Проведення хіміотерапії у пацієнтів з порушенням функції нирокЗастосування хіміотерапії потребує більшість хворих зі злоякісними новоутвореннями. Найчастішими видами токсичності протипухлинної терапії є гематологічна та негематологічна (гастроінтестинальна, гепато-, кардіо- і нейротоксичність) , проте деякі цитостатики можуть спричинити ушкодження нирок у пацієнтів з порушенням їх функціонального стану та розвиток ниркової недостатності. У статті охарактеризовано вплив хіміо­препаратів на функціональну здатність нирок у хворих та запропоновано тактику ведення таких пацієнтів.

Плануючи проведення хіміотерапевтичного лікування у хворих зі злоякісними новоутвореннями з порушенням функції нирок, окрім стандартних лабораторних показників, необхідно враховувати низку несприятливих факторів, що можуть призвести до виникнення гострого ушкодження нирок (ГУН), підвищити ризик на тлі вже наявної хронічної хвороби (рисунок), таких як: вроджені вади сечовидільної системи (полікістоз нирок, подвоєння нирок, гідронефроз тощо), серцево-судинні захворювання з недостатністю кровообігу, що погіршують нирковий кровообіг, аутоімунні захворювання (системний червоний вовчак, системний васкуліт, ревматизм тощо), обтяжений акушерсько-гінекологічний анамнез, алергічні реакції у анамнезі, в тому числі контраст-індукована нефропатія, нещодавно перенесені інфекції та прийом антибіотиків, потенційно нефротоксичних засобів, характер попереднього протипухлинного лікування [1, 2].

Стадіювання ГУН проводять за класифікацією AKI KDIGO, 2012 [3] (табл. 1).

ГУН у пацієнтів з онкологічними захворюваннями можуть бути зумовлені пухлинним процесом: синдромом пухлинного розпаду і блокування канальців уратами, пухлинними білками, тромботичною мікроангіопатією, синдромом синусоїдальної оклюзії, зовнішньою компресією чи внутрішньою обструкцією сечовивідних шляхів пухлиною, нирковим блоком, пухлинними масами чи згустками крові.

До факторів ризику лізису пухлини з нирковими ускладненнями відносять: масивний некроз пухлини великого розміру та її швидкий ріст, високу чутливість пухлини до хіміопрепаратів, гіпокаліє­мію чи гіпофосфатемію, необхідність у відновленні об’єму циркулюючої крові і корекції периферичної вазодилатації [4]. Підтримання нормального об’єму циркулюючої крові та венозного тиску, призначення алопуринолу, а за розрахункової ШКФ <60 мл/хв — фебуксо­стату і препаратів уратоксидази (чи підлужування сечі) — рекомендується з метою профілактики ускладнень.

До початку будь-якого хіміотерапевтичного лікування необхідно визначати кліренс креатиніну за формулою GFR-EPI (онлайн-калькулятор, наприклад: http://nephrology.kiev.ua) або за формулою Calvert (1989) для карбоплатину:

• доза карбоплатину = AUC (кліренс креатиніну + 25).

AUC = 5–7 при монохіміотерапії та в пацієнтів, які не отримували лікування.

AUC = 4–6 при використанні карбоплатину в комбінації та в пацієнтів, які отримували лікування.

Пропонується нижченаведена тактика лікування з урахуванням ШКФ (табл. 2).

Рисунок. Фактори ризику розвитку гострого ушкодження нирок. БРА — блокатори рецепторів до ангіотензину ІІ; ІАПФ — інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту; НПЗП — нестероїдні протизапальні препарати; ХХН — хронічна хвороба нирок. Тут і далі: ШКФ — швидкість клубочкової фільтрації

Профілактичні заходи включають гідратацію ізотонічним розчином натрію хлориду (або бікарбонату натрію), призначення сартану (наприклад олмесартану 5–10 мг/добу) при ШКФ >30 мл/хв, статину (2 дні до і 3 дні після). Застосування сартану триває у період хіміотерапії. Загальний алгоритм ведення ГУН наведено в табл. 3.

Слід відзначити, що встановлення підключичного катетера є найбільш виправданим. При високих ризиках ГУН доцільно уникати проведення рентгеноконтрастних процедур (ризик яких розраховується за електронним ресурсом: http://bmc/2org/calculators/cin), використання неселективних нестероїдних протизапальних препаратів (за необхідності препаратами вибору є німесулід або парацетамол) та сечогінних (зокрема фуросеміду і торасеміду) для відновлення діурезу при олігоанурії.

При низьких показниках кліренсу креатиніну можлива лабораторна оцінка предикторів ГУН (у порядку зниження діагностичної значущості), які дозволяють заздалегідь призначати профілактичні заходи:

• желатиназоасоційований ліпокалін нейтрофілів (neutrophil gelatinase-associated lipocalin — NGAL) сечі — прогностична значущість за 48 год до ГУН;
• інсуліноподібний фактор росту — зв’язуючий білок 7 та тканинний інгібітор металопротеїнази сечі (NephroCheck) — прогностична значущість за 24 год до ГУН;
• KIM-1 (kidney injury molecule-1);
• цистатин C — при ШКФ 30–60 мл/хв.

У пацієнтів з високим ризиком розвитку синдрому лізису пухлини необхідний моніторинг діурезу, сироваткових рівнів сечової кислоти, креатиніну, сечовини, калію, фосфору та кальцію, починаючи з 2-ї години після початку лікування [5].

Термінова терапія необхідна при: підвищенні рівня сечової кислоти ≥476 мкмоль/л, гіперкаліємії ≥6 ммоль/л, гіперфосфатемії ≥1,45 ммоль/л, гіпокальціємії ≤1,75 ммоль/л, гіпомагніємії (<0,8 ммоль/л) та в разі будь-якої зміни кожного з показників на 25% від нормальних значень. При такій ситуації невідкладна допомога починається з гідратації до 3 л/м²/добу для забезпечення діурезу від 100 мл/год (незалежно від застосування діуретиків), додавання інгібіторів ксантиноксидази (алопуринол, фебуксостат), введення NaHCO₃ до досягнення рН сечі 7,2–7,4.

З метою запобігання уратній нефропатії призначають модифіковану рекомбінантну уратоксидазу 200 мг/кг, у випадку гіперкаліємії — інсулін, декстрозу, глюконат/лактат кальцію.

При поєднанні гіперфосфатемії та гіпокальціємії — введення ацетату чи бікарбонату кальцію перорально, враховуючи можливу преципітацію фосфату кальцію при внутрішньовенному введенні.

У разі відсутності ефекту застосування консервативної терапії упродовж 4–6 год розглядається питання щодо ниркової замісної терапії діалізом. Показання до проведення діалізу наведено в табл. 4 [6].

Нефротоксичність може проявитися при використанні схем хіміотерапії із застосуванням препаратів платини, гемцитабіну, метотрексату, мітоміцину, L-аспарагінази, нітрозосечовини. Деякі протипухлинні препарати можуть призвести до загострення вже існуючої хронічної ниркової недостатності. Тому цисплатин, метотрексат, стрептозотоцин у такому випадку застосовувати протипоказано, а циклофосфамід, блеоміцин, мелфалан, 6-меркаптопурин, азатіоприн і 6-тіогуанін призначають у дозах, скоригованих відповідно до розрахункової ШКФ за формулою GFR-EPI [6].

Розвиток тяжкого геморагічного циститу при застосуванні циклофосфаміду потребує збільшення діурезу до 1,8–2 л/добу. Водночас слід уникати надмірного діурезу (>2,5 л/добу) за будь-яких умов проведення лікувально-профілактичних заходів.

Основний принцип профілактики нефротоксичності хіміотерапії базується на подовженні терміну введення необхідних доз препаратів на фоні бікарбонатної гідратації з посиленням діурезу, що сприяє розбавленню метаболітів у сечі.

Для запобігання нефротоксичності цисплатину необхідно забезпечити адекватну гідратацію з введенням фізіологічного розчину натрію хлориду або бікарбонату натрію. Профілактика ускладнень нефро- і уротоксичності похідних нітрозосечовини полягає в додаванні в схему хіміотерапії 2-меркаптоетансульфонату натрію (месна), що здійснює дезінтоксикацію токсичного продукту метаболізму цих цитостатиків — акролеїну — у нирках та сечових шляхах. При реакції месни з акролеїном утворюється стабільний тіоефір — внутрішньоклітинний цистеїн, необхідний для детоксикації. Месну повільно вводять внутрішньовенно струминно в разовій дозі 20% від разової дози цитостатика одночасно з ним та через 4 і 8 год після його введення. При безперервній інфузії (24 год) месну необхідно вводити в дозі 20% від дози цитостатика на початку інфузії, надалі — в дозі 100% від дози цитостатика у вигляді 24-годинної інфузії, після закінчення введення цитостатика месну продовжують вводити ще 6–12 год у тій самій дозі. Гранична разова доза месни становить 60 мг/кг. Месну також призначають як для профілактики, так і для лікування геморагічних циститів, спричинених циклофосфамідом та іфосфамідом.

Слід відзначити, що наведені рекомендації не мають міцної доказової бази, ґрунтуючись переважно на думці експертів, проте вони продемонстрували високу ефективність у клінічній практиці (табл. 5, 6).

Список використаної літератури

1. Громова Е.Г., Ларионова В.Б. Снеговой А.В. (2016) Практические рекомендации по лечению органной недостаточности в процессе лекарственного противоопухолевого лечения у онкологических больных. Злокачественные опухоли, 4(2): 451–454.

2. Иванов Д.Д. (2012) Острое повреждение почек. Медицина неотложных состояний, 3.

3. Kidney Disease: Improving Global Outcomes (KDIGO) Acute Kidney Injury Work Group. KDIGO Clinical Practice Guideline for Acute Kidney Injury. Kidney inter., Suppl. 2012; 2: 1–138 (http://www.kidney-international.org).

4. Jeha S. (2001) Tumor lysis syndrome. Semin. Hematol., 10: 4–8.

5. Darmon M., Ciroldi M., Thiery G. et al. (2006) Clinical review: specific aspects of acute renal failure in cancer patients. Critical Care, 10: 211.

6. Іванов Д.Д., Корж М.О. (2014) Нефрологія в практиці сімейного лікаря: 420 с.

Адреса:
Тарасенко Тетяна Євгенівна
03022, Київ, вул. Ломоносова, 33/43
Національний інститут раку
Тел.: (044) 257-93-64
E-mail: tarasenko.te@rambler.ru

Коментарів немає » Додати свій

Leave a comment

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

CAPTCHA Code