Місце ропівакаїну у сучасній регіонарній анестезії

Лісний І.І., Закальська Х.А.

Резюме. У статті розглянуто фармакологію деяких місцевих анестетиків та можливості їх застосування у різних галузях хірургії. Проаналізовано результати досліджень щодо ефективності і безпеки бупівакаїну і ропівакаїну. Показано, що ропівакаїн є сучасним препаратом з мінімальною кількістю побічних ефектів.

Одержано 26.10.2021
Прийнято до друку 6.11.2021

DOI: 10.32471/clinicaloncology.2663-466X.43-3.28473

Нейроаксіальна анестезія, а також блокада периферичних нервів і сплетінь стали невід’ємною частиною сучасної клінічної практики анестезіологів [22, 51], попри виявлені, пов’язані з цими методами знеболення, побічні ефекти [22]. Завдяки низці переваг все більше визнання отримують різні методи місцевої та регіонарної анестезії, а використання продовже­них катетерних технік для центральних і периферичних блокад визна­но тепер стандартною технікою періопераційного веден­ня хірургічних хворих [16].

Бупівакаїн — високоліпофільний місцевий анестетик тривалої дії — є препаратом з групи амідів, що сьогодні використовуєть­ся найчастіше. Молекулярна структура цього препарату характеризується «асиметричним» атомом вуглецю, що вказує на існування двох стереоізомерів (енантіомерів): S(−) і R(+). Однак комерційно доступний бупівакаїн є рацема­том, тобто еквімолярною сумішшю обох енантіомерів.

Рацемічний бупівакаїн характеризується надзвичайно висо­кою кардіо- та місцевою токсичністю [3, 52], зумовленою саме стереоспецифічністю препарату: S(−)-енантіомер виявляє значно меншу кардіодепресивну дію, ніж R(+)-енантіомер [14, 45]. Аналізуючи етіологічні механізми кардіотоксичнос­ті, викликаної місцевими анестетиками, з метою пошуку альтернатив­них, менш токсичних речовин, що складаються з одного енантіомеру, дослідники зосередили увагу на препара­тах групи амідів [48]. У результаті цих зусиль було отримано нові місцеві анестетики тривалої дії — ропівакаїн та левобупівакаїн.

Бупівакаїн і ропівакаїн за своєю хімічною структурою дуже схожі на похідні піпеколоксилідиду, який було вперше синтезова­но у 1957 р. [9]. У молекулі ропівакаїну чотиривуглецевий бічний ланцюг при атомі нітрогену піперидинового циклу бупівакаїну замінений на тривуглецевий. Отже, ропівакаїн є моногідратом гідрохлоридної солі 1-пропіл-2,6-піпеколоксилідиду. Порівнюючи бупівакаїн з ропівакаїном, можна помітити відмінності у фізико-хімічних характеристиках, зокрема молекулярній масі та ліпофільності цих пропілових і бутилових аналогів. Бупівакаїн має найвищу молекулярну масу серед місцевих анестетиків з групи амідів і є найбільш ліпофільною сполукою, що важливо з огляду на початок та тривалість його дії, а також токсичність цього препарату.

Крім того, похідні піпеколоксилiдиду є хіральними ліками, оскільки їх молекули містять «асиметричний» атом вуглецю, тобто вони можуть мати ліву та праву конфігурацію. У клініч­ній практиці бупівакаїн використовується як рацемічна суміш лівого та правого ізомерів, а ропівакаїн як одиночний S(−)-ізомер із чистотою 99,5% [51].

Під час розробки нових амідів тривалої дії варто зважати на той факт, що більшість амідних місцевих анестетиків є хіраль­ними молекулами. Хіральність — це властивість об’єкта бути несумісним зі своїм дзеркальним відображенням. Інакше кажучи, коли молекула має хіральний центр, можна отримати дві тривимірні структури (стереоізомери) з однаковими атома­ми й характером зв’язків, які відрізняються розміщенням у просторі. Як приклад, саме через хіральність права рука не поміщається зручно в рукавичці для лівої руки. Енантіомери (пара стереоізомерів) мають ідентичну хімічну будову й атомні зв’язки, але різну просторову орієнтацію атомів, що їх утворю­ють. Оскільки вони оптично активні, стереоізомери можна диференціювати за їх впливом на обертан­ня площини поляризовано­го світла на право- (обертання за годинниковою стрілкою (RC)) або лівообертальні (обертання проти годинникової стрілки (SK)) [9]. Більшість органічних молекул є хіральними. Така властивість зазвичай визначається наявністю атома вуглецю, зв’язаного з чотирма різними замісника­ми. Хоча фізико-хімічні властивості таких молекул ідентичні, існують значні відмінності у їх взаємодії з біологічними рецепторами, конформація яких сприяє зв’язуванню з однією, а не іншою, формою. Це важливо для місцевих амідних анестетиків, оскільки було продемонстровано, що лівообертальний ізомер має менший потенціал системної токсичності, ніж правообертальний [1, 9]. На основі таких спостережень було розроблено та впроваджено в клінічну практику два нових місцевих анестети­ки тривалої дії — левобупі­вакаїн та ропівакаїн. Обидва ці препарати отримують у вигляді одного лівообертального ізомеру, а не як рацемічну суміш ліво- і правообертальної форм лікарського засобу.

Крім нижчої розчинності в ліпідах, ропівакаїн характеризуєть­ся і значно нижчою системною токсичністю, якщо порівнювати з бупівакаїном [19, 36]. Максимальна доза бупівакаїну становить 150 мг, тоді як максимальна доза ропівакаї­ну є значно вищою. В експериментах на тваринах показа­но, що максимальна доза для пропілпохідного ропівакаї­ну майже вдвічі вища, ніж доза, описана для бупівакаї­ну.

Ропівакаїн характеризується меншим обсягом розподілу, більшим плазмовим кліренсом і значно коротшим періодом напіввиведення, ніж бупівакаїн [28].

Ропівакаїн виводиться внаслідок інтенсивного метаболізму в печінці і лише 1% дози виводиться в незміненому вигляді із сечею людини. Метаболіти, що продукуються в мікросомах печінки людини, були ідентифіковані як 3’-гідроксиропівакаїн (3’-OH Rop), 4’-гідроксиропівакаїн (4’-OH Rop) та 2’,6’-піпеколоксилі­дид (PPX) [15].

Як і більшість амідних місцевих анестетиків, ропівакаїн метаболізується переважно в печінці цитохромом Р450, представленим сімейством мікросомальних ізоферментів: до 3’-OH Rop за допомогою цитохрому P450 (CYP) 1A2 та до N-деалкільованого метаболіту, PPX, здебільшого за допомогою CYP 3A4 [37].

Помічено, що завдяки значній схожості фізико-хімічних властивостей ропівакаїну та бупівакаїну час від моменту введен­ня препарату і до початку його дії, тривалість нейрональної блокади, активність і сенсорно-моторна диференціація обох анестетиків суттєво не відрізняються. У лабораторних дослідженнях було показано, що початок блокади у разі використан­ня ропівакаїну настає дещо швидше, ніж при анестезії бупівакаїном [2]. Причинами такої тенденції є нижча ліпофільність ропівакаїну та нижча спорідненість його зв’язування з екстранейрональними ліпідами і тканинами, що призводить до більш швидкої доставки цього препара­ту до місця дії в нерві [32, 33, 51]. Отже, вищий ступінь диференціаль­ної блокади ропівакаїном у низьких концентраціях і його здатність викликати дозозалежну моторну блокаду дає цьому препарату значні клінічні переваги. Залишається не до кінця вивченим питання, чи є нижча розчинність ропівакаїну в мієліні мотонейронів єдиною причиною його вищої диференціальної блокади, чи на цей показник впливає використання чистого оптичного пропілпохідного S-ізомеру.

Роль ропівакаїну при спінальній анестезії ще повністю не оцінена, і багато експертів сходяться на тому, що все ще існує необхідність у більш детальних клінічних дослідженнях, які би порівняли ропівакаїн з іншими місцевими анестетиками тривалої дії при спінальній анестезії з погляду підбору дози та оцінки клінічної ефективності препаратів [48, 49].

Епідуральна анестезія місцевими анестетиками тривалої дії (особливо при використанні продовженої епідуральної інфузії) вважається ефективним та безпечним методом лікування післяопераційного болю.

Продовжена інфузія 0,2% ропівакаїну забезпечує хоро­шу анальгезію при пологах (початкові болюси 10–18 мл, що супроводжуються продовженою інфузією зі швидкістю 4–10 мл/год) [6], яка зумовлює мінімальний моторний блок [7, 10]. Така методика, як контрольована пацієнтом епідураль­на анальгезія (ПКЕА) з 0,2% ропівакаїном, була такою ж ефективною, як і безперервне введення 0,2% ропівакаїну (8 мл/год), при цьому моторна блокада була значно менш вираже­на у групі ПКЕА [42, 43].

Метааналіз, у якому було порівняно ефекти ропівакаїну та бупівакаїну під час пологів, показав, що використання ропівакаїну було пов’язане зі значно частішими спонтанними вагіналь­ними пологами, меншою кількістю пологів інструменталь­ним шляхом і кращими неонатальними оцінками [50].

Ефективність безперервної епідуральної інфузії ропівакаїну оцінювалася в численних дослідженнях у хворих, які перенесли ортопедичні та абдомінальні операції. У рандомізова­них дослідженнях оцінювали необхідність додаткового призначен­ня опіоїдів упродовж 24–72 год після операції. Було встановлено, що епідуральна інфузія ропівакаїну 0,1–0,3% зі швидкістю 10 мл/год знижувала дози морфіну РСА (patient control analgesia) після абдомінальних та ортопедичних операцій. Ступінь моторної блокади також виявився дозозалежним, з максимумом, що спостерігається у пацієнтів, які отримували 0,3% ропівакаїн [5, 34].

Інфільтраційна анестезія місця розрізу широко використовується в хірургії та значно знижує інтенсивність післяопераційного болю. Одним із показників ефективності анестетика при інфільтраційній анестезії є тривалість дії, яка залежить від швидкості регіонарного кровотоку. З метою збільшення часу дії анестетика додатково вводять вазоконстриктори, які також сприяють і зниженню токсичної дії анестетика [26].

Експериментальні дослідження на тваринах показали, що підшкірна інфільтрація ропівакаїну в низьких концентраціях суттєво знижує шкірний кровотік у свиней [27]. Аналогічно ропівакаїн проявляє судинозвужувальну дію на кільцеві сегменти стегнових судин собак in vitro [35], тоді як бупівакаїн у різних концентраціях викликав вазодилатацію. Також було показано, що ропівакаїн, уведений морським свинкам внутрішньошкірно, діє вдвічі-втричі довше, ніж такі ж дози бупівакаїну, ймовірно, внаслідок властивого йому судинозвужуваль­ного ефекту [2]. У багатьох дослідженнях було помічено, що бупівакаїн викликає розширення судин шкіри хворого, тоді як невисокі дози ропівакаїну зменшують кровотік у місці ін’єкції [11]. Вважають, що ропівакаїн виявляє двофазну судинну дію, а саме: висококонцентровані розчини (1%) не мають судинозвужувальних властивостей у людей [13]. Судинозвужувальний ефект ропівакаїну в низьких концентраці­ях може сприяти тривалішому ефекту препарату. За даними досліджень [12, 13], додавання адреналіну значно збільшувало тривалість дії і бупівакаїну, і ропівакаїну, але, що цікаво, при цьому ропівакаїн зменшував судинозвужувальні ефекти адреналіну порівняно з бупівакаїном. Можливо, це дає підстави припустити, що ропівакаїн може зменшувати інтраопераційну крововтрату, якщо порівняти з бупівакаїном. Однак ряд дослідників вважає, що судинозвужувальний ефект ропівакаїну не пов’язаний з дозою анестетика, яка застосовуєть­ся в клінічній практиці, оскільки не було виявлено відмінностей щодо хірургічної кровотечі після підшкірної ін’єкції цих двох препаратів перед розрізом шкіри [20, 31].

Оцінку ефективності інфільтрації рани ропівакаїном було проведено при відкритій холецистектомії та герніопластиці [25]. Було показано, що передопераційна інфільтрація 0,25% ропівакаїну значно знизила інтенсивність післяопераційного болю порівняно з такими ж об’ємами 0,125% ропівакаїну. Час до першого запиту додаткового анальгетика значно збільшився при використанні 0,25% ропівакаїну. Порівнювали інфільтрацію рани ропівакаїном і бупівакаїном (40 мл 0,25% розчину). У результаті було показано, що обидва препарати однаково ефективні для лікування пацієнтів з післяопераційним болем після герніопластики. Не було встановлено клінічно значущих відмінностей між обома місцевими анестетиками щодо інтенсивності або тривалості знеболення [25]. Іншими автора­ми також підтверджено позитивний ефект інфільтраційної анестезії при таких операціях, де було показано, що 0,2%, 0,5% та 0,75% ропівакаїну забезпечували однаково ефективну анальгезію після лапароскопічної холецистектомії. Крім того, вища пікова концентрація в плазмі крові реєструвалася тоді, коли застосовували 0,75% ропівакаїн, при цьому пікові рівні не перевищували порогового значення токсичності з боку ЦНС [29].

Як підсумок, ці дослідження показують, що ропівакаїн ефективний у забезпеченні достатнього знеболювання, принаймні у найближчий післяопераційний період, при введен­ні в краї рани [39]. Якщо порівнювати з бупівакаїном в еквівалент­них дозах, то клінічно значущої різниці в інтенсивності знеболювання не було виявлено, але деякі дані вказують на значно більшу тривалість знеболення після інфільтрації ропівакаїном. Аналізуючи всі наявні дані, можна сказати, що додавання адреналіну до розчину ропівакаїну з метою продовжен­ня тривалості ефекту не є дуже показовим, тому немає необхідності додавати його при інфільтраційній анестезії.

Ропівакаїн у концентрації 0,2–0,5% можна рекомендувати для інфільтраційної анестезії, а нижчі концентрації препарату (≤0,125%), за даними більшості досліджень, вважаються неефектив­ними. Також не рекомендується його введення у разі кінцевої анестезії (тобто у тканини з кінцевим артеріальним кровопостачанням) у зв’язку з його легким судинозвужувальним ефектом.

Ропівакаїн є безпечнішим місцевим анестетиком при інфільтрацій­ній анестезії в ортопедії, коли йдеться про хондропротективний ефект. Так, в експериментальному дослідженні [24], гіпотеза якого полягала в тому, що такі місцеві анестетики, як лідокаїн, бупівакаїн та ропівакаїн, пошкоджу­ють хондроцити людини in vitro. У дослідженні було виділено та культивовано первинні хондроцити колінних суглобів людини (середній вік донорів 61,2 року), до яких додавали місцеві анестетики. За даними флуоресцентної мікроскопії встановлено збільшення кількості мертвих клітин після додаван­ня 1% або 2% лідокаїну та бупівакаїну, але не ропівакаїну. Кількість життєво важливих хондроцитів значно зменшилася після додавання бупівакаїну, 1% або 2% лідокаїну і без значних змін при введенні ропівакаїну. Дані показали, що лікування місцевими анестетиками справді спричиняє пошкодження клітин хондроцитів людини in vitro. Ропівакаїн, імовірно, є місцевим анестетиком із найнижчим токсичним потенціалом для хондроцитів людини, що може робити його препаратом вибору в ортопедії.

Як ефективний місцевий анестетик ропівакаїн зарекомендував себе при блокаді периферичних нервів верхньої та нижньої кінцівок. У проспективному рандомізованому подвійному сліпому дослідженні [17], в якому порівнювали ропівакаїн і бупівакаїн під час комбінованої блокади сіднично-стегнового нерва, було показано, що підвищення концентрації ропівакаїну з 0,5 до 1,0% не вплинуло на частоту успішної анестезії, однак при цих концентраціях скоротився латентний період початку блокади, що продовжувало післяопераційну анальгезію.

Подібні ефекти були показані і при блокаді верхніх кінцівок, коли порівнювали ропівакаїн і бупівакаїн. Було показано, що при блокаді аксілярного сплетіння з використанням ропівакаїну 7,5 мг/мл (300 мг); бупівакаїну 5 мг/мл (200 мг) не виявлено значних відмінностей у часі початку та тривалості блокади, але 40 мл ропівакаїну 7,5 мг/мл викликало блокаду пахвового сплетіння вищої якості, ніж 40 мл бупівакаїну 5,0 мг/мл [38].

Іншими авторами [8] було показано клінічні особливості перебігу анестезії пахвового плечового сплетіння з використан­ням двох різних концентрацій (0,5 та 0,75%) ропівакаїну та 0,5% бупівакаїну. Якість анестезії була кращою саме у разі використання ропівакаїну. У дослідженні оцінювали інтраопераційні потреби в опіоїдах та загальну задоволеність хворих якістю знеболювання. Було виявлено значні відмінності в ефективності між двома концентраціями ропівакаїну. Так, автори зробили висновок, що 0,75% ропівакаїн не дає значних переваг, тому 0,5% ропівакаїн можна використовувати для виконання блокади пахвового плечового сплетіння та для післяопераційної терапії з такою ж ефективністю, як і 0,75% ропівакаїн.

Що стосується додавання адреналіну до ропівакаїну для блокади периваскулярного підключичного плечового сплетіння, то така комбінація не вплинула на фармакокінетичні властивос­ті ропівакаїну при його використанні. Отже, додаван­ня адреналіну до ропівакаїну не є необхідним для продовження післяопераційної анальгезії [21].

Як підсумок, ропівакаїн не менш ефективний, ніж бупівакаїн при блокаді периферичних нервів з погляду якості, післяопераційної тривалості знеболювання, анестезії та моторної блокади. Щодо часу початку сенсорної та моторної блокади, ропівакаїн навіть може мати деякі переваги над бупівакаїном, демонструючи аналогічний фармакокінетичний профіль. Його мінімальна ефективна анестетична концентрація становить 0,5%, а користь від збільшення його концентрації до 0,75% або 1% залишається суперечливою.

При блокаді периферичних нервів необхідне застосування високих доз бупівакаїну чи ропівакаїну. Тому токсич­ний потен­ціал цих агентів становить особливий інтерес при регіонар­ній анестезії. У дослідженні на добровольцях, які отримували інфузію 10 мг/хв ропівакаїну або бупівакаїну, ознак токсичного впливу на центральну нервову систему (ЦНС) було значно менше при прийомі ропівакаїну, ніж бупівакаїну. Середня доза ропівакаїну становила 124 мг порівняно з 99 мг бупівакаїну [44].

ЦНС є однією з основних мішеней токсичної дії місцевих анестетиків. Щодо етіології токсичного впливу місцевих анестети­ків на ЦНС, було висловлено припущення про двоетап­ність процесу [47]. Спорідненість більшості таких препаратів до гальмівних нейронів приводить до депресивного ефекту при першому потраплянні в лімбічну систему, дозволяючи збудливим нейронам діяти безперешкодно і створюючи стан збудження, який завершується генералізованими судомами. При вищих рівнях місцевого анестетика уражаються всі нейро­ни, що є причиною глобальної депресії ЦНС і, зрештою, нульової електрокардіографії, що клінічно проявляється як кома та серцево-судинний колапс. Під час безперервного чи періодичного введення місцевих анестетиків токсичний рівень цих препаратів можна прогледіти через недостатній розвиток ознак системної токсичності. Ця межа токсичності є індивідуальною для кожного пацієнта залежно від віку, типу захворювання та швидкості інфузії.

Більш складними та зі значно вищим ризиком для пацієн­тів є побічні ефекти з боку серцево-судинної системи через місцеві анестетики тривалої дії, оскільки міокард є кращою цільовою ділянкою для цих ліків. Смерть від токсичної дії місцевих анестетиків настає здебільшого через розвиток тяжких порушень ритму серця як наслідок кардіодепресії [40]. Вище вже було зазначено, що S(−)-ізомери як ропівакаїну, так і бупівакаїну проявляють значно менший депресивний ефект, ніж R(+)-ізомери та рацемічні суміші [46]. В експерименті з ізольованою моделлю серця було показано, що S(−)-ізомери ропівакаїну мають меншу кардіодепресивну дію, ніж рацемічний бупівакаїн [18].

У дослідженнях на тваринах показано, що кардіотоксичність і нейротоксичність бупівакаїну була майже вдвічі вищою, ніж ропівакаїну [19, 23]. Крім того, реанімація після зупинки серця після токсичної дії ропівакаїну була значно успішнішою, ніж після бупівакаїну та левобупівакаїну, що, мабуть, доводить, принаймні у дослідженнях на тваринах, що ропівакаїн є найбезпечні­шим місцевим анестетиком тривалої дії. На підста­ві цих результатів можна зробити висновок, що ропівакаїн дуже схожий на бупівакаїн, тому виникає питання про те, чи можна виправдати підвищення вартості нових препаратів на підставі відсутності клінічних даних щодо відміннос­тей у їхній ефективності. Однак у літературі достатньо доказів, що підтверджують, що ропівакаїн (лівий ізомер) менш токсичний, ніж рацемічний бупівакаїн. Оскільки токсич­ний потенціал ропівакаїну знижений, то для появи ознак системної токсичності потрібні більш високі концентрації у плазмі крові та дози, а також він демонструє мінімальний вплив на серце після прояву токсичності для ЦНС. Крім того, ймовірність успіху серцево-легеневої реаніма­ції, що спостеріга­ється після введення тваринам токсичних доз, є набагато вищою, ніж після інтоксикації бупівакаїном. Це означає, що ропівакаїн має явний потенціал для зниження тяжкості токсичних ефектів, спричинених передозуванням або ненавмисним внутрішньосудинним введенням.

Відповідно, в тих ситуаціях, в яких використовуються мінімальні дози місцевого анестетика, за практично повної відсутнос­ті ризику системної токсичності (наприклад спінальна анестезія), бупівакаїн залишається строго рекомендованим, особливо з урахуванням того, що гіпербаричні препарати ропівакаїну у продажу відсутні. Більше того, хоча додавання глюкози може виконуватися безпосередньо анестезіологом для отримання гіпербаричних розчинів, змішування ліків, що вводяться спінально, потенційно може знизити безпеку інтратекальної ін’єкції і не має широко застосовуватися. Використан­ня ропівакаїну для спінальної анестезії не дає жодних клінічно значущих переваг.

Однак у тих клінічних ситуаціях, в яких потрібні великі об’єми та швидкості інфузії (наприклад епідуральна анестезія/анальгезія або блокада периферичних нервів) і особливо при виконанні блокади нижніх кінцівок, при якій необхідно заблокувати більше одного нерва для забезпечення повної анестезії/анальгезії прооперованої кінцівки, варто рекомендувати використання нових лівих енантіомерів через їх знижений токсичний потенціал.

Теоретична перевага ропівакаїну над бупівакаїном полягає в більш сильній диференціації сенсорних/моторних блоків, особли­во при використанні низьких концентрацій у післяопераційний період. Однак необхідно також враховувати, що ропівака­їн може бути менш ефективним, ніж бупівакаїн через його нижчу розчинність у ліпідах. Проте ці відмінності істотно не впливають на його клінічну ефективність, а використання відповідних концентрацій цих місцевих анестетиків тривалої дії призводить до однакового збереження рухової функції.

Хоча було показано [4], що частота токсичного впливу на ЦНС та серцево-судинну систему, спричиненого ненавмис­ним внутрішньосудинним введенням або помилковим передозуванням місцевих анестетиків, досить низька (1 на 40 010 епідуральних блокад), але під час регіонарної анестезії та анальгезії зберігається відсоток небезпечних для життя ситуацій, які сьогодні можна вирішити за допомогою безпечніших анестетиків, таких як енантіомер ропівакаїну.

Якщо все ж таки відбувається катастрофічне масивне передозуван­ня місцевого анестетика, то потрібне раннє та агресив­не симптоматичне лікування, особливо це стосується серцево-судинної системи. Хоча судоми є небажаним клінічним проявом, з ними можна впоратися безпечно, без будь-якої незворотної шкоди для пацієнта. Більш складними є серцево-судинні ускладнення, оскільки досі не знайдено чарівної форму­ли реанімації при порушенні кровообігу, включаючи ліпідну реанімацію після серцево-судинного колапсу, викликаного місцевими анестетиками.

Ропівакаїн нині є найбільш безпечним місцевим анестетиком тривалої дії, що використовується в клінічній практиці, оскільки він переноситься в більш високій дозі і його плазмова концентрація викликає менш виражені клінічні симптоми з боку ЦНС, порівняно з бупівакаїном. При дозах ропівакаїну, що викликали симптоми інтоксикації з боку ЦНС, серцево-судин­ні зміни та зокрема пригнічення провідності, діастолічної та систолічної функції, були менш вираженими ніж у разі використан­ня бупівакаїну. Ситуацій передозування анестетиком краще уникати, ніж лікувати, однак використання ропівакаїну, особливо у поєднанні з належною клінічною технікою, може допомогти зменшити кількість цих катастрофічних ситуацій. Серцево-судинні колапси, спричинені ропівакаїном, можна успішно лікувати без незворотних ушкоджень [30, 41].

Висновок

У сучасній регіонарній анестезії та анальгезії, коли вони використовуються як в амбулаторній, так і не амбулаторній хірургії, принципове значення приділяється ефективності та безпеці місцевих анестетиків. Ропівакаїн — сучасний місце­вий анестетик, який має найменший набір побічних ефектів з боку серцево-судинної та ЦНС з оптимальними фармакокінетич­ними характеристиками.

Список використаної літератури

1. Aberg, G. (1972). Toxicological and local anesthetic effects of optically active isomers of two local anesthetic compounds. Acta Pharmacologica et Toxicologica31(4), 273–286.

2. Akerman, B., Hellberg, I. B., & Trossvik, C. (1988). Primary evaluation of the local anaesthetic properties of the amino amide agent ropivacaine (LEA 103). Acta Anaesthesiologica Scandinavica, 32(7), 571–578. doi: 10.1111/j.1399-6576.1988.tb02788.x.

3. Albright, G. A. (1979). Cardiac arrest following regional anesthesia with etidocaine or bupivacaine. Anesthesiology, 51(4), 285–287. doi:10.1097/00000542-197910000-00001.

4. Auroy, Y., Narchi, P., Messiah, A., Litt, L., Rouvier, B., & Samii, K. (1997). Serious complications related to regional anesthesia: results of prospective survey in France. Anesthesiology, 87(3), 479–486. doi: 10.1097/00000542-199709000-00005.

5. Badner, N. H., Reid, D., Sullivan, P., Ganapathy, S., Crosby, E. T., McKenna J., & Lui, A. (1996). Continuous epidural infusion of ropivacaine for the prevention of postoperative pain after major orthopaedic surgery: a dose-finding study. Canadian Journal of Anaesthesia, 43(1), 17–22. doi: 10.1007/BF03015952.

6. Beilin, Y., Galea, M., Zahn, J., & Bodian, C. A. (1999). Epidural ropivacaine for the initiation of labor epidural analgesia: a dose finding study. Anesthesia & Analgesia88(6), 1340–1345. doi: 10.1097/00000539-199906000-00027.

7. Benhamou, D., Hamza, J., Eledjam, J. J., Dailland P., Palot, M., Seebacher, J., … Heeroma, K. (1997). Continuous extradural infusion of ropivacaine 2mg ml–1 for pain relief during labour. British Journal of Anaesthesia, 78(6), 748–750. doi: 10.1093/bja/78.6.748.

8. Bertini, L., Tagariello, V., Mancini, S., Ciaschi A., Posteraro C. M., Benedetto P., & Martini, O. (1999). 0.75% and 0.5% ropivacaine for axillary brachial plexus block: a clinical comparison with 0.5% bupivacaine. Regional Anesthesia & Pain Medicine24(6), 514–518. doi: 10.1016/s1098-7339(99)90041-x.

9. Casati A., & Putzu M. (2005). Bupivacaine, levobupivacaine and ropivacaine: are they clinically different? Best Practice & Research Clinical Anaesthesiology, 19(2), 247–268. doi:10.1016/j.bpa.2004.12.003.

10. Cascio, M. G., Gaiser, R. R., Camann, W. R., Venkateswaran, P., Hawkens, J., & McCarthy D. (1998). Comparative evaluation of four different infusion rates of ropivacaine (2 mg/ml) for epidural labor analgesia. Regional Anesthesia & Pain Medicine, 23(6), 548–553. doi: 10.1016/s1098-7339(98)90079-7.

11. Cederholm, I., Evers, H., & Lofstrom, J. B. (1991). Effect of intradermal injection of saline or a local anaesthetic agent on skin blood flow: a methodological study in man. Acta Anaesthesiologica Scandinavica, 35(3), 208–215. doi: 10.1111/j.1399-6576.1991.tb03275.x.

12. Cederholm, I., Evers, H., & Lofstrom, J. B. (1992). Skin blood flow after intradermal injection of ropivacaine in various concentrations with and without epinephrine evaluated by laser Doppler flowmetry. Regional Anesthesia, 17(6), 322–328.

13. Cederholm, I., Akerman, B., & Evers, H. (1994). Local analgesic and vascular effects of intradermal ropivacaine and bupivacaine in various concentrations with and without addition of adrenaline in man. Acta Anaesthesiologica Scandinavica, 38(4), 322–327. doi: 10.1111/j.1399-6576.1994.tb03901.x.

14. Clarkson, C. W., & Hondeghem, L. M. (1985). Mechanism for bupivacaine depression of cardiac conduction: fast block of sodium channels during the action potential with slow recovery from block during diastole. Anesthesiology, 62(4), 396–405.

15. Ekström, G., & Gunnarsson, U. B. (1996). Ropivacaine, a new amide-type local anesthetic agent, is metabolized by cytochromes P450 1A and 3A in human liver microsomes. Drug Metabolism & Disposition, 24(9), 955–961.

16. Faccenda, K. A., & Finucane, B. T. (2001). Complications of regional anaesthesia: incidence and prevention. Drug Safety, 24(6), 413–442. doi:10.2165/00002018-200124060-00002.

17. Fanelli, G., Casati, A., Beccaria, P., Aldegheri, G., Berti, M., Tarantino, F., & Torri, G. (1998). A double-blind comparison of ropivacaine, bupivacaine, and mepivacaine during sciatic and femoral nerve blockade. Anesthesia & Analgesia, 87(3), 597–600. doi: 10.1097/00000539-199809000-00019.

18. Graf, B. M., Abraham, I., Eberbach, N., Kunst, G., Stowe, D., & Martin, E.(2002). Differences in cardiotoxicity of bupivacaine and ropivacaine are the result of physicochemical and stereoselective properties. Anesthesiology, 96(6), 1427–1434. doi: 10.1097/00000542-200206000-00023.

19. Groban, L., Deal, D. D., Vernon, J. C., James, R. L., & Butterworth, J. (2001). Cardiac resuscitation after incremental overdosage with lidocaine, bupivacaine, levobupivacaine, and ropivacaine in anesthetized dogs. Anesthesia & Analgesia, 92(1), 37–43. doi: 10.1097/00000539-200101000-00008.

20. Guinard, J., Carpenter, R., Owens, B., & Nadir, B. (1991). Comparison between ropivacaine and bupivacaine after subcutaneous injection in pigs: cutaneous blood flow and surgical bleeding. Regional Anesthesia, 16(5), 268–271.

21. Hickey, R., Blanchard, J., Hoffman, J., Sjovall, J., & Ramamurthy, S. (1990). Plasma concentrations of ropivacaine given with or without epinephrine for brachial plexus block. Canadian Journal of Anaesthesia, 37(8), 878–882. doi: 10.1007/BF03006624.

22. Horlocker, T. T. (1998). Peripheral nerve blocks: regional anesthesia for the new millennium. Regional Anesthesia & Pain Medicine, 23(3), 237–240. doi:10.1016/s1098-7339(98)90047-5.

23. Huang, Y., Pryor, M., Mather, L., & Veering, B. (1998). Cardiovascular and central nervous system effects of intravenous levobupivacaine and bupivacaine in sheep. Anesthesia & Analgesia, 86(4), 797–804. doi: 10.1097/00000539-199804000-00023.

24. Jacob, B., Zippelius, T., Kloss, N., Benad, K., Schwerdt, C., Hoff, P., … Rohner, E. (2019). Local anesthetics’ toxicity toward human cultured chondrocytes: a comparative study between lidocaine, bupivacaine, and ropivacaine. Cartilage, 10(3), 364–369. doi: 10.1177/1947603518758436.

25. Johansson, B., Glise, H., Hallerback, B., Dalman, P., & Kristoffersson, A. (1994). Preoperative local infiltration with ropivacaine for postoperative pain relief after cholecystectomy. Anesthesia & Analgesia, 78(2), 210–214. doi: 10.1213/00000539-199402000-00003.

26. Joshi, G. P., & White, P. F. (2002). Management of acute and postoperative pain. Current Opinion in Anaesthesiology, 14(4), 417–421. doi: 10.1097/00001503-200108000-00007.

27. Kopacz, D. J., Carpenter, R. L., & Mackey, D. C. (1989). Effect of ropivacaine on cutaneous capillary blood flow in pigs. Anesthesiology, 71(1), 69–74. doi: 10.1097/00000542-198907000-00013.

28. Lee, A., Fagan, D., Lamont, M., Tucker, G., Halldin, M., & Scott, D. (1989). Disposition kinetics of ropivacaine in humans. Anesthesia & Analgesia, 69(3), 736–738.

29. Liang М., Chen Y., Zhu W., & Zhou D. (2020). Efficacy and safety of different doses of ropivacaine for laparoscopy-assisted infiltration analgesia in patients undergoing laparoscopic cholecystectomy. A prospective randomized control trial. Medicine (Baltimore), 99(46), 225–240. doi: 10.1097/MD.0000000000022540.

30. Litz, R., Frank, M., Wagner, B., Koch, T., & Albrecht, D. (1999). Anaesthesiology & Intensive Medicine, 40, 423.

31. McClure, J. H. (1996). Ropivacaine. British Journal of Anaesthesia, 76(2), 300–307. doi: 10.1093/bja/76.2.300.

32. McGlade, D. P., Kalpokas, M. V., Mooney, P. H., Buckland, M. R., Vallipuram, S. K., Hendrata, M. V., & Torda, T.A. (1997). Comparison of 0.5% ropivacaine and 0.5% bupivacaine in lumbar epidural anaesthesia for lower limb orthopaedic surgery. Anaesthesia and Intensive Care, 25(3), 262–266. doi: 10.1177/0310057X9702500310.

33. McGlade, D. P., Kalpokas, M. V., Mooney, P. H., Chamley, D., Mark, A. H., & Torda, T. A. (1998). A comparison of 0.5% ropivacaine and 0.5% bupivacaine for axillary brachial plexus anaesthesia. Anaesthesia and Intensive Care, 26(5), 515–520. doi: 10.1177/0310057X9802600507.

34. Muldoon, T., Milligan, K., Quinn, P., Connolly, D. C., & Nilsson K. (1998). Comparison between extradural infusion of ropivacaine or bupivacaine for the prevention of postoperative pain after total knee arthroplasty. British Journal of Anaesthesia, 80(5), 680–681. doi: 10.1093/bja/80.5.680.

35. Nakamura, K., Toda, H., Kakuyama, M., Nishiwada, M., Yamamoto, M., Hatano, Y., & Mori, K. (1993). Direct vascular effect of ropivacaine in femoral artery and vein of the dog. Acta Anaesthesiologica Scandinavica, 37(3), 269–273. doi: 10.1111/j.1399-6576.1993.tb03714.x.

36. Nancarrow, C., Rutten, A., Runciman, W., Mather, L. E., Carapetis, R. J., McLean, C. F., & Hipkins, S. F. (1989). Myocardial and cerebral drug concentrations and the mechanisms of death after fatal intravenous doses of lidocaine, bupivacaine, and ropivacaine in the sheep. Anesthesia & Analgesia, 69(3), 276–283.

37. Oda, Y., Furuichi, K., Tanaka, K., Hiroi, T., Imaoka, S., Asada, A., … Funae, Y. (1995). Metabolism new local anesthetic, ropivacaine, by human hepatic cytochrome P450. Anaesthesiology, 82(1), 214–220. doi: 10.1097/00000542-199501000-00026.

38. Raeder, J. C., Drosdahl, S., Klaastad, O., Kvalsvik, O., Isaksen, B., Stromskag, K. E., … Selander, D. (1999). Axillary brachial plexus block with ropivacaine 7.5 mg/ml: a comparative study with bupivacaine 5 mg/ml. Acta Anaesthesiologica Scandinavica, 43(8), 794–798. doi: 10.1034/j.1399-6576.1999.430802.x.

39. Rao, Z., Zhou, H., Pan, X., Chen, J., Wang, Y., Wang, Z., & Ding, Z. (2017). Ropivacaine wound infiltration: a fast-track approach in patients undergoing thoracotomy surgery. Journal of Surgical Research, 220, 379–384. doi: 10.1016/j.jss.2017.05.082.

40. Reiz, S., & Nath, S. (1986). Cardiotoxicity of local anaesthetic agents. British Journal of Anaesthesia, 58(7), 736–746. doi: 10.1093/bja/58.7.736.

41. Ruetsch, Y., Fattinger, K., & Borgeat, A. (1999). Ropivacaine-induced convulsions and severe cardiac dysrhythmia after sciatic block. Anesthesiology, 90(6), 1784–1786. doi: 10.1097/00000542-199906000-00040.

42. Sia, A. T., & Chong, J. L. (1999). Epidural 0.2% ropivacaine for labour analgesia: parturient-controlled or continuous infusion? Anaesthesia and Intensive Care, 27(2), 154–158. doi: 10.1177/0310057X9902700204.

43. Sia, A. T., Ruban, P., Chong, J. L., & Wong, K. (1999). Motor blockade is reduced with ropivacaine 0.125% for parturient-controlled epidural analgesia during labour. Canadian Journal of Anaesthesia, 46(11), 1019–1023. doi: 10.1007/BF03013195.

44. Scott, D., Lee, A., Fagan, D., Bowler, G. M., Bloomfield, P., & Lundh, R. (1989). Acute toxicity of ropivacaine compared with that of bupivacaine. Anesthesia & Analgesia69(5), 563–569.

45. Vanhoutte, F., Vereecke, J., Verbeke, N., & Carmeliet, E. (1991). Stereoselective effects of the enantiomers of bupivacaine on the electrophysiological properties of the guineapig papillary muscle. British Journal of Pharmacology, 103(1), 1275–1281. doi:10.1111/j.1476-5381.1991.tb12336.x.

46. Vladimirov, M., Nau, C., Mok, W., & Strichartz, G. (2000). Potency of bupivacaine stereoisomers tested in vitro and in vivo: biochemical, elec- trophysiological, and neurobehavioral studies. Anesthesiology, 93(3), 744–755. doi: 10.1097/00000542-200009000-00024.

47. Voulgaropoulos, D., Johnson, M., & Covino, B. (1990). Local Anesthetic Toxicity. Seminars in Anesthesia, 9, 8–15.

48. Whiteside, J. B., & Wildsmith, J. A. (2001). Developments in local anaesthetic drugs. British Journal of Anaesthesia, 87(1), 27–35. doi.org/10.1093/bja/87.1.27.

49. Wildsmith, J. A. (2000). Relative potencies of ropivacaine and bupivacaine. Anesthesiology, 92(1), 283–284. doi: 10.1097/00000542-200001000-00050.

50. Writer, W. D., Stienstra, R., Eddleston, J. M., Gatt, S. P., Griffin, R., Gutsche, B. B., … Selander, D. (1998). Neonatal outcome and mode of delivery after epidural analgesia for labour with ropivacaine and bupivacaine: a prospective meta-analysis. British Journal of Anaesthesia, 81(5), 713–717. doi: 10.1093/bja/81.5.713.

51. Zink, W., & Graf, B. M. (2004). Benefit-risk assessment of ropivacaine in the мanagement of рostoperative рain. Drug Safety, 27(14), 1093–1114. doi:10.2165/00002018-200427140-00003.

52. Zink, W., Seif, C., Bohl, J., Hacke, N., Braun, P., Sinner, B., … Graf, B. (2003). The acute myotoxic effects of bupivacaine and ropivacaine after continuous peripheral nerve blockades. Anesthesia & Analgesia, 97(4), 1173–1179. doi:10.1213/01.ANE.0000080610.14265.C8.

Адреса:
Лісний Іван Іванович
03022, Київ, вул. Ломоносова, 33/43
Національний інститут раку
E-mail: woodmanivan@yahoo.com

Сorrespondence:
Lisnyy Ivan
33/43 Lomonosova Str., Kyiv 03022
National Cancer Institute
E-mail: woodmanivan@yahoo.com

Коментарів немає » Додати свій
Leave a comment