереджені на оптимізації лікувальних стратегій, впровадженні нових терапевтичних методів та оцінці їхньої ефективності в довгостроковій перспективі.

ВИСНОВКИ

Отримані результати свідчать про високу частоту рецидивів у хворих на рак гортаноглотки ІІІ–IVa стадії, що виникли у 30 (24%) випадках (у 43% — місцевий, у 40% — метастатичне ураження лімфатичних вузлів шиї). Смертність до року зафіксовано у 42% пацієнтів III стадії та у 72% — IVa стадії. 3-річна загальна виживаність хворих на рак гортаноглотки ІІІ стадії становила 36%, а 5-річна — 3%; при стадії IVa — 14 та 3% відповідно.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Britt, C. J., & Gourin, C. G. (2017). Contemporary management of advanced laryngeal cancer. Laryngoscope Investig Otolaryngol, 2, 307–309. doi: 10.1002/lio2.85.

2. Forastiere, A. A., Ismaila, N., Lewin, J. S., Nathan, C. A., Adelstein, D. J., Eisbruch, A., … Wolf, G. T. (2018). Use of larynx-preservation strategies in the treatment of laryngeal cancer: American society of clinical oncology clinical practice guideline update. Journal of Clinical Oncology, 36(11), 1143–1169. doi: 10.1200/JCO.2017.75.7385.

3. García‐León, F. J., García‐Estepa, R., Romero‐Tabares, A., & Gómez‐Millán, B. J. (2017). Treatment of advanced laryngeal cancer and quality of life. Systematic review. Acta Otorrinolaringológica Española, 68, 212. doi: 10.1016/j.otorri.2016.11.005.

4. Obid, R., Redlich, M., & Tomeh, C. (2019). The treatment of laryngeal cancer. Oral and Maxillofacial Surgery Clinics of North America, 31(1), 1–11. doi: 10.1016/j.coms.2018.09.001.

5. Licitra, L., Bernier, J., Grandi, C., Locati, L., Merlano, M., Gatta, G., & Lefebvre, J. L. (2003). Cancer of the larynx. Critical Reviews in Oncology / Hematology, 47(1), 65–80. doi: 10.1016/S1040-8428 (03) 00017-9.

6. Nocini, R., Molteni, G., Mattiuzzi, C., & Lippi, G. (2020). Updates on larynx cancer epidemiology. Chinese Journal of Cancer Research, 32(1), 18–25. doi: 10.21147/J.ISSN.1000-9604.2020.01.03.

7. Steuer, C. E., El-Deiry, M., Parks, J. R., Higgins, K. A., & Saba, N. F. (2017). An update on larynx cancer. Cancer Journal for Clinicians, 67(1), 31–50. doi: 10.3322/caac.21386.

8. Tomeh, C., & Holsinger, F. C. (2014). Laryngeal cancer. Current Opinion in Otolaryngology & Head and Neck Surgery, 22(2), 147–153. doi: 10.1097/MOO.0000000000000032.

9. Maniaci, A., Lechien, J. R., Caruso, S., Nocera, F., Ferlito, S., Iannella, G., … Mantia, I. (2024). Voice-Related Quality of life After Total Laryngectomy: Systematic Review and Meta-Analysis. Journal of Voice, 38(2), 539. doi: 10.1016/j.jvoice.2021.09.040.

10. Issa, M. R., Samuels, S. E., Bellile, E., Shalabi, F. L., Eisbruch, A., & Wolf, G. (2015). Tumor volumes and prognosis in laryngeal cancer. Cancers, 7, 2236–2261. doi: 10.3390/cancers7040888.

11. Hanaoka, N., Ishihara, R., Takeuchi, Y., Suzuki, M., Otozai, S., Kida, K., … Tomita, Y. (2015). Endoscopic submucosal dissection as minimally invasive treatment for superficial pharyngeal cancer: a phase II study (with video). Gastrointestinal Endoscopy, 82, 1002–1008. doi: 10.1016/j.gie.2015.06.021.

12. Forastiere, A. A., Goepfert, H., Maor, M., Pajak, T. F., Weber, R., Morrison, W., … Cooper, J. (2003). Concurrent chemotherapy and radiotherapy for organ preservation in advanced laryngeal cancer. New England Journal of Medicine, 349(22), 2091–2098. doi: 10.1056/NEJMOA031317.

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code