Номер Т. 9, № 1 (33) 2019

Актуальні питання цитологічної діагностики пухлин

Матеріали семінару, присвяченого 115-річчю з дня народження академіка Р.Є. Кавецького

Національний інститут раку

Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України

1 грудня 2014 р., Київ

Цитологічні та імунофенотипові особливості пухлинних клітин, асоційовані з чутливістю до лікарських препаратів, за матеріалами полісерозитів

Н.О. Бездєнєжних1, О.О. Лихова1, Н.І. Семесюк1, І.М. Адаменко1, В.Є. Жильчук2, Ю.Й. Кудрявець1

1Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ
2Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Розуміння взаємозв’язку між процесом епітеліально-мезенхімального переходу (ЕМП) пухлинних клітин і прогресуванням захворювання та моніторинг його в клінічній практиці є важливим питанням, оскільки відстеження такої «пластичності» пухлинних клітин у процесі розвитку злоякісного утворення і появи метастатичних вогнищ дасть можливість корегувати схеми терапії з метою підвищення ефективності лікування хворих онкологічного профілю. Крім того, однією з головних проблем хіміо­терапевтичного лікування хворих на рак є резистентність пухлин до протипухлинних препаратів і відсутність індивідуального підходу до лікування кожного окремого пацієнта, оскільки навіть за наявності однакових фенотипових характеристик і TNM-класифікації пухлин одного гістогенезу чутливість до протипухлинних препаратів може бути різною.

Мета роботи полягала у дослідженні матеріалів із полісерозитів хворих на рак грудної залози і яєчника з метою моніторингу їх фенотипових характеристик у процесі культивування in vitro і зіставлення їхніх ЕМП-асоційованих маркерів із чутливістю до протипухлинних препаратів.

Використовували первинні та постійні клітинні лінії, отримані з полісерозитів хворих на рак грудної залози та яєчника; методи роботи з культурою тканини, світлову мікроскопію, імуноцитохімічний аналіз, статистичні методи дослідження.

Отримано культури пухлинних клітин із полісерозитів хворих на рак грудної залози і яєчника та досліджено їхні біологічні та ростові характеристики, а також антигени, асоційовані з ЕМП у процесі їхнього культивування in vitro. Встановлено в первинній культурі пухлинних клітин домінування антигенів, характерних для мезенхімальних клітин: кількість віментинпозитивних клітин від 45 до 95%, Slug-позитивних — від 67 до 94%, при цьому кількість Е-кадгеринпозитивних клітин у 2 рази менша за кількість N-кадгеринпозитивних. Виявлено, що первинні культури переважно складаються з пухлинних клітин різної морфології — епітеліоподібної та фібробластоподібної. Досліджено їхню чутливість до протипухлинних препаратів різного механізму дії (антрацикліни, препарати платини, таксани, антиметаболіти, вінкаалкалоїди). Встановлено, що клітини з домінуванням епітеліальних характеристик переважно чутливі до доксорубіцину і паклітакселу, тоді як з мезенхімальним фенотипом — до метотрексату, вінорельбіну і флуороурацилу. Низьку чутливість епітеліальні клітини проявляли до метотрексату, вінорельбіну і циклофосфаміду, а мезенхімальні — до цисплатину і доксорубіцину. Показано, що при культивуванні пухлинних клітин із полісерозитів вони втрачають мезенхімальні маркери і набувають епітеліальних характеристик, при цьому змінюється і їхня чутливість до протипухлинних препаратів.

На клітинному матеріалі з полісерозитів хворих на рак грудної залози і яєчника показано пластичність пухлинних клітин in vitro, що характеризується змінами клітинної морфології, ростових характеристик, фенотипових особливостей і, зокрема, ЕМП-асоційованих маркерів. Вищезазначені зміни корелюють зі змінами чутливості пухлинних клітин до протипухлинних препаратів. Отримані факти свідчать про необхідність моніторингу процесу ЕМП під час пухлинного захворювання для підвищення ефективності протипухлинного лікування хворих, в тому числі й як елемента персоніфікованого підходу до терапії пацієнтів онкологічного профілю.

Цитологические особенности цилиндрического эпителия шейки матки при физиологических доброкачественных и предопухолевых процессах

Л.С. Болгова, О.И. Алексеенко, Т.Н. Туганова

Национальный институт рака, Киев

Высокая заболеваемость раком шейки матки обусловливает необходимость выявления предопухолевых процессов и их дифференциальной диагностики с фоновыми изменениями цервикального эпителия. Активное внедрение в практику гинеколога забора материала из эндоцервикса с помощью цервикальной щеточки предопределяет более детальное изучение цилиндрического эпителия (ЦЭ) с уточнением его цитологических критериев.

Цель работы — представить цитологические особенности ЦЭ шейки матки в норме, при доброкачественных и предопухолевых процессах.

Изучены цитологические признаки ЦЭ в зависимости от его циклических изменений, характеристика и роль резервных клеток в процессе смещения переходной зоны в эндо- (резервно-клеточная гиперплазия, трансформация в ЦЭ) или эктоцервикс (гиперплазия резервных клеток, затем их плоскоклеточная метаплазия и постепенное вызревание в многослойный плоский эпителий), другие виды метаплазии ЦЭ — тубоэндометриальная (часто наблюдается после конической эксцизии, абортов), кишечная, или интестинальная (сопутствует дисплазии цервикального эпителия), и переходно-клеточная (отмечается в менопаузе в мазках атрофического типа).

Представлены особенности цитологических препаратов при эндоцервикальном полипе (ЦЭ, метаплазированный плоский или тубоэндометриальный эпителий, клеточный стромально-сосудистый компонент), эндометриозе (эндометриальная метаплазия, клеточный стромально-сосудистый компонент). При беременности отмечают усиление эктопии (выраженная пролиферация ЦЭ) и клеточную реакцию Ариас-Стеллы (наблюдается также при различных дисгормональных состояниях), которая характеризуется появлением крупных гипертрофированных клеток с вакуолизированной цитоплазмой и внутриядерными цитоплазматическими инвагинациями. При наличии децидуального полипа и угрозе прерывания беременности определяются децидуальные клетки, а при неполном выкидыше или пузырном заносе в препаратах выявляются ворсины хориона. При этом необходимо проводить дифференциальную диагностику клеточной реакции Ариас-Стеллы, децидуальных клеток и элементов цитотрофобласта с дисплазией ЦЭ.

Также отмечены изменения ЦЭ при воспалительных процессах, с выделением внутриклеточных поражений при хламидийной и цитомегаловирусной инфекции. Представлены цитологические признаки дисплазий ЦЭ различной степени и атипических железистых клеток неопределенного значения (AGUS), в том числе выявляемых при неспецифических (реактивных или регенераторных) изменениях (AGC-NOS) и оцененных как неопластические (AGC-FN), при этом качественные и количественные критерии аденокарциномы не определяются (The Bethesda System, 2001). Проведено сопоставление классификаций железистых поражений шейки матки ВОЗ (2003) и The Bethesda System (2001).

Комплексное цитоморфологическое исследование новообразований яичника

Л.С. Болгова, Т.Н. Туганова, А.Н. Грабовой, Т.М. Ярощук, С.В. Мариненко, М.Г. Махортова, М.В. Кошубарова

Национальный институт рака, Киев

В Украине констатируют довольно высокую заболеваемость злокачественными опухолями яичника (ОЯ), которая составляет в настоящее время 18,4 на 100 тыс. женского населения.

Диагностика ОЯ остается одним из наиболее сложных вопросов онкоморфологии, что обусловлено чрезвычайной мозаичностью их гистологической структуры. Значение цитологического исследования при ОЯ трудно переоценить, так как в большинстве случаев его результаты — единственное морфологическое обоснование до начала лечения. Результаты цитологического исследования смывов с органов брюшной полости являются одной из важных составляющих при стадировании опухолевого процесса во время операции. Цитологический метод в диагностике ОЯ предусматривает два этапа обследования пациента. На дооперационном этапе исследуют материал тонкоигольной аспирационной биопсии опухоли, заднего свода, асцитической и плевральной жидкостей. На интра­операционном этапе изучают отпечатки и соскобы с опухоли и смывы с органов брюшной полости.

Цель — изучить цитоморфологические и цитогенетические особенности новообразований яичника.

Исследованы окрашенные по методу Паппенгейма и Howell, Black цитологические препараты, приготовленные путем соскоба из удаленных ОЯ у пациентов 3 групп (по 15 больных в каждой)со злокачественными, доброкачественными и пограничными типами. Изучены параметры клеток по разработанной нами «Схеме цитологических признаков для формализованной оценки качественного и количественного состава клеток опухолей яичника», включающие 60 признаков и их градаций. Среди злокачественных ОЯ были гранулезоклеточные, аденокарциномы, эндометриоидный рак, светлоклеточный рак, цистаденокарцинома, муцинозная аденокарцинома. Доброкачественные ОЯ представлены серозной и муцинозной цистаденомами, цистаденофибромой, фибромой, зрелой тератомой и эндометриоидной кистой.

С учетом особой важности определения характера патологического процесса до и во время оперативного вмешательства нами проведено специальное исследование объективизированных цитологических признаков для дифференциальной диагностики доброкачественных и злокачественных форм новообразований яичника. Выделены наиболее характерные структурные, цитоплазматические, ядерные и ядрышковые признаки названных ОЯ, которые можно использовать для дифференциальной диагностики. ­Изучение цитогенетических параметров по наличию и качественным морфофункциональным типам ядрышковых организаторов позволило установить, что общее количество их в ядрах клеток злокачественных опухолей колебалось от 6,53±0,07 до 9,37±0,09 в зависимости от гистологического типа и способа забора материала, при доброкачественных опухолях этот показатель имел более низкие значения и варьировал от 4,81±0,00 до 5,14±0,03. Данные показатели на субклеточном уровне уточняют пролиферативную активность клеток и опухоли в целом, что предопределяет прогноз.

Таким образом, проведенные комплексные цитоморфологические исследования позволили выявить ряд особенностей новообразований яичника. Данные исследования следует рекомендовать для практического применения в цитологических лабораториях.

Використання технології Comet assay для оцінки генетичної нестабільності лімфоцитів периферичної крові онкологічних хворих

О.В. Брєєва

Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ

Згідно з сучасними уявленнями однією з ключових характеристик пухлинних клітин є нестабільність їхнього геному. Деякі дослідники продемонстрували, що поряд з малігнізованими клітинами нестабільність геному властива також лімфоцитам периферичної крові (ЛПК) онкологічних хворих. Рівень генетичної нестабільності людини та індивідуальну чутливість осіб до мутагенних чинників хімічної і фізичної природи визначають за допомогою різних тест-систем, серед яких однією з найбільш перспективних вважають технологію Comet assay, або метод ДНК-комет. Перевагами цього методу є висока чутливість, простота та швидкість проведення, а також можливість

визначення пошкоджень на рівні окремих клітин. Метод заснований на реєстрації різної рухливості у постійному електричному полі пошкодженої ДНК лізованих клітин, імобілізованих в агарозному гелі. Технологію Comet assay все частіше використовують для оцінки пошкоджень, індукованих challenge-мутагенами, що імітують вплив шкідливих факторів середовища. Серед таких мутагенів найбільш поширеним є радіо­міметик блеоміцин, механізм дії якого пов’язаний з утворенням активних форм кисню, що пошкоджують ДНК.

У цьому дослідженні технологія Comet assay використана для визначення рівня спонтанних пошкоджень ДНК, чутливості геному лімфоцитів до впливу блеоміцину та ефективності репарації ДНК у ЛПК хворих на рак ендометрія (РЕ). Рівень пошкодження визначали за середнім значенням (M±SD) вмісту ДНК у хвості комети, який виражали у відсотках.

При дослідженні спонтанних пошкоджень ДНК виявлено, що їхній рівень у ЛПК хворих на РЕ був достовірно вищим (ДНК у хвості 9,3±15,3%), ніж у здорових осіб (ДНК у хвості 3,4±4,7%; p<0,05). Проте ми не виявили різниці у чутливості до дії блеоміцину між зразками, узятими в онкологічних хворих, та контрольними зразками (ДНК у хвості 89,3±3,9 та 84,2±5,3% відповідно). Встановлено, що після інкубації лімфоцитів без блеоміцину кількість пошкоджень ДНК зменшувалася як у здорових осіб, так і у хворих на РЕ. Однак лімфоцити хворих на РЕ були здатні відновити меншу кількість індукованих пошкоджень порівняно з контрольними зразками. Крім того, встановлено, що у ЛПК хворих на РЕ із сімейною історією раку відзначали відновлення меншої кількості індукованих пошкоджень при зіставленні з пацієнтами без сімейної історії раку (відпрепарована ДНК у хвості 36,2±14,0 та 64,9±19,3% відповідно; p<0,05).

Таким чином, технологія Comet assay є швидким і зручним методом визначення пошкоджень ДНК, а також вивчення репарації у клітинах. При використанні додаткового генотоксичного впливу ця технологія дозволяє визначати осіб із високим рівнем дестабілізації геному.

Цитологія та імуноцитохімія В-клітинних неходжкінських лімфом

Д.Ф. Глузман, Л.М. Скляренко, Н.К. Родіонова, С.В. Коваль, Т.С. Іванівська, Н.І. Українська, Л.Ю. Полудненко, А.Ю. Крищук, М.С. Швидка

Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ

Неходжкінські лімфоми (НХЛ) — гетерогенна група пухлин, які виникають з різного типу клітин лімфоїдної тканини і займають 5-те місце в загальній структурі злоякісних новоутворень. Захворюваність на НХЛ щорічно підвищується, а 5-річна виживаність не перевищує 50%. Основний спосіб діагностики НХЛ — гістологічне дослідження отриманих при біопсії лімфатичних вузлів або матеріалу з екстранодальних вогнищ ураження. Існуючі методи діагностики не дозволяють діагностувати лімфоми у хворих з лейкемізацією процесу (за наявності лімфомних клітин у крові та кістковому мозку) і за відсутності доступних для біопсії первинних осередків ураження, наприклад при лімфомі селезінки або пухлинах середостіння. Для вирішення цього завдання можуть бути використані сучасні імуноцитохімічні методи із застосуванням панелі моноклональних антитіл (МкАТ) до лінійноспецифічних і диференціювальних антигенів В-лімфоцитів, що використовуються при імуногістохімічному дослідженні зрізів лімфатичних вузлів.

Імуноцитохімічне визначення патологічних В-клітин у кістковому мозку і крові з використанням МкАТ до антигенів CD19, CD22, CD20, CD5, CD10, CD23, CD25, CD103, цикліну D1 дозволяє ідентифікувати трансформовані лімфоїдні клітини при різних формах В-НХЛ на різних стадіях розвитку захворювання.

Цитоморфологічні, цитохімічні та імуноцитохімічні дослідження проведено у 729 хворих із В-клітинними НХЛ (375 чоловіків і 354 жінки), які перебували на обстеженні та лікуванні в онкологічних і гематологічних відділеннях м. Києва, АР Крим і 20 областей України.

Верифікацію В-клітинної лімфоми маргінальної зони селезінки виконано в 257 випадках на основі виявлення експресії на лімфомних клітинах таких маркерів, як CD19, CD22, CD20, і на незначному відсотку клітин антигену CD5, за відсутності антигенів CD10, CD23 і цикліну D1.

Для уточнення гістогенезу 94 випадків В-клітинної НХЛ, клітини якої цитоморфологічно були визначені як лімфоцити малого й середнього розміру, що нагадують клітини при В-клітинному хронічному лімфолейкозі, використали обмежену панель, що включала МкАТ до антигенів CD19, CD20, CD23, CD5.

Для ідентифікації патологічних В-клітин у 44 випадках лімфоплазмоцитарної лімфоми спочатку проводили цитоморфологічне дослідження стернального пунктату кісткового мозку, при якому виявляли підвищену кількість лімфоцитів, клітин з ознаками плазматизації та плазматичних клітин. На клітинах лімфоплазмоцитарної лімфоми відзначалася експресія антигенів CD19, CD22, CD20, Ig, у 50% випадків — CD38. Проводили диференційну діагностику цієї лімфоми з реактивними проявами в кістковому мозку, зумовленими ауто­імунними процесами, метастазуванням солідних пухлин та інфільтрацією кісткового мозку клітинами лімфоми маргінальної зони селезінки, при якій визначалися подібні за цитоморфологією й імунофенотипом субстратні клітини.

У більшості хворих із дифузною В-великоклітинною лімфомою (ДВВКЛ) проводили імуноцитохімічне визначення субстратних клітин у кістковому мозку, використовуючи панель маркерів до антигенів CD19, CD22, CD20, CD10, CD38, CD30, CD5 і цикліну D1. Відсутність експресії двох останніх маркерів і варіабельна експресія антигенів CD10, CD38 і CD30 дозволяли встановити цитологічні варіанти ДВВКЛ (центробластний, імунобластний, анапластичний) і диференціювати ДВВКЛ із В-НХЛ з клітин мантії з великими бластоїдними клітинами (27 спостережень).
Запропонована методика імуноцитохімічного дослідження мазків кісткового мозку і крові з використанням спеціально підібраної панелі МкАТ дає можливість розпізнавати ранні стадії лейкемізації у більшості хворих на В-НХЛ, може бути використана як додатковий критерій для оцінки ефективності терапії і повноти ремісії.

Діагностика захворювань шийки матки за допомогою методу рідинної цитології SurePath®

А.В. Демчук

Централізована цитологічна лабораторія, Вінниця
Вінницький обласний клінічний онкологічний диспансер

За даними комбінованих багатоцентрових клінічних досліджень, використання методу SurePath® для діагностики захворювань шийки матки підвищує виявлення уражень високого канцерогенного ризику та раку на 64,4% (p<0,0001). Приготування препаратів для рідинної цитології (РЦ) починається із забору матеріалу з шийки матки щіточкою Cervex-Brush®. Потім головку інструмента від’єднують і поміщають у флакон з консервантом, де зразок може зберігатися 4 тиж у звичайних умовах, 6 міс — при дотриманні холодового режиму. У лабораторії за допомогою системи апаратів проводять рандомізацію та збагачення клітинної грудочки, перетворення рідкої суспензії цервікальних клітин на рівномірний тонкий мазок у вигляді круга діаметром 13 мм, забарвлюють за Папаніколау. Завдяки вологій фіксації посилюється чіткість клітинних структур і виключається поява артефактів, зменшується кількість лейкоцитів, еритроцитів, мікрофлори, що полегшує візуалізацію аномальних змін цитограми. Стан епітелію оцінюють за системою Бетесда або за іншими класифікаціями.

Мета роботи — оцінити доцільність використання зазначеного методу для виявлення передракової патології та раку шийки матки в рутинній клінічній практиці.

У дослідження включено матеріал 670 жінок віком 19–76 років, який отримували під час гінекологічних оглядів в умовах онкодиспансеру. Для вивчення за допомогою традиційного методу матеріал зі щіточки спочатку наносили у вигляді мазка на скло, а його залишок занурювали у флакон із консервантом для РЦ. Визначали діагностичну цінність РЦ, порівнюючи клітинні властивості мікропрепаратів, виготовлених обома методами.

Проведено цитогістологічне зіставлення результатів дослідження у 100 пацієнток. Подібність гістологічних висновків та результатів РЦ відзначили у 72% випадків. За допомогою РЦ неопластичні процеси (CIN I–III) виявлено в 19% пацієнтів, тоді як гістологічно визначено доброякісні зміни (ендоцервікоз, лейкоплакія). Гіподіагностику при використанні РЦ відмічено у 9% — виявлено CIN I, при дослідженні біопсії — CIN IІ–III.

Ефективність використання РЦ для профілактичних оглядів було оцінено шляхом аналізу цитологічного скринінгу у жіночих консультаціях Вінниці протягом перших 9 міс 2014 р. Обстежено 35 327 жінок традиційним методом та 935 — РЦ. Використання РЦ під час цитологічного скринінгу збільшило виявлення неопластичних станів шийки матки майже в 4 рази порівняно з традиційним методом (таблиця).

Таблиця. Виявлення дисплазій шийки матки при цитологічному скринінгу в жіночих консультаціях м. Вінниці

Тип ІІІа ІІІб ІІІв Усього обстежених
Метод n % n % n %
Традиційний 808 2,3 171 0,48 91 0,26 35 327
Рідинний 126 13,5 17 1,81 9 0,96 935

Метод РЦ SurePath® доцільно використовувати як скринінговий тест, адже він дозволяє значно ефективніше діагностувати передракові стани та рак шийки матки порівняно з традиційним методом.

Імуноцитохімічні дослідження в доопераційному прогнозуванні радіойодрезистентності папілярного раку щитоподібної залози

Г.В. Зелінська

ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України», Київ

Метою дослідження було на основі виявлення імуноцитохімічних особливостей клітин радіойодрезистентних метастазів папілярних карцином щитоподібної залози розробити методи доопераційного прогнозування радіо­йодрезистентності та ефективності радіойодтерапії.

Використано матеріал тонкоголкових аспіраційних пункційних біопсій пацієнтів, що проходили обстеження, хірургічне лікування та радіойодтерапію в клініці Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України. Дослідження проводили на матеріалі 30 папілярних карцином, 65 радіойодрезистентних

метастазів папілярних карцином щитоподібної залози та 15 метастазів, чутливих до радіойоду. Використовували цитоморфологічні, імуноцитохімічні та статистичні методи. Імуноцитохімічні дослідження проводили непрямим імунопероксидазним методом за допомогою моноклональних антитіл миші проти цитокератину-17, тиреоглобуліну, тиреоїдної пероксидази. Статистичне обчислення виконували за непараметричним методом Колмогорова — Смирнова‚ Манна — Уітні та методом кореляційного аналізу.

Найбільшою проблемою раку щитоподібної залози є діагностика і лікування радіойодрезитентних метастазів, для яких радіойодтерапія стає неефективною. Для доопераційного моніторингу радіойод­резистентних метастазів папілярного раку щитоподібної залози ми вперше пропонуємо використання імуноцитохімічного виявлення в пунктатах цитокератину-17 та тиреоїдної пероксидази. З метою прогнозування радіойодрезистентності цитокератин-17 досліджують у пунктатах первинних папілярних карцином та, якщо кількість цитокератин-17-позитивних клітин перевищує 10%, прогнозують появу радіойодрезистентних метастазів. Для встановлення статусу відносно накопичення радіойоду в післяопераційних метастазах запропоновано визначення в їх пунктатах тиреоїдної пероксидази. За її відсутності передбачають радіойод­резистентність метастазів та необхідність їх хірургічного видалення. Якщо вміст клітин із тиреоїдною пероксидазою перевищує 75%, прогнозують накопичення радіойоду та доцільність подальшої радіойодтерапії.

Запропоновано використання нових доопераційних методів прогнозування радіойодрезистентності папілярного раку щитоподібної залози за допомогою імуноцитохімічного визначення в пунктатах цитокератину-17 та тиреоїдної пероксидази. Вони допомагатимуть клініцистам досить точно прогнозувати радіойодрезистентність папілярної карциноми щитоподібної залози та обирати правильну тактику лікування (радіойодтерапія чи видалення метастазів).

Нові дослідження у вивченні гістогенезу раку легені (огляд літератури)

О.М. Литвинець¹, Л.С. Болгова²

1ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України», Київ
²Національний інститут раку, Київ

Рак легені є серйозною медичною та соціальною проблемою. В Україні рак легені займає 1-ше місце серед онкологічних захворювань у чоловіків і залишається патологією з низьким рівнем виживаності та високою смертністю, незважаючи на деякі успіхи в розвитку діагностики і терапії. Тому пошук популяції клітин з властивостями, подібними до стовбурових клітин в солідних пухлинах, стає важливою галуззю дослідження і може допомогти пояснити не тільки низьку ефективність лікування, але й сприяти вибору таргетної терапії. Незважаючи на швидкий розвиток науки в галузі стовбурових клітин при інших солідних утвореннях, прогрес у дослідженні легень ускладнено неповним розумінням ієрархії епітеліальних клітин і відсутністю відповідної моделі трансплантації для оцінки поведінки пухлинного новоутворення.

Одним з останніх видань на цю тему стала монографія за редакцією Elvis Malcolm Irusen «Lung Diseases — Selected State of the Art Reviews» (2012). Розділ, присвячений раковим стовбуровим клітинам (РСК) легені, написаний групою авторів на чолі з Hiroyuki Sakashita. У розділі докладно описано концепцію РСК, варіанти походження, методи ідентифікації, поверхневі маркери, що використовуються для цього, аналіз можливих сигнальних шляхів, терапевтичні стратегії, спрямовані проти РСК. Серійна трансплантація на тваринних моделях визнається золотим стандартом для сертифікації стовбурових клітин. Користуючись подібними методами, Bonnet і Dick (1997), Eramo та співавтори (2008) показали, що людські пухлини легені містять рідкісну популяцію недиференційованих клітин, які експресують клітинний маркер CD133. Якому саме типу клітин належить маркер CD133 у нормальній легеневій тканині, поки не відомо. Гістопатологія та експресія генів мишачої моделі плоскоклітинної карциноми легені часто нагадують подібні властивості базальних клітин-попередників (Borthwick et al., 2001; Hong et al., 2004). Клітини, які експресують кератин (К) 5/14, є основними ймовірними стовбуровими клітинами дихальних шляхів (Rock et al., 2009). Але чіткого взаємозв’язку між базальними клітинами-попередниками, що експресують К 5/14, та плоскоклітинним раком легені ще не встановлено. У роботі Meuwissen та співавторів (2003) на мишачій моделі легені, в мікросередовищі, розташованому впритул до нейро­епітеліальних утворень, виявлено популяцію стовбурових клітин, що складається як з нейроендокринних клітин легені, так і варіанта клітин, що експресують секреторний протеїн клітин Клара CCSP — Clara cell secretory protein. Ця популяція розглядається Wistuba та співавторами (2001) як варіант клітин-попередників дрібноклітинної карциноми на цьому етапі досліджень. У бронхіолоальвеолярному переході виділена незначна популяція клітин, що експреcує як маркер клітин Клара — CC10, так і маркер альвеолоцитів II типу — поверхневий білок С (SPC). Висловлено припущення, що обидва типи клітин мають властивості, подібні до клітин-попередників (Kim et al., 2005). Дослідження проліферації і перетворення альвеолоцитів I та II типів Desai T.J. та спів­автори (2014) в роботі «Alveolar progenitor and stem cells in lung development, renewal and cancer» показали, що при порушенні сигнальних шляхів стовбуроподібний потенціал клітин АТ II стає надмірним та онкогенно небезпечним.

Пошуки клітин-попередників раку легені тривають. Необхідне подальше вивчення ідентичності та взаємозв’язку між стовбуровими клітинами та клітинами-попередниками в легенях, а також ролі цих популяцій у розвитку онкологічної патології, що дозволить обґрунтувати таргетну терапію.

Дифференциальная цитологическая диагностика пролиферирующего мезотелия, аденокарциномы и мезотелиомы

С.В. Мариненко, Е.О. Логинова, Л.С. Болгова, Т.Н. Туганова, Т.М. Ярощук, О.И. Алексеенко, М.Г. Махортова, Т.А. Магась

Национальный институт рака, Киев

Выраженная вариабельность клеток мезотелия при различных состояниях вызывает сложности дифференциальной диагностики с мезотелиомой и аденокарциномой.

Цель — выявить дифференциально-диагностические признаки злокачественной мезотелиомы, аденокарциномы и реактивного мезотелия с использованием иммуноцитохимического метода.

Исследованы экссудаты, взятые от 14 пациентов. Из центрифугата готовили цитологические препараты, окрашивали по методу Паппенгейма, проводили иммуноцитохимические (ИЦХ) реакции с антителами к эпителиальному антигену (клон Ber-EP4), раково-эмбриональному антигену (СЕА), панцитокератину AE1/AE3 (Pan CK), цитокератину 5/6, виментину, калретинину.

У 1 из 5 пациентов при дифференциальной диагностике между мезотелиомой и аденокарциномой по окрашенным препаратам и с применением ИЦХ реакций установлено мезотелиому, у остальных 4 — аденокарциному. У 3 из 4 пациентов при дифференциальной диагностике между мезотелиомой и реактивными изменениями мезотелия цитологическим и ИЦХ методами установлено мезотелиому, в 1 случае отмечены реактивные изменения мезотелия. У 2 пациентов из 5 при дифференциальной диагностике между аденокарциномой и реактивными изменениями мезотелия было установлено цитоморфологически и после проведения ИЦХ реакции аденокарциному, в остальных 3 случаях — реактивные изменения мезотелия.

Можно сделать вывод, что:

1) при злокачественной мезотелиоме в мазках присутствуют клетки одного клона с признаками атипии в отличие от аденокарциномы, для которой характерно наличие двух типов клеток;

2) при реактивных изменениях мезотелия отмечаются преимущественно группы, состоящие из небольшого числа мелких мономорфных клеток, в отличие от мезотелиомы или аденокарциномы, которым присущи скопления или комплексы из крупных полиморфных клеток;

3) для реактивного мезотелия свойственно преобладание в цитограмме монослойно расположенных однотипных клеток в отличие от напластований укрупненных мезотелиальных клеток с нерезко выраженными признаками атипии при мезотелиоме;

4) границы скоплений мезотелиальных клеток при мезотелиоме имеют неровный, фестончатый край, в отличие от таковых клеток при аденокарциноме, для которых характерны ровные контуры;

5) для клеток мезотелиомы характерна экспрессия калретинина, виментина, цитокератина 5/6, а для аденокарциномы — положительные реакции Ber-EP4, CEA, Pan CK.

Клінічна роль визначення дисемінованих пухлинних клітин і прозапальних цитокінів у кістковому мозку хворих на рак молочної залози

Н.І. Семесюк¹, А.В. Жильчук², Ю.Й. Кудрявець¹

¹Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ
²Рівненський обласний онкологічний диспансер

Невпинне підвищення захворюваності та смертності від прогресування раку молочної залози (РМЗ) визначає актуальність питання виявлення факторів ризику розвитку несприятливого перебігу пухлинного процесу. На сьогодні виявлення дисемінованих пухлинних клітин (ДПК) у кістковому мозку (КМ) має велике прогностичне значення. Однак біологічна цінність такого виявлення ДПК залишається суперечливою, оскільки прогресування захворювання не завжди корелює з їх наявністю в КМ. Важливу роль у прогресуванні хвороби відіграє гуморальний компонент пухлинного мікрооточення, представлений здебільшого цитокінами. Встановлення рівня цитокінів здатне підвищити клінічну інформативність кожного зі згаданих маркерів, визначити ризик виникнення рецидиву пухлинного процесу та подальшу тактику лікування кожної конкретної пацієнтки.

Мета роботи — дослідити клінічну роль одночасного виявлення ДПК і прозапальних цитокінів (фактор некрозу пухлин альфа (ФНП), інтерлейкін-1β та -6 (ІЛ-1β, ІЛ-6)) у КМ та периферичній крові (ПК) хворих на РМЗ.

У дослідженні взяли участь 119 пацієнтів Рівненського обласного онкологічного диспансеру, хворих на РМЗ (ІІ і ІІІ стадії), та 15 здорових донорів. Усі пацієнти були рандомізовані за стадією захворювання (TNМ), віком, гістологічною будовою пухлини, статусом рецепторів до стероїдних гормонів та рівнем експресії HER-2/neu в пухлинних клітинах. КМ та ПК отримували до хірургічного втручання та до проведення лікування. Використовували такі методи: культура клітин, світлова мікроскопія, імуноцитохімічний аналіз, імуноферментний аналіз, статистичні.

ДПК у КМ виявили у 47 (39,4%) хворих на РМЗ. При аналізі рівня прозапальних цитокінів у КМ і ПК залежно від наявності (ДПК+) чи відсутності (ДПК−) пухлинних клітин у КМ показано, що: рівень ФНП та ІЛ-1β в КМ є достовірно вищим у хворих із ДПК+ у КМ; рівень ФНП у КМ є достовірно вищим у хворих з експресією Her-2/neu; рівень цих цитокінів (ФНП, ІЛ-1β, ІЛ-6) достовірно вищий у КМ хворих на РМЗ із прогресуванням процесу (р<0,05). На основі наявності ДПК у КМ та рівня цитокінів у КМ і ПК формували групи хворих на РМЗ та проводили подальше їх лікування. Хворих на РМЗ із ДПК+ у КМ розподілили на: групу 1 (n=20) — проводили системну терапію за схемою АС (доксорубіцин + циклофосфамід); і групу 2 (n=27) — призначили системну терапію за схемою АС→Р (доксорубіцин + циклофосфамід → паклітаксел у передопераційний період, доповнені застосуванням бісфосфонатів у післяопераційний період). Хворі на РМЗ із ДПК− у КМ були розподілені на 2 групи: група хворих із ФНП− (n=19), в яких не відзначали високого рівня ФНП у КМ (схема АС), і група хворих ФНП+ (n=53) — з високим рівнем ФНП у КМ, яка була розподілена на 2 підгрупи: підгрупа А (n=26) — одержували лікування за схемою АС; підгрупа В (n=27) — лікувалися за схемою АС→Р + золедронова кислота. Спостереження за пацієнтами тривало 24 міс. При порівнянні ефективності двох лікувальних схем АС та АС→Р + золедронова кислота у хворих на РМЗ виявлено, що кількість пацієнток, які перебували в стані ремісії, була найбільшою з мінімальною кількістю хворих у стані прогресії та відсутністю померлих у групах хворих на РМЗ, які лікувалися за схемою АС→Р + золедронова кислота.

Рівень прозапальних цитокінів ФНП, ІЛ-6 та ІЛ-1β корелює з перебігом пухлинного процесу (р<0,05). Наявність ДПК та ФНП у КМ свідчить про високий ризик прогресування захворювання у пацієнтів із РМЗ. Передопераційна поліхіміотерапія за схемою АС→Р з наступним застосуванням бісфосфонатів у післяопераційний період у хворих з наявністю ДПК у КМ та високим рівнем ФНП у КМ є більш ефективним порівняно зі схемою АС. Застосування бісфосфонатів у післяопераційний період у хворих з наявністю ДПК та високим рівнем ФНП у КМ призводить до суттєвого зниження ймовірності прогресування захворювання та частоти виникнення кісткових метастазів.

Сучасні методи цитологічної діагностики папіломавірусної інфекції

В.В. Торбенко, П.М. Боцюн, С.Т. Піщанська, С.В. Романюк

ТОВ «CSD Health care», Київ

Відомо, що вірус папіломи людини (ВПЛ) відіграє вагому роль у розвитку раку шийки матки, який в Україні займає друге місце в структурі жіночої онкопатології після раку молочної залози.

Папіломавірус може чинити продуктивну та трансформуючу дію на слизову оболонку. Класичним проявом продуктивного впливу є папіломи та кондиломи. Результатом трансформуючої дії можуть бути внутрішньоепітеліальні ураження (дисплазія, cancer in situ) та інвазивний рак. При розвитку раку шийки матки антионкогенна активність проявляється генами p53, Rb. У разі персистуючої інфекції ВПЛ зазначені антионкогени блокуються білками, які кодуються вірусними генами Е6 і Е7. Як наслідок, ВПЛ у результаті своєї життєдіяльності пошкоджує протипухлинний захист клітини, що значно підвищує ризики виникнення злоякісних новоутворень.

Скринінг раку шийки матки передусім базується на цитологічному дослідженні клітинного матеріалу з шийки матки із застосуванням специфічного забарвлення клітин за методом Папаніколау. ПАП-тест дає можливість виявити відхилення в морфології клітин, які можуть бути спричинені впливом папіломавірусу. Окрім проведення цього тесту, підтвердити наявність папіломавірусного ураження можна такими методами: імуноцитохімічним, молекулярно-генетичним, серологічним. Із вищеперелічених тестів у цитології знайшли застосування імуноцитохімічний та молекулярно-генетичний. Основним цитологічним маркером продуктивної фази ВПЛ є капсидний тест, який базується на імуноцитохімічному виявленні папіломавірусного білка L1. До молекулярно-генетичних методів належить метод гібридизації in situ. Його застосування дозволяє диференціювати епісомальну та інтрасомальну форми розташування вірусу в клітині.

Застосування сучасних цитологічних тестів дає можливість суттєво підвищити цінність цервікального скринінгу та досягти поліпшення виявлення папіломавірусу.

Нові діагностичні та прогностичні молекулярно-генетичні маркери раку молочної залози

С.В. Чехун

Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, Київ

Відомо, що клінічний перебіг і прогноз раку молочної залози (РМЗ) залежать від багатьох факторів, серед яких пріоритетне місце належить його біологічним особливостям. В експерименті на культурі РМЗ декількох ліній ми встановили, що різні молекулярні підтипи характеризуються порушеннями гомеостазу заліза, зокрема феритину (ФЕР), зміни якого корелюють із проліферативним потенціалом пухлинних клітин (2014). В останні роки все більшу увагу приділяють раковим стовбуровим клітинам (РСК), які мають провідне значення у формуванні туморогенного фенотипу пухлинних клітин, їх проліферації і прогресування пухлин.

Мета дослідження — оцінити діагностичне та прогностичне значення експресії маркерів РСК, ФЕР і проліферації у хворих на РМЗ різних молекулярних підтипів.

В основу роботи покладено результати ретроспективного аналізу клінічного перебігу захворювання у 143 пацієнтів із РМЗ у ІІ і ІІІ стадії, яким призначали стандартне лікування протягом 2005–2010 рр. Проводили гістологічне та імуногістохімічне дослідження операційного матеріалу з визначенням молекулярного підтипу пухлин (статус рецепторів естрогенів, прогестерону, Her2/neu), оцінювали експресію Кі-67, маркерів РСК (CD44+СD24) та ФЕР у пухлинних клітинах.

На цьому матеріалі не виявлено достовірних відмінностей у кількості позитивних за експресією досліджених маркерів пухлин залежно від стадії та гістологічної структури РМЗ. Визначено тенденцію до збільшення кількості випадків, позитивних за експресією досліджених маркерів у групі хворих із пухлинами низького ступеня диференціювання. У 42 (29,4%) хворих виявляли клітини з фенотипом CD44+СD24, експресію ФЕР відзначали у 58 (40,5%) пухлинах. На основі оцінки молекулярних особливостей пухлин визначено 4 молекулярні підтипи РМЗ (люмінальний А і Б, Her2/neu-позитивний і базальний). Наведені молекулярні підтипи характеризуються гетерогенніcтю за наявністю РСК — найбільшу кількість останніх виявлено у хворих на РМЗ базального і люмінального А підтипу (відповідно 38,0 і 33,0%). Встановлено помірний прямий кореляційний зв’язок між кількістю CD44+СD24-позитивних клітин РМЗ із базальним підтипом та наявністю метастазів раку в лімфатичних вузлах (r=0,38 та r=0,41 відповідно). У хворих на РМЗ базального підтипу відзначено високу частоту імунопозитивних пухлин за експресією ФЕР (44,0%) та Кі-67 (67,2%).

Загальна 5-річна виживаність хворих на РМЗ всіх молекулярних підтипів, крім базального, не залежала від експресії досліджених маркерів. У хворих на РМЗ базального підтипу цей показник асоціювався з експресією маркерів РСК та ФЕР і був вищим за їх відсутності. Регресійний аналіз одержаних значень експресії та виживаності хворих показав, що досліджені маркери можна використовувати як допоміжні предикативні фактори індивідуального прогнозу РМЗ базального молекулярного підтипу.

Досліджені молекулярні підтипи РМЗ характеризуються значною гетерогенністю за експресією маркерів РСК та ФЕР. Найвищу частоту пухлин із фенотипом CD44+СD24 та ФЕР у пухлинних клітинах реєструють у хворих на базальний РМЗ, що зумовлює більш агресивний перебіг захворювання. Вищенаведене свідчить про перспективність використання досліджених маркерів як додаткових критеріїв індивідуального прогнозу клінічного перебігу РМЗ різних молекулярних підтипів.

Ошибки цитологической диагностики: причины и пути их предупреждения

Т.М. Ярощук, Л.С. Болгова, Е.А. Логинова, Т.Н. Туганова, С.В. Мариненко, О.И. Алексеенко,
М.Г. Махортова

Национальный институт рака, Киев

Цитологическая диагностика в онкологических учреждениях является одной из решающих процедур при верификации опухолей различной локализации. Поэтому к цитологическому методу предъявляют высокие требования, и появляется необходимость постоянного анализа допущенных ошибок и поиска путей их предупреждения.

Критерием достоверности цитологических заключений служат данные гистологического исследования операционного или биопсийного материала, а также ближайшие и отдаленные результаты лечения. По характеру все ошибки можно разделить на: ложно­отрицательные (гиподиагностика), ложноположительные (гипердиагностика), ошибочные цитологические заключения по генезу и гистологической форме. В свою очередь, цитологические ошибки в зависимости от причин, их вызывающих, могут быть разделены на три основные группы: обьективные, субьективные и технические.

Основной объективной причиной, которая приводит к гиподиагностике, является отсутствие патогномоничных критериев злокачественности, когда клетки опухоли не имеют резко выраженных признаков атипии, как например при высокодифференцированных опухолях (бронхиолоальвеолярный рак легкого, тубулярный рак молочной железы и др.). В таких случаях цитологическое заключение основывается на совокупности многих признаков: количество опухолевых клеток, структурные особенности межклеточных связей, ядерно-цитоплазматическое соотношение, структура ядерного хроматина, тинкториальные свойства клеток.

Трудности интерпретации цитологических препаратов, которые приводят к гипердиагностике, могут быть ­обусловлены гиперпластическими и метапластическими изменениями клеток эпителия при воспалительных и других доброкачественных процессах, когда клетки увеличены в размерах, содержат гиперхромные ядра, однако структура хроматина равномерная, четкая; диспластическими изменениями, характеризующимися появлением атипических клеток, в которых, в отличие от клеток рака, мало нарушено ядерно-цитоплазматическое соотношение, а некоторые из них сохраняют признаки нормального эпителия.

Объективной причиной ошибок и неудач цитологической диагностики, снижения эффективности метода является отсутствие гарантии того, что в каждом конкретном случае цитолог исследует материал, взятый у больного именно из основного патологического очага, а не из окружающей его ткани или сопутствующего патологического процесса. Кроме того, получение диагностического материала из центральной части злокачественной опухоли чревато некротическими изменениями клеток.

Ошибки, вызванные субъективными причинами, могут быть обусловлены недостаточной профессиональной подготовкой врача-цитолога, отсутствием или игнорированием сведений о течении болезни, проведенном лечении, результатах других диагностических методов, а также неправильной трактовкой клиницистом цитологических заключений. Снижение допущения обозначенных ошибок возможно путем повышения квалификации врачей всех специальностей.

Взаимопонимание клинициста и врача-цитолога, а также общая заинтересованность в установлении правильного диагноза значительно минимизируют количество ошибок морфологической диагностики. Повторное получение адекватного материала и приготовление качественных препаратов, использование современных методов уточняющей диагностики могут значительно уменьшить долю субъективных и технических ошибок.

Комментариев нет » Добавить свой
Оставить комментарий

ОШИБКА: Плагин «si-captcha.php» обнаружил, отсутствие поддержки GD image в PHP!

Свяжитесь с администратором вашего сервера или хостинга и выясните, почему не включена поддержка GD image в PHP.

Ошибка: Плагин «si-captcha.php» не может найти функцию «imagepng» в PHP!

Свяжитесь с администратором вашего сервера или хостинга и выясните, почему функция «imagepng» недоступна в PHP.