Інші онкологічні захворювання

Особенности адреналэктомии при опухолях надпочечника

С.П. Степушкин, В.О. Новиков, Н.В. Сергеев, В.П. Чайковский, Р.В. Соколенко, В.Н. Сергеев

КУ «Днепропетровская городская многопрофильная клиническая больница № 4» ДОС», урологическое отделение № 1, Украина

Вступление. Показаниями к адреналэктомии являются гормонально активные опухоли надпочечников, новообразования >4 см, опухоли любых размеров с подозрением на их злокачественную природу.

Цель — сравнить эффективность открытой и лапароскопической адреналэктомии для удаления первичных и метастатических опухолей надпочечников.

Материалы и методы. В нашей клинике с 2005 по 2013 г. выполнено 28 операций на надпочечниках, 13 — справа (46%), 15 — слева (54%). Медиана возраста пациентов — 60±12,9 года. Мужчин — 12 (43%), женщин — 16 (57%). За период с 2005 по 2010 г. выполнено 12 открытых адреналэктомий при размере опухоли 1,5–15 см. За период с 2010 по 2013 г. выполнено 13 лапароскопических адреналэктомий и 3 лапароскопических резекции надпочечника при размере опухоли 2–13 см. Все лапароскопические вмешательства выполнялись трансперитонеально.

При патогистологическом обследовании выявлено 6 (21%)злокачественных опухолей: 3 — адренокортикальный рак, 2 — метастатический рак легкого, 1 — рак тела матки. 13 (46%) опухолей гистологически представлены аденомой, 4 (14%) фео­хромоцитомой, 2 (7%) кистами, 1 (4%) невромой, 1 (4%) гематомой, 1 (4%) гиперплазией клеток коркового слоя.

Результаты. Длительность открытой адреналэктомии в среднем составила 100 мин (70–180), время лапароскопических операций на этапе освоения методики — 140 мин (110–270), в дальнейшем, по мере приобретения опыта, — 70 мин (60–90). Средняя кровопотеря за время операции при открытой адреналэктомии составила 280 мл (100–800), при лапароскопической — 70 мл (20–400).

В одном случае после лапароскопической адреналэктомии в ранний послеоперационный период выявлено кровотечение, которое остановлено эндоскопически. В 3 случаях после адреналэктомий открытым доступом отмечено нагноение ран, при лапароскопических операциях данных осложнений не отмечено.

При лапароскопических вмешательствах длительность применения анальгетиков составила 12–24 ч, при открытом доступе — 48–72 ч. Энтеральное питание начинали через 10 ч после лапароскопической операции, при открытой адреналэктомии — через 24 ч. Длительность пребывания в стационаре при лапароскопической операции сократилась в среднем до 4 (3–8) сут, тогда как при открытой адреналэктомии составляла 12 (8–16) сут.

Выводы. Лапароскопическая адреналэктомия является операцией выбора в хирургическом лечении опухолей надпочечников. Размер опухоли не является противопоказанием к лапароскопической адреналэктомии, ограничивается только опытом хирурга. Лапароскопическая адреналэктомия позволяет выполнить операцию с меньшей кровопотерей, снизить длительность применения наркотических анальгетиков и время нахождения пациентов в стационаре.

Современные подходы в лечении билатеральной опухоли Вильмса

О.В. Белоконь

Национальный институт рака, отделение детской онкологии,  Киев, Украина

Двустороннее поражение почек нефробластомой вызывает целый ряд трудностей у детских онкологов на этапах диагностики, особенно при выборе стратегии и тактики противоопухолевой терапии. Билатеральная нефробластома составляет 5–10% общего числа злокачественных опухолей почек у детей. Синхронное поражение почек отмечают в 5–7% случаев, мета­хронное — в 2–3%. Ввиду того, что данная патология является редким заболеванием, о чем свидетельствуют данные мировой литературы, каждое новое сообщение о больных билатеральной нефробластомой представляет важный научный и практический интерес. Общая выживаемость больных, по имеющимся данным, составляет 50–70%.

Объект и методы исследования. За период с 1996 по 2012 г. в детском отделении Национального института рака находились под наблюдением и получали лечение 24 пациента с билатеральной опухолью Вильмса, что составляет 8,4% всех больных нефробластомой. Распределение по полу составило 1,7 : 1 (15 мальчиков и 9 девочек). Возраст пациентов на момент установления диагноза — от 10 мес до 5 лет, медиана 3,4 года. У всех детей диагноз подтвержден морфологически. Стадирование заболевания проводилось согласно международной классификации. В одном случае диагностирован метахромный вариант билатеральной опухоли Вильмса, развитие опухоли с противоположной стороны через 2,5 года. В одном случае опухоль развилась в подковообразной почке. Все больные разделены на 2 группы: группу контроля и основную. В группу контроля вошли 11 детей больных билатеральной нефробластомой, наблюдавшиеся и получившие лечение в условиях отделения детской онкологии Национального института рака с 1996 по 2001 г. В основную включили 13 детей, получивших лечение с 2002 по 2012 г. Эффективность терапии и результаты лечения оценивали по безрецидивной выживаемости (БРВ).

В контрольную группу (группа исторического контроля) вошли пациенты, находившиеся на стационарном лечении в отделении детской онкологии с 1996 по 2002 г. и получавшие терапию по протоколам SIOP — 9, NWTS — 5, схеме VAC. Однако требования вышеуказанных протоколов не соблюдались, что проявилось в отсутствии единых подходов к проведению неоадъювантной полихимиотерапии (ПХТ), места и времени проведения этапа локального контроля, длительности и выбора схемы адъювантной ПХТ.

В конце 2001 г. в отделении детской онкологии внедрен новый протокол лечения детей с нефробластомой (SIOP — 2001), который жестко регламентирует длительность консервативной терапии и комбинацию применяемых препаратов в зависимости от морфологического вида опухоли. Также четко определены сроки выполнения и рекомендуемый объем оперативного вмешательства. В настоящее время расширяются показания для проведения органосохраняющих операций.

Результаты лечения. В контрольной группе пациентов не выжил никто. В основной группе до настоящего времени живы 6 пациентов из 13 (46,6%). Сроки наблюдения 2–5 лет. Один пациент погиб в поздний послеоперационный период от осложнений почечной недостаточности, развившейся на фоне стриктуры мочеточника единственной резецированной почки без признаков прогрессирования основного заболевания.

Выводы. Несмотря на успехи, достигнутые при лечении монолатеральной нефробластомы, диагностика и дальнейшая терапия двустороннего поражения почек опухолью Вильмса вызывает целый ряд трудностей у детских онкологов на этапах диагностики, особенно при выборе стратегии и тактики противоопухолевой терапии.

Выбор тактики лечения больных с полным блоком единственной функционирующей почки, вызванным опухолями таза и забрюшинного пространства

С.А. Возианов¹,², А.А. Горзов¹, Н.И. Кравченко¹, С.Б. Майдан¹, П.Б. Иващенко³

¹Национальная медицинская академия последипломного образования имени П.Л. Шупика, кафедра урологии, Киев, Украина
²ГУ «Институт урологии НАМН Украины», Киев, Украина
³Киевская городская клиническая больница № 3, урологическое отделение, Киев, Украина

Введение. По данным МЗ Украины за 2012 г., в структуре смертности онкологическая заболеваемость занимает 2-е место (13,4%). Поэтому оказание специализированной помощи больным с опухолями органов таза и забрюшинного пространства, осложненными полной обструкцией верхних мочевых путей (ВМП), остается актуальной.

Механическая обструкция мочеточников — одно из наиболее тяжелых осложнений новообразований органов малого таза, брюшной полости и забрюшинного пространства. При полном блоке единственной функционирующей почки ситуация становится еще более сложной и требует безотлагательных действий, направленных на отведение мочи. Методом выбора при подобных состояниях, позволяющих продлить жизнь онкологическим больным, являются различные пути отведения мочи, среди которых можно выделить внутренние (установка мочеточниковых стентов) и наружные (чрескожная пункционная нефростомия).

Цель исследования — повысить эффективность лечения больных с полной обструкцией ВМП единственной функционирующей почки, вызванной опухолями таза и забрюшинного пространства.

Материалы и методы. Проведен анализ результатов обследований и лечения 64 больных с полной обструкцией ВМП единственной функционирующей почки на фоне онкологической патологии органов таза и забрюшинного пространства, которые проходили обследование и лечение на базе ГУ «Институт урологии НАМН Украины» и урологического отделения Киевской городской клинической больницы № 3. Функция контралатеральной почки отсутствовала в связи со вторичным сморщиванием или наличием терминального гидронефроза.

Все больные поступали в клинику с явлениями острой почечной недостаточности (ОПН). В связи с тяжелым состоянием больных проведение открытых оперативных вмешательств, направленных на возобновление пассажа мочи, не проводили. Проведение «острого» гемодиализа не рассматривали. У 35 больных были произведены попытки ретроградного стентирования ВМП, 7 из которых оказались безуспешными. В 36 случаях под УЗ-контролем была использована ургентная чрескожная пункционная нефростомия (УЧПНС). Все больные перенесли УЧПНС хорошо, осложнений не выявлено.

Результаты исследования. Общее состояние всех госпитализированных больных было тяжелым. Уровень креатинина в крови колебался от 0,37 до 1,2 ммоль/л, мочевины — от 35 до 95 ммоль/л. Уровень калия колебался в диапазоне 5,4–8,1 ммоль/л.

При УЗИ полостная система почки во всех случаях была резко расширена: наибольший размер лоханки в среднем составлял 8,7 см, диаметр мочеточника до места обструкции — до 2,2 см. При УЗИ мочевого пузыря количество мочи в нем не превышало 40 мл.

В 1-е сутки после дренирования ВМП путем стентирования диурез составлял в среднем 2,7±0,4 л, после УЧПНС — 3,5±0,6 л. Показатели азотемии у больных со стентом нормализировались на 7–12-е сутки, у больных с нефростомой — на 6–14-е сутки. Состояние больных значительно улучшилось, все они направлены на дальнейшее лечение основного заболевания в специализированные учреждения.

Выводы. На основании результатов исследования можно сделать вывод, что у больных с онкологической патологией, осложненной полным блоком единственной функционирующей почки, УЧПНС по сравнению с ретроградным стентированием является более надежным и эффективным методом лечения.

Клінічна характеристика деякої онкологічної патології урологічних хворих

В.І. Бачурін1, Г.В. Бачурін1, О.Г. Нордіо1, А.О. Попович2, С.А. Попович1

1Запорізький державний медичний університет, Україна
2КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги Запоріжжя», Україна

Проблема діагностики, лікування і реабілітації урологічних хворих з онкопатологією була актуальною у всі часи. Не зменшилася її актуальність і до цього часу, тим більше що кількість онкоурологічних хворих з кожним роком збільшується. Не завжди задовольняють нас результати як оперативного лікування, так і хіміотерапії. Саме це вимагає удосконалювати старі та здіснювати пошук нових методів дослідження хворих з метою своєчасної терапії при онкоурологічній патології, що частково вже опубліковано у ЗМЖ № 5, 2012 р. Все частіше такі хворі потрапляють до урологічних відділень за ургентними показаннями (гематурія, тампонада сечового міхура, гостра затримка сечі, анурія тощо).

Мета — звернути увагу колег-урологів на постійне збільшення кількості хворих із онкопатологією сечостатевої системи з її різними ускладненнями, котрі потребують невідкладної допомоги.

Матеріал та методи. За нашими даними, за останній рік в урологічну клініку госпіталізовано ургентно 320 хворих, серед них 51 — з онкопатологією (15,9%), 19 — раком нирки (5,9%), 32 — раком сечового міхура (10%). Онкопатологія підтверджена при комплексному обстеженні (КТ, УЗД, рентгенологічні методи, біопсійний матеріал).Проблеми надання допомоги хворим зі злоякісними утвореннями нирки пояснюються досить великою кількістю випадків (3%) в структурі загальної онкопатології та високою смертністю від них. Це стосується в основ­ному осіб працездатного віку (Терзійський М.В., 2006; Клименко І.О., 2002). За нашими даними, в клініку ургентно госпіталізовано 19 хворих на рак нирки. Серед них чоловіків — 6, жінок — 13. Якщо серед чоловіків віком молодше 60 років — 4 особи, 60–75 років — 2, то, на відміну від чоловіків, серед жінок віком молодше 60 років — 3 особи, 60–75 років — 7, старше 75 років — 3. Таким чином, серед чоловіків рак нирки виявлено у більш молодому віці, а серед жінок — у похилому (табл. 1).

Таблиця 1. Структура хворих на рак нирки за віком

Чоловіки Жінки
Вік, років
<60 60–75 >75 Усього <60 60–75 >75 Усього
4 2 6 3 7 3 13

З анамнезу захворювання відомо, що гематурії вперше з’являлися за декілька місяців до госпіталізації, але були короткочасними та «безбольовими». У зв’язку з цим хворі, на жаль, займалися самолікуванням та особливо не переймалися через це. Вони прийшли до лікаря, коли гематурія була стійкою або вже неможливо було виконати сечовипускання.

Найчастіше хворих направляли до клініки з таким діагнозом: пухлини правої (лівої) нирки (8), сечокам’яна хвороба (ниркові кольки) (7), кіста лівої нирки (3) та термінальний гідронефроз (1).Через незначну кількість хворих ми не можемо стверджувати, яка нирка — ліва чи права — уражується частіше.

Під час госпіталізації в ургентному порядку проводили (загальні) аналізи крові. При цьому суттєвої різниці між показниками крові у чоловіків та жінок не виявлено. Так, у чоловіків середній показник еритроцитів становив 4,6∙1012/л (4,2–5,0∙1012/л), а у жінок кількість еритроцитів у середньому досягала 4,0∙1012/л (3,9–4,5∙1012/л). Рівень гемоглобіну серед чоловіків у середньому дорівнював 149 г/л (136–160 г/л). Серед жінок рівень гемоглобіну у середньому дещо нижчий і дорівнював 132 г/л (127–148 г/л).

Усім хворим виконані операції — радикальні нефректомії. Особливістю було те, що у чоловіків відновлення показників крові (еритроцитів) проходило більш уповільнено, ніж у жінок. Так, якщо в 1-шу добу післяопераційного періоду, коли кількість еритроцитів у середньому становила 3,9·1012/л, то наприкінці 14-ї доби вона не перевищувала у середньому 3,4·1012/л. В той час серед жінок середній показник рівня еритроцитів до кінця 14-ї доби досягав 4,0·1012/л (майже доопераційний рівень). Аналогічно зміни виявлено з боку рівня гемоглобіну. Так, у чоловіків навіть через 2 тиж у середньому не перевищував 120 г/л (до операції становив 149 г/л), а серед жінок від початку — 132 г/л вже через 2 тиж повністю відновлювався і в середньому досягав також 130 г/л (табл. 2).

Таблиця 2. Показники крові у хворих на рак нирки

Показники Чоловіки Жінки
Доба
До операції 3-тя 7-ма 14-та До операції 3-тя 7-ма 14-та
Еритроцити, ·1012 4,6 3,9 3,7 3,4 4,0 3,7 3,5 4,0
Гемоглобін, г/л 149 133,5 125 120 132 122 111 130
ШОЕ, мм/год 12,5 9,6 25,8 44 18,5 31 37,6 32

Характерні зміни відмічено у показників ШОЕ. Серед чоловіків вона була декілька нижчою та на початку лікування в середньому становила 12,5 мм/год, а серед жінок 18,5 мм/год. Якщо у чоловіків ШОЕ коливалася у післяопераційний період від 9,6 мм/год (3-тя доба), 25,6 мм/год (7-ма доба), то через 2 тиж цей показник у середньому підвищувався у середньому до 44 мм/год (1 хворий).

Серед жінок ШОЕ була значно завищеною, що підтверджують такі дані. Перед операцією ШОЕ у середньому дорівнювала 18,5 мм/год. Вона постійно підвищувалася (31 мм/год, 7-ма доба), на кінець тижня становила 37,6 мм/год, але наприкінці другого тижня швидкість не перевищувала 32 мм/год.

Рак сечового міхура є однією з актуальних проблем в урології. Кількість хворих з даною патологією кожен рік збільшується не менше ніж на 3–5% (Лісовий В.М.,2006; Коган М.И., 2002). За нашими даними, рак сечового міхура значно частіше відмічають серед чоловіків. Так, серед 32 осіб, котрі були госпіталізовані до клініки на рак сечового міхура, — 24 чоловіки і тільки 8 жінок (табл. 3).

Таблиця 3. Структура хворих на рак сечового міхура за статтю та віком

Чоловіки Жінки
Вік, років
<60 60–75 >75 Усього <60 60–75 >75 Усього
9 12 3 24 1 4 3 8

Чоловіків віком молодше 60 років — 9 осіб, 60–75 років — 12, старше 75 років — 3. У той час серед жінок віком молодше 60 років — 1 особа, 60–75 років — 4 і старше 75 років — 1. Слід зазначити, що крововтрати як у чоловіків, так і у жінок несуттєво позначалися на показниках крові. Так, серед чоловіків середній показник кількості еритроцитів у крові дорівнював 4,1·1012/л (2,8–4,8·1012/л), а серед жінок аналогічний показник не перевищував 4,0·1012/л (3,6–4,8·1012/л). Показники гемоглобіну серед чоловіків відповідно дорівнювали 130 г/л (до операції), а серед жінок 125 г/л. Звертає на себе увагу те, що компенсаторні можливості серед чоловіків дещо знижені у післяопераційний період, про що свідчить динаміка зміни кількості еритроцитів, котра від 1-ї доби післяопераційного періоду (3,9·1012/л) до 14-ї доби у середньому не перевищувала 3,5·1012/л. Серед жінок за вказаний період кількість еритроцитів не зменшувалася до 4,02–3,7·1012/л.

У подальшому динаміка рівня гемоглобіну до 14-ї доби становила 110–125 г/л (серед чоловіків). У жінок рівень гемоглобіну постійно зростав від 129 г/л (7-ма доба) до 132 г/л (14-та доба). Один із показників крові — ШОЕ, у чоловіків у доопераційний період у середньому досягав 49,5 мм/год, а у жінок — 33,8 мм/год. Особливість полягала у тому, що серед чоловіків навіть наприкінці другого тижня ШОЕ не тільки не зменшувалася, а, навпаки, досягала у середньому 54,7 мм/год. Серед жінок відмічали чітке зменшення ШОЕ, наприкінці другого тижня вона не перевищувала у середньому 19,3 мм/год, а через 14–15 діб була у межах 18,5 мм/год.

Таким чином, з боку гомеостазу помічені значні зміни у бік покращення, особливо серед жінок (табл. 4).

Таблиця 4. Показники крові у хворих на рак сечового міхура

Показники Чоловіки Жінки
Доба
До операції 3-тя 7-ма 14-та До операції 3-тя 7-ма 14-та
Еритроцити, ·1012 4,1 3,9 3,5 3,5 4,0 3,8 4,02 3,7
Гемоглобін, г/л 130 110 125 105 122 125 129 132
ШОЕ, мм/год 49,5 33,3 36 54,7 33,8 12,88 19,3 18,5

Проведено патогістологічне дослідження усіх видалених препаратів. При цьому встановлено: низькодиференційований рак у 9 хворих, високодиференційований рак у 10, у решти — перехідно-клітинний — 2, поліпоподібний, недиференційований — 11.

У зв’язку з малою кількістю спостережень не можемо підтвердити перевагу того або іншого характеру раку у порівнянні чоловіків і жінок. Такі спостереження (набір клінічного матеріалу) необхідно продовжити.

Висновки. Онкологічна патологія займає значне місце серед загальноурологічної патології, госпіталізація з приводу якої проводиться за невідкладним станом.

Застосування цілого ряду визнаних (і не визнаних) методів лікування хворих у догоспітальний період значно утруднює верифікацію онкопатології. Посилання на якийсь один показник, навіть самий достовірний, може привести до трагічної помилки. Сучасні технології дозволяють в комплексі та швидко обстежити хворого, тому нехтувати цим не можна.

Опыт выполнения лапароскопических хирургических вмешательств в урологии

C.Н. Шамраев, А.И. Сагалевич, Н.Н. Божко

Донецкий национальный медицинский университет  им. Максима Горького, Украина
ДУ «Институт неотложной и восстановительной хирургии  им. В.К. Гусака НАМН Украины», Донецк, Украина
Донецкое областное клиническое территориальное медицинское объединение, Украина

Цель исследования — изучить структуру лапароскопических операций, проведенных на базах кафедры урологии ДонНМУ им. Максима Горького.

Материал и методы. Проанализированы данные о 610 пациентах, перенесших лапароскопические операции на базе кафедры урологии (сентябрь 2007 – декабрь 2012 г.). Пациенты обследованы согласно принятым стандартам (приказы МЗ Украины № 330 и 554).

Результаты. Выполнено 637 лапароскопических урологических вмешательств. За указанный период оперировано 395 (64,8%) мужчин и 215 (35,2%) женщин. Возраст колебался от 18 до 82 лет. В 2007 г. выполнено 18 операций (2,9%), в 2008 г. — 71 (11,3%), в 2009 г. — 105 (16,7%), в 2010 и 2011 г. — 165 (26,3%) и 167 (26,6%), в 2012 г. — 111 (16,2%). На базе ГУ «ИНВХ им. В.К. Гусака НАМН Украины» (2008–2011 гг.) оперированы 264 (43,3%) пациента, на базе ДОКТМО (2007–2011 гг.) — 346 (56,7%). По виду лапароскопические операции распределились следующим образом: радикальных нефрэктомий выполнено 20 (3,1%), «простых» нефрэктомий — 28 (4,4%), резекций почки — 12 (1,9%), радикальных простатэктомий — 2 (0,3%), адреналэктомий — 10 (1,6%), пиелопластик — 61 (9,6%), пие­лолитотомий — 85 (13,3%), уретеролитотомий — 45 (7,1%), уретероцистоанастомоз — 1 (0,1%), кистэктомий почек — 172 (27,0%), нефропексий — 51 (8,0%), варикоцелэктомий — 147 (23,1%), тазовых лимфаденэктомий — 3 (0,5%). Общими противопоказаниями к проведению лапароскопических операций являются коагулопатии и психические заболевания пациента. Местными — избыточная масса тела пациента (ИМТ >45 кг/м2), обширные рубцы передней брюшной стенки и гнойное воспаление кожи в области установки портов. К субъективным противопоказаниям относятся дефицит оснащения лечебного учреждения, недостаточные навыки и знание этапов операции оперирующего хирурга для выполнения необходимого хирургического пособия, а также отсутствие адекватной реакции оперирующей бригады на нестандартные ситуации, возникающие в ходе лапароскопических вмешательств. У 12 (1,9%) пациентов в ранний послеоперационный период отмечена локальная подкожная эмфизема, не потребовавшая какого-либо дополнительного лечения и увеличения длительности послеоперационной госпитализации (Clavien I). Осложнения Clavien II–III отмечены у 23 (3,6%) пациентов. Часть из них возникала во время лапароскопии, что требовало конверсии в 8 (1,3%) случаях — по причине кровотечения (5) и невозможности выполнить основной этап операции (3). В ранний послеоперационный период после трансабдоминальной пиелопластики в 7 (1,1%) случаях отмечали мочевой затек (у 5 пациентов купировано путем перкутанного дренирования брюшной полости и почки, у 2 — лапароскопическая репиелопластика); миграцию дренажа в брюшную полость (дренажи удалены при релапароскопии) — в 4 (0,7%). Ложные рецидивы заболевания отмечены у 4 (0,7%) пациентов: реварикоцелэктомия выполнена у 2 (0,4%) и нефролитолапаксия — еще у 2 (0,4%).

Выводы. Необоснованное расширение показаний к лапароскопическим операциям приводит к техническим трудностям во время операции, что, в свою очередь, приводит к возможному риску конверсии и увеличению сроков госпитализации, а также к дискредитации лапароскопического доступа и увеличению психической нагрузки на оперирующего уролога.

Вариант неоадъювантной химиотерапии метастатического рака полового члена

М.А. Надирашвили, В.В. Харченко, В.В. Серегин, Р.А. Кукурян, Р.П. Морару-Бурлеску, В.В. Родович, В.В. Осадчий

Луганский областной клинический онкологический диспансер, Луганск, Украина

Цель исследования — больным плоскоклеточным раком полового члена с поражением регионарных лимфоузлов требуется комплексная терапия, так как выживаемость при выполнении только лимфаденэктомии остается низкой. Мы провели исследование с целью оценки частоты ответа, времени до прогрессирования и общей выживаемости при использовании неоадъювантной химиотерапии у больных с массивным поражением лимфоузлов.

Методы исследования. В исследование включали больных раком полового члена N2–N3 без отдаленных метастазов (стадия III или IV). Неоадъювантная химиотерапия (4 цикла каждые 3–4 нед) включала паклитаксел в дозе 175 мг/м2 (3-часовая инфузия в 1-й день), ифосфамид 1200 мг/м2 в 1–3-й день и цисплатин 25 мг/м2 в 1–3-й день. Оценивали клинический и морфологический ответ, время до прогрессирования заболевания и общую выживаемость.

Результаты. Из 16 больных, получивших химиотерапию, у 8 (50%) получен объективный ответ и 11 (68,7%) впоследствии проведено хирургическое лечение. У 3 пациентов при гистологическом исследовании остаточной опухоли не выявлено. 5 (31,2%) больных оставались в живых без признаков прогрессирования (медиана наблюдения 33 мес, диапазон 12–56 мес), 2 больных умерли от других причин, не имея признаков прогрессирования заболевания. Более высокие показатели времени до прогрессирования и общей выживаемости значимо коррелировали с ответом на химиотерапию (p<0,001 и p=0,001), двусторонним отсутствием остаточной опухоли (p=0,002 и p=0,017) и отсутствием экстранодального распространения опухоли (p=0,001 и p=0,004) или поражения кожи (p=0,009 и p=0,012).

Выводы. Неоадъювантная химиотерапия, включающая паклитаксел, ифосфамид и цисплатин, обладает клинически значимой эффективностью у больных раком полового члена с массивным поражением лимфоузлов.

Експресія судинного ендотеліального фактора росту (VEGH) та щільність мікросудин (CD34) в пухлинній тканині хворих на герміногенні пухлини яєчка

С.О. Возіанов1, А.В. Сакало1, А.В. Кондратенко2, В. Кропельницький2, Ю.Ю. Куранов2, Я.В. Левчишин2

1ДУ «Інститут урології НАМН України», Київ, Україна
2Київський міський клінічний онкологічний центр, Київ, Україна

Мета — визначення прогностичного значення експресії VEGF і щільності мікросудин (шляхом визначення CD34-vasculardensity), а також вивчення їх зв’язку з клінічними параметрами герміногенних пухлин яєчка та тривалістю життя хворих.

Матеріал і методи. Спостерігали 51 пацієнта, яким була виконана орхіфунікулектомія в клініці онкоурології ДУ «Інститут урології НАМН України» на базі Київського міського клінічного онкологічного центру протягом 2008–2012 рр. Середній вік хворих становив 28±5,2 року (17–59 років).

Результати. Семінома виявлена у 23 (45%), несеміномні герміногенні пухлини яєчка (НГПЯ) — у 28 (55%) хворих. Згідно з класифікацією TNM у 19 діагностована І клінічна стадія, у 14 — ІІ (7 — з семіномою і 7 — з несеміномними пухлинами), у 18 — ІІІ (виявлені метастази в ретроперитонеальні лімфовузли, лімфовузли межистіння і легені).

Середній рівень CD34 коливався в межах 20,0±7%. Встановлені фактори, що пов’язані з високою експресією CD34: рівень АФП >20 нг/мл (р<0,0,05), рівень ХГТ більше 25 мМО/мл (р<0,05), несеміномна будова первинної пухлини (р=0,016) та занедбана стадія захворювання (ІІІ стадія порівняно з І, р<0,05).

При імуногістохімічному дослідженні VEGF встановлена експресія різного ступеня вираженості в 56% біоптатів, середній рівень експресії становив 19±3% (0–80%).Експресія була відсутня у 44%, середньої інтенсивності — у 40% та виражена — у 16%. Інтенсивність експресії VEGF вірогідно не пов’язана з рівнем ХГТ (середній рівень ХГТ при VEGF позитивному становив 35,6±14,5 мМО/мл проти 45,9±17,9 мМО/мл при VEGF негативному, р=0,821).

Висновки.

1. Встановлена пряма корелятивна залежність між рівнем неоваскуляризації первинної пухлини (CD34) та рівнем специфічних пухлинних маркерів, а також стадією захворювання. При несеміномних пухлинах рівень неоваскуляризації вищий, ніж у семіномних. Особливе значення для рівня експресії CD34 має підвищення рівня ХГТ. Підвищення рівня ХГТ може розцінюватись як незалежний прогностичний фактор ідентифікації хворих з високим ризиком метастазування.

2. Рівень експресії VEGF корелює з інтенсивністю неоваскуляризації. У 44% хворих на НГПЯ експресії VEGF не виявлено, незважаючи на це неоваскуляризація більшості НГПЯ досить виражена, що може пояснюватися феноменом поліетіологічності неоангіогенезу та доводить наявність альтернативних механізмів неоваскуляризації пухлини (наприклад через механізм фактора росту фібробластів або через фактори некрозу пухлин та ін.).

Діагностичне значення експрессії транскрипційного маркера OСТ-3/4 у хворих на герміногенні пухлини яєчка

А.В. Сакало1, А.М. Романенко1, Л.М. Захарцева2, В.С. Сакало1, В.В. Мрачковский2, С.В. Базалицька1

1ДУ «Інститут урології НАМН України», Київ, Україна
2Київський міський клінічний онкологічний центр, Київ, Україна

Мета — вивчення прогностичного значення транскрипційного маркера ОСТ-3/4 у хворих на герміногенні пухлини яєчка (ГПЯ).

Матеріали та методи. Проведено імуногістохімічне визначення рівня експресіі OСТ-3/4 у 52 пацієнтів з пухлинами яєчка різної гістологічної будови: 15 — семіномні пухлини, 8 — ембріональний рак, 4 — пухлина жовткового міхура, 8 — зріла тератома, 7 — незріла тератома, 4 — хоріонепітеліома та 6 — пухлини змішаної будови. У 15 (31,9%) пацієнтів виявлено T1–4N0M0 стадію, у 10 (21,3%) — T1–4N1M0, в 11 (23,4%)— T1–4N2–3M0, у 10 (21,3%) — T1–4N0–3M1. Середній вік пацієнтів становив 28,5±4 роки. Крім того, досліджено зрізи спермацитарної семіноми у 8, Лейдігоми — у 2, аденоматоїдні пухлини — у 2 випадках. Дослідження проведено на операційному матеріалі відділу онкоурології ДУ «Інститут урологїі НАМН України». Використана окраска препаратів гематоксилін-еозином, імуногістохімічні реакції виконували за загальноприйнятою методикою з використанням моноклональних антитіл до OСТ-3/4 (Dako).

Результати. В таблиці представлена кількість позитивних випадків експресії OСТ-3/4 залежно від гістологічної будови первинної пухлини.

Гістологія пухлини Кількість хворих Позитивна реакція OСТ-3/4
Типова семінома 15 15
Ембріональний рак 8 7
Пухлина жовткового мішка 4 0
Зріла тератома 8 0
Незріла тератома 7 0
Хоріонепітеліома 4 0
Пухлини змішаної будови 6 3 (з домішками семіноми і ембріонального раку)
Усього 52 25

Встановлено, що експресія OСТ-3/4 виявлена в усіх випадках семіноми та ембріонального раку в чистому вигляді та в пухлинах змішаної будови з включенням означених компонентів. У разі позитивної експресії інтенсивність останньої коливалась від середньої до вираженої. В тератомних пухлинах різного ступеня зрілості, в хоріонепітеліомі та в пухлині жовткового міхура OСТ-3/4 не виявлено. Не встановлено експресії OСТ-3/4 в клітинах лейдігоми, спермацитарної семіноми та аденоматоїдних пухлинах. Встановлено, що рівень експресії OСТ-3/4 в первинній пухлині не змінюється залежно від стадії захворювання. У процесі спостереження та лікування (хіміотерапія або в комбінації з заочеревинною лімфаденектомією) досягнуто повної ремісії у 26 (50%), часткової — у 21 (40,4%), прогресування — у 5 (8,6%) пацієнтів. Слід зазначити, що в 15 препаратах в паратуморозній тканині виявили TIN, у 13 з цих випадків відмічена експресія OСТ-3/4 незалежно від гістологічної будови первинної пухлини.

Висновки. ГПЯ є гетерогенними: ембріональний рак та семінома яєчка (за винятком спермацитарної семіноми) мають плюрипотентний потенціал, обумовлений наявністю гена транскрипції OСТ-3/4 порівняно з іншими гістологічними типами, які представлені більш диференційованими клітинами.

У клітинах TIN виявлена висока експресія маркера транскрипції OСТ-3/4, що підтверджує характеристику TIN як преінвазивну стадію пухлин яєчка зі значним потенціалом до диференціювання.

Вплив онкологічної патології на сперматогенез

К.А. Владиченко

Медичний центр лікування безпліддя, Чернівці, Україна

У структурі онкологічної патології дедалі частіше відмічається тенденція до збільшення кількості хворих молодого віку. При встановленні онкологічного діагнозу лікування пацієнта потребує застосування променевої, хіміо-, імуно-, гормонотерапії. Ці методи лікування призводять до пошкодження гермінативного епітелію, часто незворотного характеру. За міжнародною класифікацією ВООЗ безпліддя в онкологічних хворих, які отримують специфічну терапію, не виокремлюється та розглядається як ятрогенне або надбане ураження яєчок.

Під час перебігу захворювання з непластичними процесами відбувається припинення імпульсної секреції лютеїнізуючого гормону, зниження концентрації загального та вільного тестостерону, збільшення вираженості катаболічних процесів.

Загальновизнано, що променева терапія у низьких дозах менше впливає на сперматогенез, ніж хіміотерапія. Якщо стовбурові клітини герміногенного епітелію не пошкоджені, то через 60–70 діб в еякуляті з’являються сперматозоїди.

Встановлено, що фракціонування дози опромінення збільшує пошкодження стовбурових клітин герміногенного епітелію. При променевій терапії екранування яєчок дозволяє зменшити їх ушкодження, але розсіяна доза опромінення (близько 2% загальної) доволі часто перевищує поріг пригнічення сперматогенезу.

Хіміотерапія призводить до порушення ДНК сперматогоній. Наприклад, андріаміцин, вінкристин, метотрексат викликають постійну азооспермію у 16% хворих підліткового віку. При призначенні препарату цисплатин азооспермія виникає в 37% хворих підліткового віку. Проведення курсу лікування циклофосфамідом або прокарбазином призводить до безпліддя в 68%. Ризик незворотної азооспермії збільшується при комбінації променевої та хіміотерапії.

За останні роки кріоконсервація сперматозоїдів стає все більш розповсюдженою процедурою. У спеціалізованих центрах репродукції сперматозоїди для кріоконсервації, окрім звичайних шляхів, за необхідності можна отримати за допомогою мікрохірургічних технологій (TESA, РESA, МESA). Розмова з хворим про кріоконсервацію сперматозоїдів відбувається на фоні тяжкого психологічного стану. Тому рекомендується не включати в дану програму пацієнтів з невизначеною перспективою виживання (IV клінічна група). У той же час визнається, що кріоконсервація сперматозоїдів деякою мірою може психологічно підтримати хворого. У багатьох країнах ця процедура включена в стандарти лікування онкологічних хворих репродуктивного віку.

Спеціалісти медичного центру лікування безпліддя мають досвід роботи з онкологічними хворими. Проводиться кріоконсервація сперматозоїдів пацієнтів даної групи. У хворого III клінічної групи є здорова дитина, народжена після програми ICSI.

У пацієнтів фертильного віку зі сприятливим прогнозом виконання кріоконсервації сперматозоїдів і ДРТ допомагають реалізувати плани подружнього життя, покращують медико-соціальну адаптацію та якість життя.

Комментариев нет » Добавить свой
Оставить комментарий

ОШИБКА: Плагин «si-captcha.php» обнаружил, отсутствие поддержки GD image в PHP!

Свяжитесь с администратором вашего сервера или хостинга и выясните, почему не включена поддержка GD image в PHP.

Ошибка: Плагин «si-captcha.php» не может найти функцию «imagepng» в PHP!

Свяжитесь с администратором вашего сервера или хостинга и выясните, почему функция «imagepng» недоступна в PHP.